Дорота НавпакиПОГЛЯДИ№30, 2018-07-29

Однієї суботи після стандартного польського весілля наших знайомих ми з чоловіком прогулювались ринком Білостока. Якраз відбувався ярмарок з винами, ковбасами, медами та різними дріб’язками типу в’язаних шкарпеток чи вовняних капців. Мій погляд зачепився за прилавок з подушками. Їх було до вибору, до кольору, але кинулись в очі дві, що лежали поруч: одна з Джонні Деппом в образі пірата-бешкетника з фільму «Пірати Карибського моря», а друга з зображенням Ісуса Христа (на фото). Мені це видиво запам’яталось, і я почала роздумувати над місцем Бога у сучасному суспільстві, зокрема польському.

Фото авторки статті
Фото авторки статті

Ці дві подушки – гарна ілюстрація нашого сьогодення, де масова культура існує нарівні з релігією, де кіногерой може бути таким же бажаним, важливим і навіть більше популярним, аніж сам Бог. Щоб зацікавити сьогодні людей Богом, церквою, духовністю – останніх треба рекламувати, як усе інше, тобто створювати футболки, брилки, а навіть сумочки зі святими і промувати їх на телебаченні та в Інтернеті, ніби якихось зірок шоу-бізнесу. Релігійний маркетинґ мусить бути вигадливим і новаторським, щоб притягувати народ (хоч я ніколи би не купила собі подушку з Ісусом Христом, зрештою, з Джонні Деппом теж).

Останні 5 років, що я проживаю у Польщі, спостерігаю за місцем релігії у житті поляків. Іноді здається, що тут взагалі якесь особливе ставлення до Бога або, радше, поляки хотіли б, щоб Бог ставився до них якось по-особливому. Про це свідчать такі події як, наприклад, проголошення 19 листопада 2016 р. Ісуса Христа королем Польщі.

Побутує думка, що Польща – це католицька країна з традиційними цінностями, але чи це насправді так? Коли я вперше святкувала Різдво з польською родиною у Варшаві, воно не надто відрізнялось від українського, хіба що різдвяними подарунками, якими в нас заведено обмінюватись, здебільшого, на Миколая, а дехто робить це напередодні Нового року. Після Святої вечері ми пішли співати колядки до костелу (на пастерку). Я тоді запитала родичів, чи вони ходять так щороку, вони відповіли, що не завжди. Уже згодом я зрозуміла, що це був показовий вихід для мене.

Загалом я зауважила, що поляки дуже переймають віяння з Заходу, де відбувається сильна комерціалізація Різдва. Тут мені пригадуються думки Дмитра Разумовського, який пише про те, що зараз змінюється сама суть Різдва, вона вже не присвячується християнській релігії, не звертається до віри чи традицій. Суть Різдва, скоріше, зводиться до розваг, шопінгу, обміну подарунками. Також Разумовський пише про те, що образ традиційного Миколая замінює кока-кольний Санта-Клаус, який потрохи починає витісняти образ Ісуса Христа. Мій польський кузен увесь час жартує, що Різдво без кока-коли – не Різдво.

Щороку я також спостерігаю своєрідний культ «святих комуній» (перших причасть). Дітей готують до них цілими родинами, вибирають одяг, інші необхідні атрибути і аксесуари. Усі крамниці завалені листівками, свічечками, віночками і так далі. Зі знайомими поляками у цей час (приблизно травень) неможливо домовитись на пиво, бо вони мусять ходити на всі комунії дітей своїх братів, сестер, кузенів, близьких і далеких родичів. А я вкотре задаю питання собі, скільки у цій всій увазі і приготуванні до дійства святості і духовності, а скільки просто переконання, що це треба зробити, адже всі так роблять із покоління в покоління. Дієвим є також фактор того, щоб купити все найкраще і виглядати гарніше, ніж інші.

У Польщі майже всі одружуються в костелах, тому що костел одразу залагоджує всі необхідні документи і передає їх далі. Не потрібно так, як в Україні, брати шлюб у церкві і ще окремо розписуватися в органах державної реєстрації. Я б сказала, що релігійність у поляків десь на рівні побуту, як звичка, як данина традиції. Я не кажу, що це погано, просто я наразі не можу розгледіти, скільки у цій релігійності істинної віри.

Особисто для мене немає різниці, куди зайти помолитись – у церкву чи костел. Я не ходжу щонеділі на службу, я люблю спілкуватися з Богом наодинці, а не колективно. Ніяк не можу звикнути, що у костелах не можна запалити свічечку, але, наприклад, у костелі в Старому місті у Варшаві можна кинути 2 злотих і загоряється електрична свічка.

Релігія, зокрема у Польщі, справді мусить змагатися з масовою культурою і, щоб привернути до себе людей, робить різні нововведення, комерціалізується. Але, зрештою, кожен вибирає сам, який Миколай йому ближчий — той, традиційний, чи той, з кока-коли, і якому Ісусу молитись — тому, що на подушці, чи тому, що король Польщі, чи тому, що десь глибоко в серці… ■

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*