Богдан ГукПОДІЇ№14, 2018-04-08

Співвідповідальні за ненависть – відсутні

Сьоме засідання Окружного суду в Перемишлі щодо нападу на греко-католицьку релігійну процесію, яка 26 червня 2016 р. прямувала вулицями міста до могил українських воїнів у Пикуличах, відрізнялося від шести попередніх. Це з огляду на свідків, про що нижче.

▲Пикулицька хода, 2016 р. Фото Ігоря Горківа
Пикулицька хода, 2016 р. Фото Ігоря Горківа

Присутність обвинувачених була цього дня невелика: 5 осіб на відміну від 10 на першому розгляді. З іншого боку – представники Об’єднання українців у Польщі, журналіст «НС», а також Ірена Тележинська – журналістка з «Контакту», що його видає Клуб католицької інтеліґенції. З Любліна приїхала голова фонду «Гомо фабер» Анна Домбровська.
З польських реґіональних засобів масової інформації – знову нікого. Вони не хочуть наражатися на перемиських прихильників силового з’ясування стосунків з українцями. Але при цьому «забувають», що мовчання преси – це співвідповідальність за виникнення самої ситуації погрому. Від українців-перемишлян прийшов тільки Олександр Стець (хоч засідання було відкрите, тож будь-хто з громадян міг вільно зайти до залу). Відсутність спостерігачів – це також показник страху, байдужості або безнадії. Поки що на жодному розгляді не було представників мерії Перемишля чи підкарпатського воєводи. Це могла би бути добра нагода співпрацівникам мера міста Роберта Хоми та воєводи Еви Ленярт зробити висновки. Вони донині не відчувають своєї частини відповідальності за ненависть у Перемишлі. Поліція охороняє їх краще, ніж українців, а крізь стіни урядових будинків не чути вигуків агресії…

Спонтанно незацікавлений комендант поліції
Першим у четвер 22 березня перед суддею Едитою Колач стояв заступник начальника міської поліції в Перемишлі – Януш Кішка. Завдяки цьому можна було вперше дізнатися, як готувалися до пикулицького походу місцеві правоохоронці. Раніше командування поліції в Перемишлі не поділилося з громадянами навіть «загальною інформацією» щодо своїх дій сумнозвісного червневого дня. Під час акції перемиської поліції під кодовою назвою «Процесія» з 26 червня 2016 р. Януш Кішка був заступником начальника міської поліції в Перемишлі. Знаходився на площі перед загальноосвітнім ліцеєм на вулиці Словацького: там зосередилися до нападу також нинішні прихильники фашизму не лише з міста над Сяном. Накази поліціантам віддавалися через радіозв’язок з головного будинку поліції на вулиці Героїв ґетто.
Свідчення поліціанта такого рангу – професійні. Кішка розповів про 40 молодиків, що стояли напроти ліцею на Словацького. З них 20 вибігли на вулицю та «порушили правопорядок». У відповідь від командного центру операції «Процесія» надійшов наказ «відновити правопорядок», тож начальникові поліції довелося задіяти сили резерву: 20 молодиків силоміць відправили у відділок.
Адвокат Мирослав Левчик, який на процесі представляє потерпілого Зенона Куцаба, запитав Кішку, що саме зробила поліція з метою забезпечити порядок. «Відправила у район процесії патрулі, ввела у колону своїх співробітників та задіяла резерв», – відповів поліціант. «Цього було достатньо, на вашу думку?» – «Звісно, що так». – «А не можна було діяти превентивно?» – «Ми заздалегідь розмістили спостережні патрулі, оперативні патрулі…». – «У вас заздалегідь була інформація про те, які організації або суспільні сили могли порушити порядок?». – «Ми враховували різні варіанти, брали до уваги осіб, що були неґативно налаштовані щодо маршу». – «Яких саме?». – «Тих, яким згодом пред’явлено обвинувачення…». Юрист, як раніше Петро Тима, так і не добився від Кішки визнання того, що поліція наперед окреслила польські організації, що їх члени виступали проти процесії. Кішка: «Це були молоді люди… Мені тут правник підказує… Я б не приписував окремим колам тих чи інших дій. Ці люди були антагоністично налаштовані щодо процесії… Для мене суттєвим не було те, чи хтось належить до Національно-радикального табору чи інших об’єднань. Для мене важливо знати, чи вони порушують правопорядок». – «Чи, на вашу думку, їхні дії були організовані?». – «Ні, як на мене, вони мали спонтанний характер». Добитися відповіді, чому Кішка оцінює аґресію як спонтанну, не дала суддя.
Кішка брав участь у забезпеченні порядку під час процесії також у 2017 р. У 2016 р. у заходах брало участь 186 поліціантів, проте в 2017 р., враховуючи минулорічний досвід, поліція задіяла більші сили. У відповідь на питання обвинувача-помічника Ігоря Горківа Кішка повідомив, що не лише пикулицька релігійна процесія, але й інші релігійні заходи в місті мають поліцейський захист, щодо них навіть організовують операції, так само, як у випадку «Процесії». На питання захисту поліціант сказав, що не бачив загрози життю або здоров’ю учасників процесії. А про те, яку «витонченість» проявив щодо Кішки захист обвинувачених, може свідчити питання: «Чи ішлося про те, щоб затримати процесію на якийсь час, чи про те, щоб унеможливити її проведення?». На це пролунала відповідь: ішлося про унеможливлення, а не ускладнення.

