«Ми різні, і це красиво»

Ярослав ПристашПОДІЇ№43, 2013-10-27

Розмова зі старостою Новосольського повіту Юзефом Сушинським

Звідки взялося Ваше зацікавлення Україною та українською громадою в Польщі?

Юзеф Сушинський. Фото автора статті
Юзеф Сушинський. Фото
автора статті

Я народився на теперішній Старосамбірщині, за десять кілометрів від кордону, у селі Катина. Перед війною село було поділене на польську (Катина-Шляхетська) та українську частину (Катина-Рустикальна). Батьки виїхали 1957 року в рамках програми поєднання сімей. Моя бабуся була українкою. Велика частина родини там залишилася. З дитинства я туди їздив що три роки.
Якщо йдеться про роботу, то коли я зайняв посаду віце-старости, то вже тривала п’яти-шестилітня співпраця шкіл повіту зі школами Івано-Франківська. Це співробітництво вже було. Був також підписаний договір з Управлінням освіти і науки виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради і нашим суспільним відділенням. Я почав працювати з Україною сім років тому, коли поїхав до Івано-Франківська і зустрівся з віце-мером для того, щоб розширити діапазон співпраці, не обмежуватися лише освітою. Договір ми підписали 2010 року. Відбулися дві конференції підприємців.

В чому конкретно полягає практична співпраця?
Школи готують свої програми, наприклад, про екологічне сортування сміття, рукодільні майстер-класи, хоча б з лозоплетіння, виготовлення традиційних обрядових виробів. Також вони організовують велосипедний тур від Нової Солі до Івано-Франківська, щоб молодь дізнавалася про історичні місця іншої країни. Саме молодь ламає стереотипи.
Якщо їдемо в Україну, то не тільки для того, щоб передати свій досвід самоврядування, будови громадянського суспільства, а й щоб навчитися від українців піклування про національну традицію, підтримки патріотизму. У нас нема народних ансамблів при школах. Я особисто заздрю тому, що чоловіки носять вишиванки. Я б не хотів, щоб Польща наслідувала тільки західні країни. Українці також діляться досвідом, як дбати про нашу культуру. Якби навіть співпраця обмежувалася самими зустрічами, то взаємопізнання і діалог є дуже корисним. Іде співпраця в екології, охороні здоров’я. Ми навчили українських партнерів використовувати вербу для енергетики.
Мені імпонує те, що вони мають розроблений план велосипедних доріжок. Тільки бракує коштів. Мають стратегію, поділену на три етапи. Ми так не працюємо, тільки при нагоді ремонту доріг визначаємо велодоріжку.
Під час наших зустрічей виявляється, що ми вчимося один від одного. Не можемо стверджувати, що ми їдемо туди вчити українців, бо ми мудріші. Взагалі так не буває в багатьох питаннях. Наприклад, освіта класичної музики є вища в Україні, ніж у нас.

Чи Новосольський повіт є членом Конвенту самоврядної співпраці Польща–Україна?
Ні. Не зовсім нам відповідає мета, але ідея добра. Я б скоріше бачив конвент як лобі, яке працювало б у напрямку спрощення процедур у міжнародній співпраці, хоча б з проблемами віз. Конвент повинен підтримувати співробітництво між двома партнерами, а не організувати загальні поїздки. Виникло і питання високих членських внесків. За ці 9 тис. злотих ми матимемо власний вклад для реалізації конкретного проекту. Самоврядні товариства дедалі менше прислухаються. Чергова структура була б доцільна, якщо б ефективність стала більшою.

Крім співпраці з Україною, Ви також допомагаєте українській меншині в Польщі.
Стефанія Яворницька: Саме, якби староста не запросив цих колективів, то не було б їх на Днях української культури. Нова Сіль має підписаний договір, і староста запросив артистів, бо має підписаний з Івано-Франківськом документ. Я б фінансово не подолала.
Староста Сушинський реалізує багато проектів, якими користується і наша українська громада. Почалося з того, що не я, не місцевий лемко, а власне староста звернувся до мене, щоб організувати структуру, з якою міг би співпрацювати. Оскільки там багато лемків, то я попросила Об’єднання лемків цим зайнятися. Але вони якось не квапилися до цього. Тоді я знайшла людей для проекту, в якому, крім лемків, брали участь лужицькі серби.

Які це були проекти?
Юзеф Сушинський: Були три проекти: «Зберегти від забуття», «Традиції білої вишивки», «У колі культур меншин польсько-українського пограниччя».
Це була випадковість, що я включився до локальної співпраці. На підписання договору між школами від почесного консульства приїхала Стефанія Яворницька, як представниця консула. На зустрічі президента України Віктора Ющенка і президента Польщі Леха Качинського з українською меншиною я був як один з трьох поляків. Там я познайомився зі Стефаном Гладиком. Коли в реґіоні ми ближче познайомилися, я зрозумів їхні проблеми. Я зустрівся з лужицькими сербами, і ми поговорили про асиміляцію молодих людей. Так само лемки, які живуть у моєму повіті, також асимілюються. І я запропонував проект для цих двох меншин. Перший проект був великим успіхом, бо, як виявилося, вони між собою розуміються. Потім вони вже самі між собою співпрацювали.
Коли приїжджали гості з Івано-Франківська, то я запитав, чи хочуть вони подивитися, як працює українська меншина в нашому воєвідстві. Також моїм обов’язком є піклування про поляків в Івано-Франківську, щоб вони мали якнайкращі відносини з владою. Ми показали проблеми української меншини, після чого мені було легше говорити про поляків в Україні. А вони нас чекали. Так як тут я заохочую, щоб українці виходили назовні до поляків, так само стараюся, щоб відносини між поляками та українцями були якнайкращі.
Починається відкриття на дві сторони. В Івано-Франківську менше бояться польського ревізіонізму. Саме Івано-Франківськ відкрив раніше за Львів Польський дім.
Мені допомагає голова Любуського відділу ОУП С. Яворницька, яка минулого року на День вчителя поїхала туди з нашими вчителями. Це вона запропонувала відвідувати в Івано-Франківську польську меншину, і я очікую того самого від українських делеґацій у Польщі. «Нам у Польщі дуже потрібно, щоб вони нас відвідували і пам’ятали про нас», – сказала вона.
Виявляється, що ці меншини мають подібні проблеми. Найкраща співпраця відбувається між відкритими людьми.

Відбулися вже Х Дні української культури. Чому Ви допомагаєте в цих заходах більше за місцеву владу? Вони роками не з’являються на українських заходах.
Я приймаю запрошення, яке багато років отримую, і приїжджаю. Ми маємо провірених партнерів на тому боці, маємо договір і в рамках днів культури запрошуємо їх. Ми як повіт не фінансуємо цього, але користуємося зичливістю івано-франківського мера. Кошт побуту фінансує ОУП, а ми їх запрошуємо. Також приїхала молодь на проект «Спільна пам’ять». Можемо навіть розширити дні української культури на Нову Сіль.
Козирем Любуського воєвідства є різноманітність, але її не видно, бо суспільство уніфікувалося. Якщо придивитися, то тут є українці, роми, чадецькі горяни, забужанські горяни, великополяни, кресов’яни. Це варто показувати. Ми як адміністрація можемо їх стимулювати, щоб вони не боялися показатися. На обжинках, наприклад, виступав «Лемко Тавер», «Ластівочка», а сам обряд обжинок демонстрували німці, поляки, українці.
Ми повинні знайомитися, але і зберігати свою унікальність. Ми різні, і це красиво. Можемо надихати себе взаємно. Це цікаво. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*