Фецко Ґрулянка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №43, 2009-10-25
Жив в Перунці Марко, якого називали богачом, а справді бив лем троха заможнійшим господарйом. Мав гарду хижу за річком, над беріжком в вижній частині села. Любив вшитким, хочшто1 оповідати, што знав, а і огваряти і зато прозвали го “Папльом”. Штонеділі і в свята приходив до церкви, сідав в крилосі і в часі Служби Божой зберав офіру. До церкви приходив в нових гардих черевіках, котри все барз скрипіли і як тилько зачав зберати офіру, вшитки люде знали, же Марко виконує йому призначену повинніст – церковника.
Він часто сперечався зо священиком, хотів все мати рацію і використати єґомосця.
Раз священик йому каже:
– Вас, Марку, випихают дверями, а ви влазите вікном.
А Марко:
– Як уважам, же мам рацію – не попущу навет вам, єґомосьць.
Коли отець ходив по коляді, зашов обов’язково й до свого церковника Марка з йорданьском водом. Одспівав належни тропари, одчитав приказани молитви, свяченом водом покропив хижу, побажав щастя домовникам, роздав їм образки і стоїт. Марко повідат:
– Сідайте, єґомосьць, поґадаме, може нап’єтеся пива?
– А з охотом нап’юся теплого пива, бо я троха простудився, – повідат отець.
– Зачекайте хвильку, єґомосьць, зараз буде, – гварит церковник, я юж мам готове тепле.
Пішов він до комори, приносит теплу фляшку, добри ньом потряс і дає нештоденному гостю та й повідат:
– Отверайте замикало фляшки.
Отець одтикат, а пиво вистриливо з фляшки як фонтанна, по сціні аж до повали, лем на денци2 зістало кілька кропель і троха піни. Священик додумався, же Марко нароком3 так зробив, але жеби заховатися ґречні, перепросив Марка за шкоду і почали продовжувати розмову.
Марко подумав, же єґомосьць дав ся так легко вирихтувати. Як так, то замислив си зас його використати і ґадат:
– Мене барз часто болят плечи, хрящ і крижи, може знате, єґомосьць, даяке лікарство на таку хвороту? А як може мате, то мі дайте.
Отець подумав – є нагода відвдячитися Маркови за його хитріст, і каже:
– Таке лікарство напевно є, але треба зачекати до весни. Коли буде рости коприва, назберайте єй так як на мітлу і дайте синови, най вас тою мітлою добри виб’є по плечах.
Прийшла весна, а Марка іщи більше болят плечи. Назберав коприви, зробив з ней мітлу, закликав сина Миколая, дав йому коприв’яну мітлу, сам положився на постелі і казався легко бити по плечах. Син, подумав, є нагода вибити няня, бо часто його отец бив і сварив на него, як дашто спсотив4. Як лем зачав бити, Марко просится:
– Легше бий, перестан.
А Миколай з іщи більшом силом лупцує5. Марко не витримав, зорвався з постелі, а син б’є, де лем попало, навет по голові і повідат:
– Знайте і ви, няню, и пам’ятайте, як то болит, коли мене б’єте. Я пам’ятам, бо од вас нераз так єм дистав.
Шмарів6 мітлом і почав втікати. Марко вхопив мітлу і давай летіти за Миколайом, але його не догнав, бо барз го плечи боліли і пекли, якби оген на ні приложив, а виглядали, якби їх обляно горячом водом. І юж не мав сили дигінчити7 невдячного синка, лем йойкав і проклинав сина Миколая і єґомосьця. Так Марко пребідував кілька дни, плечи перестали печи і боліти. Але вилікувався том проклятом копривом.
Папля мав тіж товарішів, з котрима часто в понеділки їздив на ярмак до Грибова. Раз в зимовий понеділок поїхав з ним до Грибова сусід Онуфрій, котрий в дорозі частував Марка своїм дуганом і захваляв го, же дуже міцний. Так сой курили файки, аж доїхали на ринок, там зас скрутили папіроски – затягнулися, коня прив’язали до санок, дали йому їсти сіна і вибралися до жидивского склепу. Марко пішов перший, а за ним Онуфрій. Коли Марко отверав двери до склепу, Онуфрій вложив йому недопавка папіроса в кишеню гуньки. Почали оглядати товар. Нараз продавчині кричит:
– Ґаздо, уважайте! Вам ся в задку палит!
Смотріт Марко, а з його кишені ся димит. Згасив оген, але кишеня пропалилася з обох сторін, гунька зостава дірава. Онуфрій в склепі купив паньского папіроса з тубком, такого, як повідали: “Довге триманя, короткє куріня”. Вишли зо склепу, Онуфрій закурів купленого, пішли на торговицю, а там гончар продає свої глиняни горці і миски, а його кін, прив’язаний до санок, їст сіно. Онуфрій підішов до коня, погласкав го і шмарів в ухо коня недопалок з того купленого папіроса. Кін зачав скакати, побив горці і миски продавцьови та став на задні ноги, шарпнув міцно головом й успокоївся. Хтоси зауважив, же Онуфрій крутився коло коня. Продавец закликав поліціянта, котрій запитався підозреного, што зробив коньови, а він повідат:
– Шепнув єм му до уха, же його сестра за Дунайцьом робит весіля і він з радости так підскочив, аж зачав танцювати.
Оглянули коня, не нашли жадного сліду, бо недопалок папіроса полетів далеко, а при Марку нашли лем дуган в міхирині8 і незапалену файку, а містових циґарків веце в него не биво. Так Онуфрійови вдалося ошукати не лем сусіда, гончаря, але й поліціянта.
Потим іщи купили канфіни9, кусьцьок10 сахарини, патичків і бончок, жеби ся загрити, а не змерзти, як будут вертатися санями домів. Аж до акції “Вісла” так їздили на ярмарки в понеділки до Ґрибова оба сусіди – раз своїм коньом Папля, другим разом своїм коньом Онуфрій. Пришло прокляте вигнаня і їх розлучило аж до смерти. Марка вигнали під Шпротаву, Онуфрія недалеко Волова.
Пояснення слів: 1 – щонебудь, 2 – дно, 3 – навмисне, 4 – знищив, 5 – безперервно б’є, 6 – кинув, 7 – гнати, погнати за кимось, 8 – мішечок на тютюн, 9 – нафта, 10 – трошки.
“Наше слово” №43, 25 жовтня 2009 року
