Молода Україна на Підляшші

Записав Ігор ЩербаГРОМАДА№33, 2017-08-13

Про український національний рух, що його започаткували у 80-ті роки минулого століття свідомі свого національного походження студенти, треба задля історичної справедливості говорити як про період народження на території Підляшшя молодої за віком України.

<strong>Юрій Місіюк</strong>. Фото з приватного архіву Ю. Місіюка
Юрій Місіюк. Фото з приватного архіву Ю. Місіюка

Про цей процес ренесансу українського національного життя на території між Бугом і Нарвою говорив у інтерв’ю на сторінках «Нашого слова» лідер Союзу українців Підляшшя Андрій Артем’юк (Від молодіжних рейдів до самостійної організації, № 17, 23.04. 2017 р.)
Як учасник тодішніх подій і мандрів, зокрема студентського «Рейду Підляшшя», скажу, що наприкінці 80-х років студенти (білоруси, українці та литовці), об’єднувались у Загальнопольській раді культури студентів національних меншин Спілки польських студентів. Тоді в українському середовищі з’явився часопис «Зустрічі», а в білоруському – «Сустрэчы». Студенти цього реґіону разом проводили деякі заходи. Можна привести приклад Біловежі, де на придбаній території установлено вітряк і дерев’яну підляську хату. Сюди приїжджали українські студенти не тільки з Підляшшя, але й з усієї Польщі. Пізніше цей музей-скансен перейшов символічно у володіння білоруської громади, а українці окремо свій скансен облаштували у селі Козликах. Національні поділи, що їх викликало національне відродження, були тоді на Підляшші дуже бурхливі, бували випадки, коли навіть члени родини заявляли про свою різну національну тотожність.
Наведені факти дуже важливі для зрозуміння сучасного підляського молодого українства, про яке говорить Юрій Місіюк. У цьому контексті варто зробити ще один історичний екскурс. Нагадаймо, що у 20–30 роки минулого століття багато колишніх воїнів армії УНР, після виходу з таборів для інтернованих, своїм місцем проживання або роботи вибрали Підляшшя (наприклад, капелан армії УНР о. Григорій Пащевський протягом багатьох років служив парохом в одному з сіл Підляшшя). У пізніший історичний період частина переселенців Акції «Вісла» також повернулась у реґіон Південного Підляшшя. На жаль, і воїни армії УНР, і депортовані 1947 р. українці, хоч і жили на етнічній українській території, майже цілком полонізувалися. Тому зрозумілі нам слова Ю. Місіюка про те, що українське національне відродження на Підляшші 80-х років минулого століття відбувалося практично «на чистому полі».
Юрій Місіюк – це один з лідерів українського руху, продюсер і видавець української передачі, яка щотижня з’являється в ефірі Реґіонального телебачення в Білостоці. (І.Щ.)

Українське віконце на Підляшшя і світ
Наша телепередача називається «Український перегляд», виходить в ефір щонеділі о 17 год.50 хв. і триває 13–14 хвилин. Повторення передачі в середу о 20 год. 25 хв. Для нас це своєрідне віконце на Підляшшя і світ. Починаючи з 2001 року, «Український перегляд» реалізує моя продюсерська фірма. Зі мною співпрацюють журналістка Людмила Лабович, а також диктори Малгожата Драль (Поплавська) і Єлена Рутковська. Ми маємо комплексне репортерське обладнання телестудії та легковий автомобіль. Я найчастіше працюю як телеоператор і журналіст, але іноді трапляється, що і як монтажист.

Специфіка реґіону
У своїх телепередачах загалом розраховуємо на пересічного глядача. У даному проміжку часу в ефірі можна показати й обговорити лише найважливіші події реґіону. Однак у наших випусках бувають і публіцистичні моменти, зв’язані, наприклад, з гарячими подіями в Україні. У центрі нашої уваги реґіональні події та культурні заходи, шкільництво, активність в українському контексті місцевих самоврядних структур. Про події в Україні ми згадуємо, тільки тоді коли вони якоюсь мірою пов’язані з Підляшшям.

Підляшшя сьогодні
На Підляшші українство молоде, основна маса національно зрілих людей – це молодь і середнє покоління, найстарші свідомі українці мають сьогодні по 50–60 років. Це люди, що закінчили виші або продовжують навчатися. Крім національного чинника, вони мають за собою ще й свій етнографічний ареал – рідну землю, яка надихає їх патріотизмом.
На жаль, треба сказати і про те, що, крім позитивних явищ, є й неґативні, що вимірюються швидкими темпами полонізації. На щастя, асиміляційного тиску ззовні нема. Асиміляція відбувається спонтанно у щоденному житті та родинних відносинах. Наші діти, звичайно, у школах навчаються польською мовою і також нею спілкуються між собою, внаслідок чого в буденному житті губиться рідна українська говірка. Через те сучасне молоде українство на Підляшші будується за допомогою навчальних процесів у школах з українською мовою навчання та під час культурних заходів. Це єдиний на нашу думку спосіб долати асиміляційні процеси. До такої моделі громадської праці в реґіоні люди дуже прихильні. Саме у цей літній час на Підляшші відбувається багато заходів просто неба. Насправді немає значення, чи захід улаштовують самоврядні структури, чи державні будинки культури, чи наша українська громада. Ми навіть зауважили, що більше важливих для української культури заходів на Білосточчині організують польські державні або самоврядні установи, а не наші товариства. Самостійно проводити таку кількість заходів нам просто не під силу.

