Мало нас не бути, а ми все-таки є!

Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №27, 2017-07-02

Вже 42-й раз на кошалінській сцені Балтійського драматичного театру виступили юні українські артисти, цим разом з реґіонів Помор’я і Вармії та Мазурів. Тут протягом двох днів (10–11 червня) свій талант показало майже 250 дітей з пунктів навчання української мови у Битові, Ґданську, Кандитах, Колобжезі, Лемборку, Тшебятові, Слупську та Щеціні, а також з українських шкіл у Білому Борі.

<strong> Молоде покоління українців запорукою того, що ми будемо.</strong>
Молоде покоління українців запорукою того, що ми будемо.

Було це свято дуже барвисте й веселе, а все ж, у зв’язку з 70-річчям Акції «Вісла», не могло забракнути й згадки про минуле. Театральна група «Світанок» з Лемборка перенесла глядачів у 1947 рік. Художньо-історчна вистава «Без надії таки сподіватись» показала переможний дух українців. Учителька Рената Романко, яка працювала з учнями, говорить, що вони почали готуватися до вистави ще задовго до роковин Акції «Вісла»: молодь розпитувала своїх дідусів про минуле, читала різні спогади. Програму склали юні артисти спільно зі своїми вчителями. У виставі використано вірш п. Анни Леськів-Кіт – нині громадянки Канади, яка родом з Корчмина. Крім того, у програмі можна було почути сучасні вірші Ліни Костенко та пісню в обробці нащадка переселенців Мирослави Булки-Максисько зі Слупська. Молодь виступила в ориґінальних костюмах, які на західні землі привезли колишні жителі Корчмина, Махнівка та Гільча.
– Акція «Вісла» торкається і нас, тому ми хотіли підготувати цю програму. Ми гордимося тим, що можемо виступати перед людьми, які були виселені, бо ж наших дідів мало не бути, однак ми є, – говорить Єлизавета, родина якої була виселена з Тенетиськ. Усі дівчата дуже хотіли виступати у старовинних костюмах.

<strong>Художньо-театральна вистава дітей з Лемборка «Без надії таки сподіватись»</strong>.
Художньо-театральна вистава дітей з Лемборка «Без надії таки сподіватись».

Танці, спів, театрально-музичні вистави – це те, що кожного року можна побачити на кошалінському фестивалі. Діти і молодь охоче беруть у ньому участь. Молодим артистам дуже подобається виступати на професійній сцені перед великою публікою. Неоціненною є можливість познайомитися з дітьми з інших місцевостей. М. Булка-Максисько мала всього три роки, як уперше виступила на фестивалі. Вона – це вже друге покоління переселенців. До виступів її готував батько. Пані Мирослава всюди, де живе, включається у громадське життя українців. Це був Битів, де народилася, потім Ґданськ, де навчалась, а тепер Слупськ, у якому працює та живе. До Кошаліна привезла дві групи зі Слупська і Лемборка. Вона зізнається, що тепер дітям, можливо, більш цікаво пограти на комп’ютері, ніж танцювати чи співати, тому вчителі відіграють важливу роль у процесі підтримування рідних традицій та звичаїв. Найбільша користь від подібних заходів – інтеґрація дітей і молоді, які мають нагоду зустрітися зі своїми ровесниками. Діти бачать, що вони не самі, а таких, як вони, є багато.
Ольга Гарасим приїхала зі Щеціна з танцювальною групою «Мальви». Вона так само колись виступала на кошалінській сцені, а тепер до виступів готує щецінських малят, оскільки хоче передавати іншим те, чого навчили її батьки. Власне тому спільно з іншими створила танцювальний гурт, щоб підтримувати рідні традиції. «Це важка праця, однак дуже файна. Буває, що і в мене, і в дітей появляються сльози, але кінцевий результат компенсує все», – вважає п. Ольга.

Костюми, сценографія і професійна сцена дає можливість дітям відчути себе справжніми артистами. Саме так почуваються члени ансамблю «Зернятко» з Кошаліна, які вже третій раз виступають на кошалінському фестивалі. Відрадно, що кожного року прибуває охочих у ньому брати участь: наймолодші мають всього чотири роки, а найстарші – десять. Дарія Олешко-Антошко, керівник гурту, в дитинстві теж виступала на фестивалі, тому сьогодні емоції повертаються. «Попри великий стрес, справді варто брати участь у фестивалі, бо спогади від цього залишаються на все життя», – висловлює свою думку Д. Олешко-Антошко.
«Сьогодні українська меншина стала більшістю», – наголосив генеральний консул України у Ґданську Лев Захарчишин. Дипломат подякув трьом поколінням Акції «Вісла», які завдяки підтримуванню власних традицій дали можливість виступити на фестивалі вже четвертому поколінню. Ми мусимо пам’ятати нашу історію та шанувати своїх предків, бо без того не буде майбутнього.
– У Кошаліні відчувається дружнє ставлення до українців, а це хороший приклад для українських і польських політиків, оскільки наші народи мусять навчитися дивитись у майбутнє, – сказав Л. Захарчишин.
Заступник президента Кошаліна Пшемислав Кшижановський підкреслив, що влада міста усвідомлює, який великий вклад українці вносять у його розвиток і Західнопоморського воєводства загалом. На святі був присутній президент міста Пйотр Єдлінський.
На фестивалі вручено також дипломи переможцям XV Загальнопольського рисункового конкурсу «Рідні землі батьків моїми очима».
Організатори фестивалю – Кошалінський відділ та гурток Об’єднання українців у Польщі. ■


Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*