Ганна ЯковлеваУКРАЇНА№25, 2017-06-25

Капелани на сході України

Понад три роки триває війна на сході України. Важкі умови, небезпечні для життя, можуть звести з розуму тих, хто воює. Тому в зону бойових дій часто вирушають капелани. Нелегкою працею вони доносять слово Боже до воїнів, усіма силами стараючись підбадьорити і піднести їх бойовий дух.

Історія перша

«Вічна слава безсмертю хоробрих, які кличуть на подвиг живих!» (Іван Нехода)

<strong>Фіделіс Волністов з українськими вояками, 2016 р.</strong> Фото з приватного архіву
Фіделіс Волністов з українськими вояками, 2016 р. Фото з приватного архіву

Дивлячись новини, тисячі українців завмирали при телевізорах, бо їх охоплював страх: майдан, анексія півострова та війна на сході країни. Щораз частіше вірні прибігали до греко-католицького отця Василя Боднара за порадою і духовною настановою. Він, ще зовсім молодий священик Греко-католицької церкви, щасливий батько трьох дітей, перший пастир у Шепетівці на Хмельниччині, став учасником цих подій. Повернувшись додому, він пояснював людям, проти чого повстав народ і за що гинуть сини України, просив фінансової допомоги для Революції гідності. Отець Василь пригадує, як 18 лютого, під час загострення ситуації на Майдані, церква Святих мучеників Бориса і Гліба за один день назбирала 25000 гривень. З тих пір він став місцевим волонтером, відвідував воєнні частини, співпрацював зі школами в місті.

З волонтерів у капелани
На схід України 36-річний отець вперше вирушив 2016 р. Як сам розповідає, потрапив у зону військових дій з однієї простої причини: капеланів у державі – небагато, а людей, котрі потребують духовної допомоги, щораз більше. Говорить, що коли їхав до солдатів, його охоплювала цікавість і страх. Зустріч була дуже теплою. Водночас зрозумів, що це справжня війна. Головним завданням капелана було переконати бійців, що Божа ласка і любов їх не залишає навіть у ситуації, коли вони змушені воювати з ворогом. Капелан часто розмовляв з бійцями про їхні приватні справи і не раз в очах чоловіків бачив розпач – вони розповідали про нерозуміння зі сторони сім’ї.
На день відправлялися три Богослужіння. Крім того, капелан розвозив Євхаристію вірним. У кожному батальйоні «Тіло і Кров Ісуса» приймало по 30 чоловік. Не дивлячись на те, чи хтось був православним, чи греко-католиком, усі йшли до отця. В зоні бойових дій священик перебував два тижні. Він зауважив, що головним рятунком захисників є гумор, і порівнював бійців з козаками, які давали один одному жартівливі прізвиська. За весь час перебування в зоні АТО капеланові ні разу не довелось почути скарги на умови проживання солдатів, хоч вони жахливі, проте воїни щораз частіше нарікають на «перемир’я»…
За ці два тижні випала нагода побувати на дні народження одного з бійців – святкування відбувалося в полі. Солдат з дружиною пішли добровольцями на фронт, залишивши все нажите майно в Криму.

Шукайте істину, і вона вас визволить
Повернувшись додому, отець Василь Боднар займається волонтерством, йому допомагають люди. На зібрані гроші церква купує все необхідне, але ніколи не купує зброї. Перед Великоднем отець Василь уже вдруге відвідав східну частину держави, відвіз бійцям понад 1000 великодніх пасок і крашанок. Але говорить, що найважливішими подарунками для них залишаються дитячі листи, які, можна сказати, безцінні. Кожний солдат їх отримує по 3–4, котрі при нагоді перечитує. Такий лист додає наснаги, мотивує. Отець каже, що разом з листами теж привозять освячену воду, іконки з молитвами та хрестики. Воїни охоче їх носять. Священик вважає, що під час одного такого візиту змінився і його світогляд. Бійці просто чекають на капеланів, для них це – як проміння з мирної частини держави, що доносить тепло і віру.
Капелан отець Василь говорить, що лише перебуваючи на сході, пізнав справжню Україну та справжніх українців. Він закликає молитися за тих, хто відважно обороняє нашу землю, ризикуючи життям.