Союз українців Підляшшя (СУП)
Багато форм діяльності СУП успадковано з минулого історичного періоду, коли тут ще працювало УСКТ. Суспільна праця займає громадським активістам багато вільного часу, якого, на жаль, сьогодні молоде покоління через свою професійну зайнятість не має. Тому ми зараз у своїй роботі спираємось на людей, котрі якоюсь мірою професійно зв’язані з українським рухом. Це вчителі та журналісти, забезпечені на щодень постійним джерелом доходу. Такі люди в рамках своїх професійних обов’язків і поза ними знаходять час для громадської діяльності.


Про Акцію «Вісла» на Підляшші

Загалом Підляшшя (крім південних окраїн) не було піддане депортації в рамках Акції «Вісла». Аж до початку 80-х років минулого століття наші люди майже нічого не знали про події 1947 р. Історична пам’ять у свідомості мешканців Підляшшя закінчувалася на біженстві та вигнанні з рідних домівок під час І Світової війни, бо це безпосередньо стосувалося місцевого населення. На цю тему написано багато книжок і статей, на які є попит серед людей. По-друге, державна політика Польщі в минулому зараховувала Підляшшя до етнічної території, на якій живе лише православна білоруська меншина. І хоч люди тут від поколінь говорили білоруською та українською говірками, свідомість національної ідентичності залишалася на архаїчному рівні. Пробудження серед цього автохтонного населення сучасної української національної свідомості почалось лише під кінець 80-х років. Наша громадська активність у цьому плані виразно вписалася в історію українства на Підляшші. Що цікаво (і варто про це знати загалові), після опитування громадської думки стосовно розуміння національної свідомості мешканців, науковці встановили, що підляшани будують свою національну свідомість не на базі реґіону, (як, наприклад, це роблять лемки), а вони своє українство асоціюють з Україною. Однак місцевим автохтонам не йдеться про Україну як державу, а лише як про абстрактний великий український народ, невід’ємною часткою якого вони почуваються.

Українство у містах
Як житель Білостока вважаю, що наші села символічно не за горами, а дуже близько від міста. Це тому, що сьогодні рівень життя на селі мало чим відрізняється від міського. У селах, скажімо, в околиці Більська-Підляського, де я маю успадковану від дідів хату, рівень життя не відрізняється від стандартів самого Більська. Сьогодні думати про підляське село і порівнювати його з тим, яким воно було колись, немає сенсу, бо це зовсім різні світи. Питання іншого роду: чи ми навчилися жити як свідомі українці, умовно кажучи, в сучасних містах, які до певної міри стали космополітичними. Мешканців тих міст нині у глобальному масштабі породжує і формує сучасна цивілізація. Перед нами пекуче питання української національної інтеґрації громади на ґрунті, який створює сучасне місто. Це нам на Підляшші певною мірою вдається успішно вирішувати. У столиці реґіону Білостоці, скажімо, відбуваються розважальні українські заходи, у яких бере участь більше як тисяча учасників, а серед них багато жителів села. Усі вони спраглі української інтеґрації та спілкування. Але це масштабні заходи. Інша справа, коли взяти до уваги, скажімо, архітектурний музей з його інфраструктурою в Козликах. Це, у першу чергу, елітарний проект, таке своєрідне місце камерних зустрічей.

Сучасні засоби масової інформації (ЗМІ)
Революційні зміни стосуються також і телебачення. Коли ми, скажімо, працюємо над випуском нової передачі, де згадуються події минулої п’ятниці та суботи, ми розуміємо, що страшенно запізнюємося з подачею інформації, адже в реальному часі кожен зацікавлений може дізнатися про всі ці події в інтернет-мережі, прокоментувати їх на сайті або фейсбуці. Така ситуація змушує наші ЗМІ, зокрема телебачення, змінити спосіб подачі пропонованого матеріалу. Цей виклик сучасності відноситься теж і до наших громадських структур, щоб вони не втрачали зв’язку з окремими членами громади. Ця справа, може, ще не зовсім боляче зачіпає людей мого покоління, однак наступним не втекти від цієї проблеми. У майбутньому потрібно буде працювати по-іншому, більш змістовно і швидше, а також мати нам кращий діловий зв’язок з читачами або телеглядачами. ■

Українська передача доступна в Інтернеті за адресою: https://bialystok.tvp.pl/679811/przeglad-ukrainski.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*