Мі не заваджат, як лемко ся хоче називати…

Розмавляв Богдан ГукЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№48 2017-11-26

Розмова з Теодором Ґочом, лемківским культурним діячом, творцем Музею лемківской культури в Зиндранові Ти бив першим головом Обєднаня лемків.

Фрагмент експозиції в
новому музейному будинку
.
Фото з фондів Музею в Зинранові

Так, але не барз ня там потрактували. Того путчу на зїзді в Сярах [відбувся 9 листопада 1991 р. – Б.Г.] не можу забити… Так діяти – ганьба. Найбільшу претензію міг бим мати до Донского. Як ся творило Обєднаня лемків, я зробив ту глупоту, же-м приняв головуваня. Намовили ня Петро Шафран і Василь Сокач: прийми, а Донский буде провадив. Для добра єм, дурний, прийняв, а Донский, ніби приятель, у підлий спосіб поступив. Він думав на зїзді, же виберут го головом, а його не вибрали навіт до заряду. І хтів мене використати до того, жеби ся помстити. І вмів по путчу в Сярах три або штири рази бити в мене. Намовляв творити нову організацію, яка би била проти Обєднаня лемків. Я му повів: «Втікай мі з хижі, бо іщи тя наперу! Ти мене зрадив і не хочу мати з тобом діла». Я колиси го вище цінив. Петро Когут зо Львова уважав, што на стари роки Донский здурів амбіціональні.
Таки били справи Донского. Не є таємницьом, же його прислала до нас совіцка безпека, же безпека вислала го до Гамерики, же йому уповці в Гамерици за то загрозили.
Я николи не знав, же Донский провадив тайну кореспонденцію з Левком Ґальом. Я не міг надивуватися, як Ґаль у Сярах кричав: «Червени! УБ! СБ! КГБ!», а есбеки Донский і Фуджак сиділи при нім… З ними безпека зробила так само, як ВОП з нашими руснаками: самі себе слідили, самі доносили на своїх. Не знав бим о тій кореспонденції, якби не син Левка Святослав. Старий Ґаль, повідали знайоми, бив острий націоналіста, а я такий не бив, і треба било проти мене виступити.
Справи тоти били, правду повісти, не лем Донского, а УБ, яке робило, што хтіло. Ци чловек знав, з ким бесідує, як опроваджав когоси по музею?.. Який рапорт вийде з чийойсь екскурсії музейом? Якби жив Левко Ґаль, міг би штоси оповісти, як втікав з музею, коли пришли убовці.

Часи ся змінили. Як люде реаґуют гнеска на музей?
Музей ся вшитким барз подабат. Часом хтоси критикує воєнну частину, бо там згадана совіцка армія. А тих вояків, найвеце наших, і лемків, гнали за нич на загибель. Я їх памятам і не можу забити. Дивуюся, бо як повідат мі тепер жена, в Інтернеті до річниці Акції «Висла» повно било неприхильних до нас дописів, а як люде приходят до музею, то є цілком инши, співчуют, розумлят.
Тішуся, же люде не забивают о музею, помагают моїм синам. Недавно подружя Бендзів привезло експонати. Пані Бендза подарувала три льняни сорочки по її мамі, команецкого стилю, вишивани, бо мама з Чистогорба била, як і два лайбики, кабати, запаски. Инша жінка з західних земель вислала барз гарний стрій по мамі з Верхомли-Великой. Та пані нас не зна, не била ту нигда, але подумала, же ту є добре місце для той памятки. Полковник Миколай Михалик, што родом з Воли-Нижньой, як ся довідав о крадежи воєнних експонатів з музею, привіз війскови скірні, офіцерки, подарувала їх якиса жінка од Ждини.

Недарма повстала нова музейна хижа.
Она юж стоїт добрих пару літ. Вистарав ся о то мій син Богдан, який 12 років робит вельку справу: провадит музей, разом з другим сином Романом і з мойом женом, при помочи прихильників музею. В тій хижі помістили ся шитки історични експонати і велика лемкознавча бібліотека.
Гнеска найбільшу роботу для лемківской культури робит музей. Не зрахувати, ківко ту приходит люда од мая до жовтня. Шкода, же инши наші організації не співпрацюют з музейом, хоцки сами не мают такой, як музей, можливости презентації нашой спадщини.
Різні люде до гнеска інтересуют ся тіж мнов, аж ся дивую. В тім роци в Кракові Петро Трохановский на присвяченій Акції «Висла» конференції ся дивував, як-то Ґоч міг ся вернути до рідного села…? Як він міг зорганізувати музей…? Видно, не хтів прочитати мого «Житя лемка».
На тотій конференції про виселіня «розвязували» мої проблеми… Бо як можна з Валенси робити «Болька», то можна з Ґоча робити «Пєтрка». Але нихто не зна, што безпека робила з Ґочом за памятник, як тяжко било творити музей, як мном поневіряли і як Ґоч ся боронив. І витримав. Як тото само УБ в Ряшові грозило мі другим виселіньом, загрозом житя, бом домагал ся повороту лемків (писмом до КЦ ПЗПР). За тото вишмарили ня тиж з УСКТ. І як по довгих роках з двох автобусів виходили вищи офіцери Войска польского, жеби ня перепросити за памятник і го відновити. То я виграв. Я по собі штоси залишу, не знам, як инши.

