Катерина Семчук ■ УКРАЇНА ■ №25, 2018-06-24

8-17 червня у Києві проходив «КиївПрайд2018», який в останній день завершився Маршем рівності. Цей фестиваль був присвячений ЛГБТ, тобто лесбійкам, геям, бісексуальним та трансгендерним людям (зазвичай, після цієї абривіатури ставиться знак “+” для позначення всіх інших сексуальних чи гендерних ідентичностей, які включає ця група). Фестиваль включає в себе велику кількість заходів, які відбуваються протягом тижня: кінопокази, вечірка, дискусії, тренінґи, перформенси тощо. Щороку «КиївПрайд» викликає багато емоцій. Однак у країнах Євросоюзу тема ставлення до меншин (в тому числі сексуальних) є показником демократичних трансформацій.

Слово “прайд” з англійської “pride”, тобто “гордість”, на позначення святкування прав ЛГБТ прийшло з Америки, де рух за рівні права геїв, лесбійок, бісексуалів та трансгендерів бере своє джерело. Сьогодні по всьому світу червень, зазвичай, є місяцем “прайд”, тобто присвячений цій тематиці. Такі фестивалі мають на меті боротьбу проти дискримінації негетеросексуальнх людей у всіх аспектах їхнього життя.

В Україні «прайд» вперше проведено у 2012 р. Відтоді сам марш пройшов 6 разів, оскільки два з восьми були зірвані або анульовані під тиском мера Києва Віталія Кличка. Головними організаторами у цьому році є активісти за права ЛГБТ Руслана Панухник, Анна Шаригіна, Зорян Кісь, Марина Герц, Тимур Левчук, Софія Лапіна та інші.

Найбільше котроверсій в медіа та суспільстві викликає публічна подія «КиївПрайду». «Марш рівності» – це хода чи демонстрація головними вулицями містами на вимогу чи підтримку рівності людей на підставі їхньої сексуальності та гендерної ідентичності. Напевно, найбільш «скандальним» марш є тому, що полягає на видимості ЛГБТ людей. Не дивлячись навіть на те, що організатори «КиївПрайду» спочатку відмовилися від англійського формулювання «gay parade», що прийнялося в російській мові, відповідно в українській – «гей-парад», і має неґативну конотацію. Наголос ставився на тому, що ціллю маршу є права не тільки виключно осіб ЛГБТ, а рівні права для всіх.

Хоча марш в Україні пройшов тільки кілька разів, він вже має свою сумну історію з побиттями та нападами на учасників. У цьому році все пройшло спокійно, але демонстрацію охороняло 5 тис. правоохоронців. Кількість учасників маршу також була рекордною – за словами організаторів, вулицями Києва пройшло понад 5 тис. людей. До маршу приєдналися українські народні депутати Світлана Заліщук, Сергій Лещенко та Олексій Мушак, депутатка Європарламенту Ребекка Хармс, держміністр в МЗС Німеччини у справах Європи Міхаель Рот та інші. «КиївПрайд» підтримує багато іноземних організацій, політиків і людей культури.

Паралельно організовано контракцію під гаслом «Стоп гей-парад!». Зрештою, вона також проходить щороку в той же час, що й Марш рівності. Незалежно одні від одного, проти маршу ЛГБТ виступають певні церковні кола, праворадикали та активісти за «традиційну» сім’ю. 17 червня о 14:30 у Києві біля Поклінного хреста мав бути проведений молебень за збереження християнських сімейних цінностей. У суботу, в переддень маршу, поліція перекрила центр міста, а площу, де мав пройти марш, загородила огорожею. Частина осіб, які хотіли виступити проти маршу і ночувати на місці, з суботи розклали намет, який мав слугувати за церкву, де мав відбуватися молебень. Цих людей та намет було розігнано. Також перед початком Маршу рівності затримано, за повідомленням поліції, понад 50 людей. Напади, які здійснювали під час ходи, поліція усувала. Постраждалі є серед учасників контракції.

