Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №47 2017-11-19
Michał Łesiów, Literatura chłopska w powojennej Polsce, Prace zebrane, Wyd. „DOMI”, Przemyśl 2017, 417 str.
«Тематика віршів народних поетів, емоції, які з них виринають, та любов до рідної землі, захоплення сільським краєвидом завжди були близькі серцю професора Михайла Лесіва, бо в душі залишався сільським хлопцем», – так у передмові до обговорюваної книжки пише проф. Любов Фроляк, науковець Закладу української філології університету Марії Кюрі-Склодовської у Любліні. Тому-то зумів він глибинно аналізувати народну творчість, її мову, найчастіше діалект, а також рецензувати антології чи збірки окремих поетів і письменників повоєнної Польщі. Професор, великий авторитет і мовознавець, член Наукової ради Об’єднання народних творців, був у ній єдиним діалектологом. Отже близька була йому мова сільських поетів.
Перша праця М. Лесева, присвячена польській народній літературі, появилася 1958 р., тобто на початку його наукової кар’єри, а остання – 1993 р. Як пише Володимир Пилипович, ініціатор підготовки книжки, у якій зібрані статті і рецензії професора про «сільську» творчість, «протягом 35 років науковець надрукував близько 40 статей та рецензій», які тепер поміщені у збірці. На пропозицію В. Пилиповича підготувати публікацію (лист з 6 червня 2016 р.) професор відповів у мейлі, що спільно подумають над реалізацією цього почину. Працю над збіркою В. Пилипович почав ще навесні 2016 р., але вона була видана вже після смерті проф. М. Лесева, який помер 15 липня 2016 р.
Народна література та її мова
Це перший розділ видання, який нараховує 13 текстів професора, у тому числі й «Восьмий випуск „Творчого села”», взятий з машинопису, і публікується вперше. Видавництво «Творче село», яке існувало від 1962 р., друкувало вірші сільських поетів, для яких джерелом та інспірацією була анонімна народна творчість. М. Лесів досліджував письменництво народних творців, з якими не раз зустрічався, а так само вів кореспонденцію. Дослідник детально аналізував твори поетів, знаходячи в них говірку даного реґіону. Вона для творців – природний і цінний матеріал, як народна музика, фольклор і ремісничі вироби. Часто говірка залишилася тільки в писаній формі, тим більше її цінував професор. У текстах авторів з Холмщини науковець відкривав мовні елементи, які свідчили про зв’язок з українською культурою.
Мовознавець-діалектолог захоплювався талановитими людьми села, їх життєвою поставою та вмінням поєднати працю в полі з творчою активністю. «Їхня поезія писана була життям», – підкреслював професор. І що найцінніше, мовознавець наводить приклади народної етимології, тобто пояснення людьми з даної території значення певних назв та імен історичних постатей, єднаючи ці пояснення з місцевими реаліями і говірками. М. Лесів високо цінував діяльність Об’єднання народних творців, яке зберігало багатство духовної культури народу через розміщення творів у різних на той час видавництвах, а також організовуючи конкурси, наприклад, народних казок.
Дослідник бачив теж велику вартість народних творів, у які впліталися релігійні елементи. Він писав, що «це своєрідне єднання Бога з природою», бо на щодень селяни подаються до молитви на тлі довколишнього світу. Автор аналізував релігійну поезію і коляди у праці «Різдво Христове у віршах люблінських народних поетів».
Займаючись ще й етнографією, професор представляв обряд народного весілля, його змістовне багатство, у якому перепліталися елементи «сакрум і профанум», представлені мовою фольклору. Весільні описи Павлини Голишкової з Холмщишни та Валентина Куниша з-під Ланьцута у 60-ті роки появились у Любліні окремими виданнями. Перечитуючи окремі статті М. Лесева, поміщені у цій книжці, можна зауважити, що саме завдяки сприянню дослідника народний фольклор займав належне місце в культурі повоєнних років Польщі. Зі зміною політичної системи, на жаль, перестали існувати видавництва і часописи з народним профілем, а тим самим сільські таланти немовби замовкли.
Професор у своїх працях аналізував доробок творців, які вживали підгалянську, кашубську, силезьку та мазовецьку говірки.
Українські письменники села
Глибоко про своє село роздумували й українські поети, пишучи його історію та записуючи фольклор. М. Лесів присвятив їм статтю «Вклад українських творців до народної культури теперішньої Польщі». Дослідник звернув особливу увагу на польсько-українське прикордоння, де можна помітити перехід фольклорних текстів з однієї мовної форми в іншу. Як приклад автор подає село Струпин-Великий біля Холма. До початку ХХ ст. тут переважала виключно українська говірка. Потім, коли населення села, як і багатьох інших поселень, примусили перейти на римо-католицьке віросповідання, вони почали також переходити на польську мову у щоденному контакті. Найдовше збереглися українські весільні пісні.
Значна частина наукового доробку М. Лесева – це опрацювання, що торкаються мови і культури українців у Польщі. Вони появилися окремою монографією «Українські говірки у Польщі» (1997 р.), які частинами поміщало «Наше слово».
Автор з великою увагою підійшов до творчості народних поетів, які писали різними українськими говірками. Це Яків Дудра з Лемківщини, Степан Сидорук з Холмщини і Василь Альбічук з Підляшшя. Їхню творчість М. Лесів зібрав у книжці «Рецензіо», яку 2012 р. надрукувало товариство «Український народний дім» у Перемишлі. Раніше їхні твори можна було прочитати в «Гомоні. Літературній антології», «Українських календарях» і тижневику «Наше слово» з місячним додатком «Наша культура» (1956 – 1987 рр.).
До обширного тому ввійшли не тільки статті М. Лесева, присвячені творчості народних поетів і письменників, але й інший доробок – передмови, вступи до збірок поезій та рецензії. Кожному з поетів і їхній творчості автор присвятив розділ «Творці». Упорядник помістив повну бібліографію передрукованих праць Лесева та індекс осіб і географічних назв.
Як мовознавець0діалектолог професор М. Лесів активно працював над збереженням мови і культури населення, що становить багатство національної культури. Дослідник з великою повагою ставився до тих, хто писав місцевою говіркою, записував народні казки, приповідки та леґенди. Просто науковець захистив їх від забуття.
Наприкінці видання поміщені обкладинки книжок сільських письменників, а також антологій народної літератури, які підготував і видав проф. М. Лесів. Їх – чотирнадцять. Усі вони мають надзвичайно радісну кольорову графіку, «пахнуть хлібом і медом» та відкривають душу творця-оптиміста, для якого грудка землі становила святу реліквію.
Слово вдячності належить д-р Марії Борцюх, колишній студентці професора, за переклад з української мови вступу Л. Фроляк, а так само за знайдення деяких публікацій професора. Редактор видання дякує теж за допомогу працівницям Перемишльської публічної бібліотеки – Агаті Піляві та Анні Сіцяк. Особливу подяку архітектор книжки складає синові професора Роману Лесеву за фінансову підтримку видання.
Вагомість праць, поміщених у цій 417-сторінковій публікації, Л. Фроляк оцінила так: «Їх вартість полягає не тільки в тому, що написав їх науковець, який глибоко розумів народну творчість, спеціаліст з величезним науковим доробком, який вміє чітко передати свої думки, але теж у тому, що ці статті становлять уже історію. Це історія філологічної мислі у Польщі, фрагмент її культурного життя другої половини ХХ століття». ■
