(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №13, 2014-03-23
«Український альманах 2014», Об’єднання українців у Польщі, Варшава, 2014, с. 407
У цьогорічному «Українському альманасі» читач знайде тексти, пов’язані з подіями, круглі роковини яких припадають на 2014 р. Це 200-ліття від народження Тараса Шевченка, 70-ліття трагічних подій на Холмщині, 70-ті роковини Варшавського повстання, 100-ліття від початку Першої світової війни тощо. Автори видання пропонують також матеріали, присвячені Голодоморові 1932–1933 рр., та аналізують наслідки минулорічних відзначень 70-х роковин Волинської трагедії в контексті польсько-українських відносин. Як завжди, останні сторінки видання присвячено портретам відомих українців і цікавим книжковим пропозиціям у Польщі та в Україні. Сюди потрапили рецензії нещодавно виданих книжок про історію української громади в Польщі, забутий концтабір у Талергофі, генезу українського націоналізму чи долю українських заробітчан у Польщі.
Складне історичне минуле завжди позначається на сучасних українсько-польських відносинах. Автори в альманасі намагаються дати свою оцінку цим подіям, вказуючи на наявність ряду неґативних явищ чи стереотипів, а також ініціатив, які приносять позитивні результати. Для публіцистки Ізи Хруслінської таким було спільне моління поляків та українців у Павлівці і Сагрині, де під час війни постраждало мирне польське й українське населення. У тексті «Головою стінки не пробити?» авторка згадує це спільне вшанування пам’яті, як одну з найбільш яскравих та важливих для сусідського примирення подій. Наслідки відзначення роковин Волинської трагедії аналізують також Андрій Шептицький і Роман Кабачій. Останній надає міркуванням про політичне використовування цього конфлікту чи різне сприйняття проблеми у двох країнах доволі промовистий заголовок «На крок – ближче, на два – далі». Здається, на оцінку минулого не вплинули навіть події останніх місяців в Україні і несамовита підтримка й солідарність з боку поляків. Якщо під час протестів на Майдані і навіть сьогодні дехто лякає поляків міфічними бандерівцями, то це означає, що історія довго ще не зможе стати просто наукою, яка системно ознайомлюватиме нас усіх зі складними питаннями минулого. Деякі подібні труднощі стосуються й Варшавського повстання, оскільки поляки доволі часто вірять, що українці брали участь у пацифікації цього бунту. З міфами й фактами навколо цього питання читача ознайомлює Лука Рейт у тексті «Українці в РОНА» (бригада РОНА пацифікувала Варшавське повстання – ред.). «За усім цим стоять упередження, брак компетенції у східнослов’янській мозаїці, нездатність перевірити чутки та живучість вигідних стереотипів про вроджене озвіріння „різунів”», – стверджує насамкінець Л. Рейт. Він говорить, що джерела викривлення правди про причетність українців до придушування Варшавського повстання беруть початок і серед професійних істориків. Як на цей польський бунт дивився очевидець-українець, можна дізнатися, прочитавши спогад бібліографа, історика й публіциста Лева Биковського, який у 1928 – 1944 рр. працював у Варшавській міській публічній бібліотеці. Залишаючись у полі історичних тем, варто звернути увагу на текст Олександра Хоменчука «Українці Холмщини і Підляшшя: гірка доля депортованих». Це ще одна трагедія, круглі роковини якої ми відзначаємо цього року. Міністерство адміністрації та оцифрування 2014 р. не підтримало жодного проекту, присвяченого депортації в Україну польських громадян української національності, тому винесення цієї проблематики на сторінки альманаху й інших наших друкованих видань є вкрай важливим і необхідним. Брак підтримки поданих проектів від Українського товариства та Об’єднання українців у Польщі, на жаль, має довгу історію. О. Хоменчук пише: «Переселенці так і не отримали ні від польської, ні від української влади визнання їхньої гіркої долі, навіть простих вибачень. Досі не визначено їх статус, не дано правову, політичну оцінку скоєному».
Хоч історична тематика завжди помітна в центрі текстів альманаху, проте зміст видання не побудований виключно на минулому. Ось Микола Дорошенко, аналізуючи програму «Східне партнерство», пробує відповісти на питання, наскільки ця ініціатива стала ефективною на шляху демократизації країн-учасниць, також України. У виданні є рефлексії і щодо подій на Майдані, особливостей, зокрема культурно-ментальних, міждержавного пограниччя на прикладі Перемишля, фоторепортаж із церквами, внесеними у список ЮНЕСКО, роздуми про значення «культурної дипломатії» на прикладі Польщі тощо. Тривожно-актуальним є текст Володимира Копчака, в якому автор аналізує кондицію українського війська. Заголовок «Українська армія у полоні ілюзій» оптимізму не вселяє. Безліч «паперових» нереалізованих реформаторських програм, слабкий бюджет, брак нової техніки, вишколів – це лише деякі недоліки, на які вказує автор. «Нова й не дуже історія вчить, що будь-яка слабка позаблокова країна традиційно не має і в принципі не може мати справжніх союзників – час від часу лише ситуативно можуть збігатися інтереси», – пише В. Копчак ще до трагічних подій в Україні. Сучасна ситуація підтвердить або заперечить цю тезу автора…