Што думаш о остатній «Лемківскій ватрі»?
«Ватра» од початку мала добрий реґіональний патріотичний дух. В перши роки то била барз зворушуюча, душевна ситуація, што давала надію для тих, хто ся хтів вертати, і котри частинно ся вернули.
Не бив-єм на остатній «Лемківскій ватрі», але чув-єм, же хоц дощова, то ся вдала. Тішуся, же помічником на ній бив мій внук Миколай. То студент, але ся втігат і може помочи дашто робити. Не можна ся ізолювати.
«Ватра» – то лемківска імпреза з найвекшим авторитетом. На ній не є того, жеби ся єґомосцьове сварили – они там зачинают ся розуміти.

На початку 90-х років музей почав організувати імпрезу «Од Русаль до Яна».
По путчу в Сярах музейна рада подумала зробити дашто на Дуклянщині. На перший раз прийшло з 500 людий, потім і пару тисяч. На гнеска шитко є готове, але не є фундуши, бо міністерство дає їх за мало. Велики гроши дістают за то інши. Не хцу за барз оціняти, але повісти треба: постава хоц би «Руской бурси» в лемківскім русі не є користна. Не хцут ся добесідувати з иншима організаціями навіт у справах найважніших, як Акція «Висла». Не думам, жеби Олена Дуць і Петро Трохановский ишли в добру сторону, бо ворожіст до священиків, ворожіст до шитких инших лем нас ослабят, а наша сила і надія лем у єдности. Они не показуют правди о Акції «Висла». Андрій Копча, як бив головом Стоваришиня лемків, зробив фільм, де неправдиво, як єм му повів, показав Лемківщину по війні, виселіня, не показав трагедії бранців до совітского війска. Шкода, же і Петро Трохановский так ся змінив…

Не він сам, то є трохи ширша справа.
Ширша, лем яка там мисель «широка», як повідают на мого сина, же злі робит, бо «Од Русаль до Яна» то українске свято…? Музей (ци мене) відвідує і Софія Федина, і Павло Маґочій. Молоді люде з «Руской бурси» на тото не смотрят, виписуют в Інтернеті глупства на різни теми, што ся мене і музею тичит, встиду не мают. За державний пінязь на мене пишут, на инших кличут поліцію. Не є пошани для старих діячів і для чловечой старости.
Ті сами люде запрашали ня колиси на «Поетицку осін». Заходиме раз з женом, а там… 15 люда. Як ся організатори не стидят? Дістают таки гроши на 15 люда? Сидит урядник з міністерства і тіж того не видит…? Памятам, як Євген Могила творив «Ославян». За дармо їздив. Подібні било, як творила ся «Лемковина» в Білянци. А тепер тяжко повірити, же єдна лемківска організація дістає велики дотації і не ма коло себе наших люди.

Можна змінити стосунки між лемківскими організаціями?
Барз часто лемківски організації вадят ся і ворогуют між собом. Прикладом може бити писмо діячи «Руской бурси» і Стоваришиня лемків до міністра з 24 серпя 2013 р., у котрім ошкалували мене, мойого сина Богдана, Юрка Старинского, Юлю Дошну, наших священиків і інших. Гроши і дотації з міністерства лем помагают нас сварити і ворогувати. Така перфідна ворожіст між нами бити не повинна.
Само Обєднаня лемків не є слабе, але і не таке міцне, жеби виграти борбу з таком державном політиком. Повинно мати поміч инших організацій, а тоти організації повинни мати поміч Обєднаня лемків. Мі не заваджат, як лемко ся хоче називати русином, руснаком чи українцем. А што-то ся гнеска діє в тій справі в Словації? Чи там ворожіст штоси даст? Ні, там русински лідери не смотрят далеко. Колиси звідав-єм ся Павла Маґочого: «Повідж мі, Павле, коли буде тота четверта Русь, Русь карпацка…, бо я на ню чекам, жеби помогла ся вернути вигнаним з заходу». А Маґочі: «Ой, знате, то барз тяжка тема».
Може, як буде кийовский православний патріярхат, то і на Пряшівщині, і в нас буде ліпше, буде більша згода між православними і греко-католиками.

Што думаш о Маґочім?
Приємний чловек, як бив в мене, випили-сме по погарику… Спіткав-єм го тіж два-три рази в Канаді. Бив і в мене вдома. Усе ся ня звідував, хто я є. «То ви мі повіджте, хто ви є… – відповідав-єм. – Я є реґіоналіста, стара моя назва руснак, виганяли ня з новом назвом українец. Я єм такий, яким ся вродив, і таким буду гмерал, а ви, як хцете, то мі повіджте, хто я».
Не є злі, же він почав русинів будити. Може потім они сами виберут свою дорогу, але повів-єм Маґочому: на силу нич не зробите.

Як видиш «Лемківску сторінку» в «Нашім слові»?
Читам. Не хочу никого ображати, бо-м на смертельній дорозі, але все я за тим, же як она має бити лемківска, то няй буде полемківски. Ти ратуєш її своїми статями, але як Вєвюрка не буде писав діалектом, то тяжко з ньом буде.

Яка є пришліст Лемківщини і музею?
Гнеска не є в Зиндранові жидів і циганів, а є осадники поляки, з якими, як можеме, так жиєме. Наш музей упамятнив і жидів, і циганів так, як міг, і як било треба. Осадники від нас кривди не мали, але сами нас слідили, бо безпека і ВОП казали так робити. Так ци інакше, але жиєме разом, хоц молоде поколіня гине.
Нещасна наша історія – грозит нам повна асиміляція. Музей ся зістане, для історії. Як довго синове го потягнут? Як родина буде помагати і люде? Буде видно. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*