Історія друга

Під одним небом, по одній землі
Отець Української православної церкви Київського патріархату Василь Гетьман вже 18 років проповідує Слово Боже на Хмельниччині. Від 2000 р. він служить у Шепетівці, де й розпочав будівництво Свято-Володимирівського храму. Отець розповідає, що вперше побував на Майдані під час Помаранчевої революції, а вдруге – на Євромайдані. Коли конфлікт набирав щораз більших обертів, не так давно сформована парафія активно почала допомагати захисникам України. Капелан 2014 р. вперше вирушив сам у зону АТО. Священик не приховує, що серце обливалося кров’ю, слухаючи розповіді свого доброго друга, котрий власним прикладом показав усій Україні, як можна любити Бога і Батьківщину. Адже друг отця Василя, Володимир Шевчук, віддав життя на сході України 19 серпня 2016 р., так і не закінчивши спроектованого храму в Шепетівці.
«Чоловік пішов на фронт добровольцем», – розповідає священик, але як добрий приятель отець увесь час був з Володимиром на зв’язку. З розмов з товаришем щораз частіше виявлялося, що захисники потребують не лише матеріальної підтримки, але й духовної. Зібравши п’ять 5 тонн необхідної допомоги, отець вирушив разом з іншими священиками на схід. Капелан побував у зоні АТО вже 6 разів. Говорить, що найчастіше вирушали туди після недільного Богослужіння, а повертались за тиждень до недільної служби. Першу свою поїздку священик пам’ятає як сьогодні: зруйновані будинки, опустілі вулиці, налякані люди. Отець Василь пригадує безсонні ночі в бліндажах або пристосованих місцях, невгамовні обстріли противника.

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

Поєднані Агнцем
Свята меса відправлялася за будь-яких умов. Воїни доцінювали присутність серед них священика. У їхніх очах променіла дитяча радість з відблиском вдячності за проповіді і молитви. Сьогодні Василь Гетьман є капеланом військової частини А-2375 у Шепетівці. Головним своїм завданням він вважає виховання молоді, пробудження патріотизму в серцях хлопців та дівчат.

Історія третя

Богу та народові України
Фіделіс Волністов – отець Римо-католицької церкви, родом зі Збаража. Відчув своє покликання ще юнаком і пішов за покликом душі. Ось уже 15 років він є священиком. Про отця Фіделіса люди відзиваються з пошаною, а вихованці з каплички «Дитятка Ісуса» міста Шепетівки згадують його й до сьогодні як старшого брата. Прикрі події в Україні не могли пройти осторонь нього. Цей приємний невисокий чоловік, що променіє добром, просив у греко-католицького капелана, що б той узяв його з собою на фронт. Та через поганий стан здоров’я капелана Фіделіс вирушив у зону АТО на три тижні сам. Він розповідає, що потрапив у селище Піски, яке знаходиться за кілометр від аеропорту, сьогодні не існуючого. Служив у 5-му добровольчому українському корпусі «Правого сектора» в першій та другій штормових ротах. Отець підкреслює, що коли впав донецький аеропорт, вони опинилися на передовій. Почуття страху було важче перебороти, ніж противника. Ще до прибуття на пункт призначення страх охоплював його неодноразово: поля, виорані танками, рови і катакомби, порожні напівзруйновані будинки та виття голодних залишених псів не додавали оптимізму. Перший тиждень служби отця Фіделіса на фронті був нелегким, адже довелося сім днів сидіти в підвалі. І вдень, і вночі вони були під обстрілом. Навіть вихід в туалет міг бути останнім. Священик розповідає, що траплялися такі моменти, коли надія була майже втрачена, доводилося лягати на підлогу, прикриватися від мінометів, летіли «гради», нісся свист куль. Був випадок, коли ворог підійшов максимально близько, тоді йому видали ґранату: мовляв, краще себе підірвати, аніж потрапити в полон.

Брат
У періоди затишшя отець відправляв месу для бійців. Священик твердить, що до служіння у військових умовах потрібно мати покликання. Важливо мати підхід до солдатів, щоб не зачепити болюче місце. Треба вміти говорити з воїнами про Бога та Батьківщину так, щоб не зламати їх дух. Отець розповідає, що вони всі важко трудяться у вільну хвилину. Нераз і капеланові доводилося «обирати бараболю» чи розпалити буржуйки. Навіть коли вони називали отця Фіделіса «Брат», все одно відносилися з великою повагою. Щоденно о 14:00 відправлялося Богослужіння. Звичайно, не всі мали шанс потрапити на нього, та завжди декілька осіб усе ж було присутніх. За все перебування в зоні АТО капелану випала нагода освятити танк і могилу добровольця, який поклав життя за Україну. Під час кожного приїзду на передову, а їх на рахунку отця Фіделіса вже п’ять, він вчив солдатів молитися. Навчив коронку до Божого Милосердя, а також Розарій (пол. – Różaniec). Не раз під обстрілами було чути: «Господи, помилуй…». Було видно, як загрубілі чоловічі пальці перебирають тендітні білі зернятка розарія.
Отець зустрів на сході України не лише українців. Були серед них і канадці та грузини. Усі вони просять молитись за Україну, а не за себе. Усі вони свято вірять у перемогу, а не примирення! ■

Поділитися:

Категорії : Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*