Ігор Ісаєв, Павло Лоза ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №40, 2017-10-01
Українську освітню реформу, остаточно прийняту 5 вересня, критикує більшість сусідніх держав, з винятком хіба що Молдови і Білорусі. На вістрі критики опинилися школи національних меншин: досі в українській освітній системі вони користувалися значно ширшою автономією від Міністерства освіти, ніж у Польщі. Великий спір, що тепер розгортається в Європейському Союзі щодо української освіти, ставить питання: а як, властиво, має виглядати школа нацменшини за європейським стандартом?
Щоб зрозуміти глобальність української реформи, варто почати від того, як в Україні досі виглядали школи нацменшин. Про це мало знають у Польщі, про це мало знають навіть громадяни України, які вчилися в українськомовних школах. Усю програму викладання ведено в більшості цих шкіл мовою нацменшини (ідеться передусім про російські, румунські й угорські). Українська мова залишалася для двох предметів: українська мова й українська література – у середньому їм виділяли 3–4 години на тиждень, при цьому мові й літературі національної меншини приділяли на пару годин більше. Щоправда, подеколи, й автор цих рядків був свідком таких ситуацій, навіть українську мову пояснювали мовою національної меншини. На українську учні й учитель переходили тільки тоді, коли виконувано якусь вправу, отже заняття нагадували скоріше урок іноземної, аніж державної мови.
Тепер усе має змінитися. Новий закон про освіту, який власне набирає чинності в Україні, передбачає, що представники національних меншин матимуть право навчатися в окремих групах дитсадків та класах початкової школи. Проте мова нацменшини мусить бути використовувана нарівні з українською.
Натомість починаючи з 5 класу, – тобто «гімназії», за новими стандартами української школи, – весь освітній процес відбуватиметься українською мовою. Винятки передбачені лише для представників таких корінних народів України, як кримські татари, які поза Україною ніде інде не мають батьківщини.
Що цікаво, – у законі зроблено певний виняток для офіційних мов ЄС, – у школах України кілька предметів можна буде викладати двома та більше мовами: державною мовою плюс котроюсь з офіційних мов Європейського Союзу (румунська, угорська, польська, болгарська, словацька – це ті мови ЄС, національні меншини-носії яких мешкають в Україні).
Отже, реформа вводить глобальну і невідворотну зміну. Якщо вона вдасться, через одне покоління в Україні, незалежно від реґіону, більшість населення буде українськомовною, зникнуть «острови», де державної мови взагалі ніхто не розумів, ще раз підкреслю, взагалі: а вони були не тільки в російськомовних містах сходу, але й у Герці на Буковині чи в Береговому на Закарпатті.
Проте закон викликав хвилю незадоволення, передусім на західних межах України. Угорський парламент 19 вересня одноголосно засудив українську реформу, яка «серйозно обмежує права національних меншин вивчати рідну мову». День пізніше те саме зробив парламент Румунії, теж одноголосно. У Польщі парламент цього не зробив, але, наприклад сенатор Ян Жарин («ПіС») заявив, що «Україна стоїть поміж недемократичною радянською спадщиною і європейськими стандартами, до яких іде. У вільному світі національні меншини мають право на навчання рідною мовою. Держава не повинна тут нічого нав’язувати».
На пленарному засіданні Європарламенту депутат від правлячої в Угорщині партії «Фідес» Андреа Бочкор (родом з українського Закарпаття, де постійно мешкає й досі) 11 вересня звернулася до Єврокомісії і голови Європарламенту, щоб ті підтримали угорську меншину в Україні: на її думку, нова реформа освіти «практично ліквідує навчання рідною мовою у 120 румунських, 100 угорських, 5 польських школах, що діють в Україні». За її словами, це суперечить положенням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Київ твердить: запис про мови нацменшин в освіті формулювали довго представники різних фракцій та експерти, однак формально норми статті відповідають конституції держави і міжнародним договорам. І додає: захист української мови в сусідів України і так виглядає гірше, ніж захищатимуться права національних меншин України згідно з новим законом.
Стараннями Будапешта, Бухареста, а останнім часом – Софії та Афін, скандал з українською освітою розгортається в дискусіях усього Євросоюзу. Західні й південні сусіди України болісно сприйняли нововведення, які, до речі, цілими абзацами списані з законів про освіту країн, які є членами ЄС.
Проте в цій історії цікавіше не те, хто протестував, а те, хто промовчав. Хто? – Правильно. Росія. Попри те, що серед майже 17 тисяч шкіл, які є на території України, без Криму й окупованої частини Донбасу, десята частина – це школи російськомовні, – Москва мовчить.
Москва навіть дипломатичної ноти не випустила, хоч саме російську мову гнатимуть з українських шкіл у першу чергу і безпощадно. Не випустила, бо що написати в цій ноті? Що зіпсуємо відносини? Війна їх зіпсувала давно і надовго. Всі можливі слова Москва вже сказала три роки тому, а Україна просто почекала і прийняла закон тепер, а не 2014 р. Росія давно використала арґумент із «захистом гноблення російськомовних в Україні», з якого всі у світі сміються. Натомість Україна отримала моральне право безцеремонно вигнати російську мову, прикриваючи це під записом закону про «можливість викладання офіційними мовами ЄС», серед яких російської нема і найближчим часом не буде.
Це – урок для Польщі, яка неоглядно використовує проти Києва складне минуле, при тому, що це не спрямоване на досягнення жодної значної зовнішньополітичної цілі. Просто, щоб фон удома підтримати. Проте врешті ці арґументи вичерпають себе, Варшава нічого не досягне, а Київ отримає моральне право легко заперечити їм. ■
Польща і мови нацменшин у школах
У Польщі учні можуть вивчати мову національних та етнічних меншин і реґіональну кашубську мову у трьох типах шкіл: школі з мовою викладання національних меншин, двомовній школі та школі з додатковим навчанням мови меншини.
1. У першому варіанті учень польською мовою вивчає урок польської мови, історію Польщі та географію Польщі. Всі інші предмети викладають мовою нацменшини. Учні таких шкіл екзамени (крім польської мови) можуть складати мовою нацменшини. Звичайно більшість учнів складає іспити польською мовою, бо пізніше легше їм вступати у польські виші тощо. Вчителі, які працюють у такій школі, повинні мати підтверджене документом знання української мови (свідоцтво на атестат зрілості, посвідка завершення мовного курсу або рекомендація від організації меншини).
Такий тип школи з українською мовою навчання є в Бартошицях, Ґурові-Ілавецькому та Білому Борі.
2. У двомовних школах уроки відбуваються польською мовою та мовою нацменшин. Згідно з законом, на двох мовах мають викладати чотири предмети. Всі інші можна польською. В такому типі шкіл є більше уроків мови меншин.
Такий тип двомовної польсько-української школи є в Перемишлі та Лігниці.
3. Додаткове навчання мови меншини стосується так званих «пунктів навчання меншинної мови», у яких на тиждень відбуваються три уроки мови нацменшини. Таких пунктів з українською мовою навчання в Польщі є близько сотні. ■