Голос з ґетто в Перемишлі
Свідчення греко-католицького митрополита Євгена Поповича суттєво зіпсували стратегію захисту відповідачів. Він ішов разом з процесією, а коли вона зупинилася, отримав вістку, що ходу затримали аґресивні молодики та чув їхні вигуки. Митрополит почав молитися і попросив духовенство зробити так само. Він також спитався в пароха місцевої греко-католицької парафії, чи варто йти далі, адже йшлося про безпеку дітей. «Якби не поліція, ми повернулися б до собору. Ми почувалися як у ґетто…», – підсумував владика.
«У минулі роки настрій був дуже гарний, люди з вікон будинків на вулиці Словацького привітно махали учасникам процесії, а в самому заході брали участь представники влади», – сказав згодом митрополит Попович. – «У місті відбувалося радісне свято, аж поки в 2016 і 2017 рр. замість радості ми побачили перед собою неприхильні обличчя і відчули, що щось змінилося…».
Владика повідомив про напад Апостольську столицю, патріарха УГКЦ кир Святослава та Конференцію єпископату Польщі. Частина латинського перемиського духовенства висловила йому співчуття.
Чимале непорозуміння мало місце під час «діалогу» владики з захистом обвинувачених. Я очікував, що захист продовжуватиме лінію, якої тримався протягом попередніх шести слухань свідків. Тоді лунали питання, що заохочували суддю трактувати процесію як національний антипольський марш бойовиків на підтримку Степана Бандери, УПА, ОУН. Адвокат, зробивши кілька разів помилку щодо значення слова «панахида», нарешті запитав, чи владика бачив учасників у мундирах УПА, наприклад, Василя Ласичку. «Я не вмію відрізнити мундиру УПА від АК… З паном Ласичкою як з вірянином ніколи про УПА не говорив, хоч часто з ним зустрічався, і ніколи не бачив його у мундирі УПА», – пояснив митрополит. Це адвоката не зупинило: «Процесію захищала поліція, то чому ви боялися?». – «А що ви б самі зробили?… Поліція надійшла пізніше, а в момент нападу молодиків її не було». Таким чином, адвокат захисту намагався перетворити Церкву на аґентство або представника української меншини в Польщі. Це був такий самий явний прояв його неосвіченості, як і потрійне пояснення владики поняття панахиди (аж за четвертим разом адвокат зумів правильно поставити питання з цим словом). Юрист, вихований на ідентичності та взаємозамінності нації й латинської Церкви в Польщі, не міг цього зрозуміти. Владика тричі пояснював йому різницю між Церквою і національною меншиною: «Церква є універсальна, відкрита для всіх людей. Нема Богослужінь для меншини. Я завжди служу літургію Господню, не дивлячись, хто мої віряни – це українці, поляки чи німці….».
Попри це, не надто стримував себе другий адвокат обвинувачених: чому Церква запрошує так багато людей? Чи не з вибраних українських організацій з України (читай: націоналістів, які на її замовлення провокують сутички); чи владика бачив у процесії людей у військових мундирах? Адвокат отримав відповіді, які радше не дозволять судді Едиті Колач звинуватити Церкву в антидержавній провокації.

Я вам прощаю!
Зовсім важко буде комусь звинуватити Українську греко-католицьку церкву та її пастиря в Польщі після того, що він зробив на закінчення своїх свідчень. Несподівано обернувшись від судді до обвинувачених, він сказав: «Я прощаю цим молодим людям. Не хотів би, щоб ви зазнали прикрих наслідків. На зло слід відповідати добром. Я вірю, що така ситуація в нашому місті, де ми живемо поколіннями, не повториться».
Насамкінець суддя повідомила, що, згідно з пропозицією представника ОУП Петра Тими, вона дає згоду допитати на наступних засіданнях як свідка Станіслава Жулкевича. Щоправда, встановити адресу його проживання має поліція – якщо їй це не вдасться, Жулкевичу неможливо буде вручити повістку на суд. Слід нагадати: згідно зі свідченнями одного з потерпілих, перемишлянин Жулкевич, ветеран антиукраїнського руху, провокував потерпілого словами «Удар мене!». Звісно, це означало б, що не сам один Жулкевич 26 червня 2016 р. боронився перед нападом українців: усі вовки стали б овечками. ■

Схожі статті