Варто зазначити, що у Варшаві 9 червня також пройшов прайд-марш, однак він має назву не «Марш рівності», як в Україні, а саме ближче до англійської версії – «Парад рівності» («Parada Równości»). У свою чергу, столицею Польщі на підтримку прав ЛГБТ пройшло 46 тис. людей. У порівнянні з п’ятьма тисячами у Києві – це неймовірна кількість! Однак учасники варшавького параду рівності пам’ятають часи, коли у Польщі ці події відбувались так само неспокійно, як у Києві. Про різницю між українським і польським маршем рівності та причини, які спонукали підтримати цю подію, нам розповіли кілька українців та поляк:

Ярослав Гірний-Будка (член української громади): «Я сам не належу до ЛГБТ спільноти. Але маю трохи приятелів і знайомих з того середовища, і хотів би, щоб вони мали такі самі права, які мають гетеросексуальні пари. Це для мене загально вписується в захист прав різних меншин у суспільстві (сексуальних, національних, етнічних, релігійних). Тому ходжу на параду, як і на інші протести чи демонстрації. А парад проходить радісно, кольорово і спокійно. Це не тільки нагода, щоб підтримати ЛГБТ у їхніх стараннях про рівноправність, але також дуже приємний і веселий спосіб провести час і нагода зустрітися зі знайомими. Наприклад, у порівнянні з листопадовим „Маршем незалежності”, повним аґресії та вульгарності людей, яких я фізично боюся, – це як небо і земля».

Це був, здається, 12-ий парад у Варшаві, у Києві щойно 2-ий або 3-ій. Перші марші у Варшаві теж були невеликі. Потрібен час, щоб люди побачили, що можна, треба і варто долучитися. Добре, що в Києві відбувається парад і проходить, дається, спокійно».

Михайло Янковський (член української громади): «Я не тільки підтримую ЛГБТ, я навіть мав свою мобільну платформу на параді рік тому, також я мав гей-френлді клуб. Для мене підтримка і права ЛГБТ людей це фундаментальна справа, і навіть шкода часу витрачати на пояснення чому. Тут, по-перше, важлива освіта у цьому питання. Люди не знають всього про ЛГБТ людей. Хвороба – це саме гомофобія, страх невідомого. А рівні права для всіх, у тому числі й для ЛГБТ, це давно вже нормальні погляди в нормальному світі. По-друге, що стосується України, то коли люди не відчувають комфорту, вони бояться, що щось зруйнує їхній світ. Але ЛГБТ нічого не нищать. Для мене немає різниці між війною на сході України і винищенням меншини, тому що у свободи немає ієрархії. Не можна вирішити, що одні права мають більший пріоритет і важливіші за інші. Ми повинні все приймати, а не тільки можливість їздити кращим автомобілем. Україна не зможе побудувати кращу версію держави, якщо й надалі застосовуватиме таку вибірковість. В Україні я відчував, що не маю прав. А парад має на меті показати, що ЛГБТ існують. Це, певного роду, натиск, що має на меті показати, що ми існуємо і маємо шанс дискутувати про свої права. Визначник людяності полягає на тому, як ми захищаємо права найслабших».

Олена Ковтун (громадянка України, живе у Польщі): «Я не належу до ЛГБТ меншини. На параді було багато людей, які просто виступають за рівність вираження орієнтації інших. У метро я їхала з багатьма представниками ЛГБТ меншини. Я випадково потрапила на цей марш. Проте була дуже приємно здивована. Наскільки це все було цивілізовано зроблено, з розумінням та повагою. Перекрили вулиці, копи супроводжували хід, оберігали, а найголовніше – не оголошували завчасно з метою запобігання будь-яких сутичок тощо… Не знаю, як це буде виглядати в Києві, але я вже маю з чим порівнювати. Головне, щоб це все не становило реальної загрози громадянам…

Різниця у кількості учасників пояснюється тим, що Україна це ще ДААААЛЕКО не Європа. Розуміння подібних речей повністю відсутнє, усвідомлення й поготів, тому така різниця в кількості…»

Матеуш Адамкевич (поляк): «Так, я гей. Основною ідеєю параду рівності є те, щоб показати, що ми не боїмося відкрито зізнаватися, якими ми є, і ми приймаємо інших людей. Я вважаю, що на такі події варто ходити, щоб продемонструвати свою підтримку іншості. Парад рівності в Польщі характеризується значно більшою відкритістю та краще сприймається суспільством. Прикладом цього може бути те, що такі події мають місце навіть в менших містах. Тоді ти не відчуваєш побоювань, що хтось може зараз заатакувати ходу чи щось нам зробити, так як у мене склалося враження, коли я брав участь у параді в Україні. Польське суспільство набагато відкритіше. Воно бере приклад з країн на Заході і поволі відкривається на нове. Натомість, українське суспільство до сих пір досить закрите в собі. Але, на мою думку, вистачить трохи часу і українська закоренілість почне зникати».

Оля Ярмолюк (громадянка України, живе у Польщі): «Звичайно, пішла б на Марш рівності у Києві! Побігла б!!! Бо всі ми рівні, нема когось кращого, а когось гіршого. Якщо це важливо, то я натуралка, але не застрахована, як і будь-хто, від того, що колись можу закохатися в людину моєї статі».

Анна Кертичак (членкиня української громади): «На варшавський парад рівності я пішла
вперше. У мене є друзі ЛГБТ. Дехто з них казав прямо: „Йдіть на парад, нам потрібно знати, що ми не одні”. Я загалом проти дискримінацїї за різними ознаками, але раніше мені якось не виходило піти на парад, думала, кому я там потрібна, це не моє свято. У цьому році я зрозуміла, що моя присутність там є важливою підтримкою для осіб ЛГБТ, і пішла. Досвід був позитивним, настрій на параді радісний, зустрічаєш багато друзів з різних середовищ. Я не погоджуюсь на світ, у якому інших дискримінують чи б’ють тільки тому, що вони інші. Думаю, варто час від часу про це заявити не тільки собі у своїх думках, але й ділом – наприклад, ідучи на парад рівності».

У той час, як на становище ЛГБТ в Україні дещо покращилося, велика частина людей досі ставиться до негетеросексуальних людей з ворожістю, а й часом ненавистю. Право для ЛГБТ бути повноцінними членами суспільства і громадянами зазвичай відкидається на підставі того, що це заперечує християнським цінностям. Традиціоналісти вважають, що природнім зв’язок є тільки між жінкою та чоловіком, що сім’я повинна складатися із жінки, чоловіка та дітей, що ніхто не народжується гомосексуалом, а натомість це збочення.

Отець Марек Бляза (Варшава): «Катехезис католицької Церкви чітко каже шанувати всіх ЛГБТ, вони створені за образом та подобою Божою. Кожна людина має право на пошану. До мене особисто приходять люди з такою орієнтацією і шукають душпастирської допомоги. І вони цим не пишаються, а так само думають, що це проблема. Не можна їм казати, що вони не можуть належати до Церкви, що це содомський гріх і їм треба йти до пекла. Проблема починається тоді, коли хтось хоче зробити з гомосексуальності чесноту. Але вони ідуть далі, як на прикладі із „Маршем рівності”, а далі починається вже ідеологія. Такі марші мають на меті створити для певних людей простір привілеїв, бо вони є гомосексуалами. Гомосексуальність була, є і буде, але не можна будувати свої тотожності тільки на тому».

З огляду на рівень протистояння рівноправ’ю ЛГБТ в українському суспільстві, бути гомосексуальною, бісексуальною чи трансгендерною людиною в Україні непросто.

Поділитися: