УКРАЇНА ■ №45, 2018-11-11

Це питання, напевно, зараз хвилює верхівку виконавчої гілки влади як у Польщі, так і в Україні. Після того як 25 жовтня Львівська обласна рада ухвалила «заяву щодо незаконного встановлення на території Личаківського кладовища мілітарних символів», у якій звернулася до Львівської міської ради та правоохоронних органів із вимогою прибрати дві скульптури левів із польського військового меморіалу у Львові, між країнами розпалився новий скандал. У заяві було зазначено наступне: «… вимагаємо, задля уникнення можливих провокацій та зважаючи на відсутність правових підстав для перебування згаданих скульптур на території Личаківського кладовища, демонтувати левів і перевезти для зберігання до вирішення ситуації у законний спосіб». Також облрада вимагає визначити осіб, через яких відбулося «незаконне переміщення скульптур левів і [їх] встановлення (…)». І знову пішло-поїхало.

Архівне фото, 1930-ті роки. Джерело: Вікіпедія

У Польщі цей військовий пам’ятник називають «Меморіалом львівських орлят» на Цвинтарі оборонців Львова (пол. Cmentarz Obrońców Lwowa). Від часу побудови він є історично важливою пам’яткою народної ідентичності Польщі. А в українців викликає негативні емоції перш за все тому, що в роки міжвоєнної Польщі його побудовано як символ
перемоги над українцями.

Польське Міністерство закордонних справ не забарилося відповісти на заяву Львівської обласної ради. «Ми не погоджуємося з цією позицією, це позиція місцевої влади. Представник Міністерства закордонних справ, Посольства Польщі в Києві розмовляв з віце-міністром закордонних справ України. Він представив нашу позицію. Подивимося, якою буде реакція влади України. Я вважаю, що йдеться про ширший контекст і рішення можуть приймати не в самому Львові, а в Києві, і тому маю ще надію на збереження діалогу, розмови між нашими державами», – заявив голова МЗС Польщі Яцек Чапутович.

Віце-голова МЗС Польщі Бартош Ціхоцький сказав: «Ми представили наш рішучий протест щодо можливості незаконного усунення левів. „Незаконного” в тому сенсі, що це порушить двосторонній протокол щодо відновлення та реконструкції Личаківського кладовища».

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович на своїй сторінці на Facebook прокоментував цю заяву таким чином: «Нині польська влада вустами заступника глави МЗС заявила, що протестуватиме „проти незаконного усунення левів”. Тобто „незаконного усунення” незаконно встановлених фігур!».

Леви як яблуко розбрату між Польщею та Україною

Чим саме кам’яні леви завинили? У початковому проекті ці скульптури були невід’ємною частиною колонади монумента слави – тріумфальної арки «Меморіалу львівських орлят», польського військового поховання. Леви, що стерегли головний вхід, спираються лапою на щити з гербами Львова та Польщі, на одному з яких видніє напис «Tobie, Polsko», а на іншому – «Zawsze Wierni». Щоб пояснити, чому вони для української сторони неприйнятні, потрібно повернутися до моменту, коли в 1921 році так званий Цвинтар оборонців Львова було збудовано за архітектурним проектом Рудольфа Індруха, учасника боїв за Львів.

Сучасний вигляд левів

На цьому цвинтарі поховані «львівські орлята», молоді учасники боїв проти Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у 1918–1919 роках та проти більшовиків у 1920 році. Тож ці леви з конкретно такими написами присвячені «польському Львову».

У часи II Речіпосполитої «львівські орлята» стали підвалиною державницької ідеології, яка на сході несла сильний антиукраїнський зміст. Подібний пам’ятник з’явився в Перемишлі. «Львівські орлята» – борці за польськість Львова – стали одним із важливих символів тодішньої історичної політики, про них діти вчили у школах, молодь читала повісті. Міністерство оборони Польщі виділило кошти на ігровий фільм про бої за Львів. Це був також приклад внутрішнього протистояння між «пілсудчиками» та «ендеками»: щоб применшити роль у відновленні держави маршалка Пілсудського, польські націоналісти робили акцент на тих подіях, у яких Пілсудський не брав участі. Загалом у II РП так звані креси контролювалися «ендеками», які першим ворогом вважали українців (у випадку Галичини) чи литовців, коли мова йшла про спір за Вільно. Пам’ятники, кладовища були не лише формою віддачі шани загиблим героям, але й об’єктом політичної боротьби.

За радянських часів, а саме в 1971 році, меморіал був зруйнований.

З кінця 1980-х років, користуючись послабленням радянської влади внаслідок процесів розвалу СРСР, польська сторона приступила до відбудови кладовища. Частково дії проводилися методом доконаних фактів, що викликало з року в рік щораз більші протести української сторони. Для українців відбудова меморіалу в довоєнній формі була неприйнятна, тому що він ніс елементи польського тріумфалізму. До того ж українці пам’ятали про міжвоєнні утиски, пацифікації 1930-х років тощо.

У 2005 році, за домовленістю між президентами України й Польщі Леонідом Кучмою та Александром Кваснєвським, ухвалено рішення про відновлення меморіалу. Підписано документ, згідно з яким жодна зі сторін не могла додавати до нього нові елементи. Компроміс, зокрема, полягав у тому, що на меморіалі не мало бути польської військової символіки: меча Щербеця та вже згаданих левів. Завдяки компромісу президенти Польщі й України 24 червня 2005 року відкрили кладовище.

Однак, повернення скульптур продовжували домагатися Польський фонд культурної спадщини (Fundacja Dziedzictwa Kulturowego) та Товариство догляду за військовими могилами у Львові (Towarzystwo Opieki nad Grobami Wojskowymi we Lwowie). Зрештою, Міністерство культури та національної спадщини Польщі повідомило про повернення історичних скульптур левів на Личаківський цвинтар у 2015 році та їх реставрацію до весни 2016 року. Однак, відновлення не було завершено, оскільки в той момент Львівська обласна рада звернулася до поліції з вимогою перевірити легальність встановлення скульптур і чи не мають вони антиукраїнського характеру. Тоді керівництво львівського цвинтаря закрило дерев’яними дошками скульптури левів. Пізніше з’ясувалося, що дозвіл Польщі на встановлення левів дала Консультативна рада з питань охорони культурної спадщини при Управлінні охорони історичного середовища Львівської міської ради під керівництвом голови ради Лілії Онищенко.

Куди вже далі?

Львівська обласна рада обґрунтовує своє рішення тим, що встановлені леви «перетворюються на фактор імовірних провокацій у Львові». Тобто, що вона піклується про добро польсько-українських стосунків. Та чи дійсно її рішення було для них добрим?

Погляньмо на риторику заяви, ухваленої Львівською обласною радою щодо українсько-польських відносин, автором якої є депутат Богдан Гагалюк, голова фракції «Народного Руху України» (про це «Нашому слову» повідомили в прес-службі Львівської облради):

«Наполегливе бажання польської сторони все ж розмістити скульптури левів на «цвинтарі орлят» на території Личаківського кладовища у Львові є складовою системної стратегії частини польського політикуму, спрямованого на експлуатацію шовіністично-імперських настроїв, у тому числі щодо Львова. (…) Історично та політично, разом із „мечем-щербцем” ці написи утворюють архітектурний ансамбль, що виходить далеко за межі вшанування похованих, а стає символом використання історії у поточних політичних кампаніях. (…) Намагання тихцем встановити пам’ятники польській окупації Львова тривають на фоні знищення українських пам’ятників на території Польщі, що відбуваються за мовчазного потурання польської місцевої влади».

Бачимо, що Польща на рівні Міністерства закордонних справ відреагувала дуже чутливо на такий хід місцевої української влади.

Влодзімєж Менджецький (Włodzimierz Mędrzecki)

Польський історик, автор книги «Кресовий калейдоскоп. Мандрівки по східних землях Другої Речіпосполитої» (Kresowy kalejdoskop. Wędrówki przez Ziemie Wschodnie Drugiej Rzeczypospolitej), Влодзімєж Менджецький на питання, чи дійсно бажання польської сторони все ж розмістити левів на брамі меморіалу орлят є виразом «шовіністично-імперських настроїв», відповідає: «Цвинтар оборонців Львова був збудований у певному історичному контексті та є знаком своїх часів. Він мав два невід’ємні одне від одного послання. Перше, – це була данина тим, хто брав участь у битвах за місто. Друге, – він повинен був стати виразом афірмації і апофеозу польськості, символом польського Львова. Спосіб, у який це кладовище-меморіал сприйнялося б українцями, для поляків мало другорядне значення (що не означає, що не мало взагалі). Подальший курс історії зробив пам’ятник виразом польського мислення – видавання бажаного за дійсне. Львів та Східна Галичина залишаються частиною української держави, і ніхто це не піддає сумнівам.

З іншого боку, дуже багато українців вважають, що український народ має право до почуття суверенності цього району як у сучасному, так і в історичному сенсі. І будь-яке претендування поляків з цієї точки зору є узурпацією та виразом імперіалізму. Ця загальна суперечка має, звісно, вимір, у якому зачіпається гідність. Через це в багатьох локальних площинах конфлікту доходить до великої ескалації емоцій. Найгірше те, що ні одна, ні друга сторони не готові до якого-небудь компромісу щодо сутності своєї позиції.

Я глибоко переконаний, що найкраще було б, якби Цвинтар оборонців Львова залишився в такому стані, в якому його застала Друга світова війна, й розцінювався б усіма як знак своїх часів та місце пам’яті. Після 1990 року він став і залишається донині лакмусовим папірцем поточного стану польсько-українських відносин у різних областях і на всіх рівнях діалогу (зокрема й суперечок).

Я не бачу зараз можливості, і в передбачуваному майбутньому не бачу умов, за яких би було досягнуто порозуміння щодо прийнятної для всіх форми цвинтаря. Тому потрібно радіти з теперішнього стану речей. А також намагатися
управляти цим конфліктом у найбільш гідний та цивілізований спосіб.

Польська сторона так наполегливо піднімає питання про левів на кладовищі, тому що вони належали до оригінального дизайну і є частиною пам’ятника. Більш того, вони пояснюють жертву, яку віддали люди, котрі лежать на цьому цвинтарі, – для міста „semper fidelis” („завжди вірні”). На ідейному рівні вони порівнюють чесноти померлих із чеснотами лева. І якраз це з польським імперіалізмом, на мою думку, не має нічого спільного».

Професор, можливо, забув згадати про те, що леви є найбільш сильним та розпізнавальним символом Львова. Тож кому належать або ж служать львівські леви?

Не без значення також і сучасний контекст: спір про левів розгорівся після того, як на українсько-польському прикордонні тема могил та історичних пам’ятників стала предметом провокацій по обидва боки кордону. Знищені на території Польщі українські могили й пам’ятники до сьогодні не відновлено, не виявлено провокаторів, а міждержавні переговори на цю тему з 2017 року (моменту знищення монумента в Грушовичах) не просувають процес ні на міліметр вперед.

Цвинтар львівських орлят. Фото: Катерина Семчук

Зазначимо, що цей спір щодо скульптур левів відбувася на фоні святкування 1 листопада, початку переможної для поляків війни за Львів. Дивлячись на сучасні загрози й виклики – Крим і Донбас, варто згадати термін Пиррової перемоги (пол. Pyrrusowe zwycięstwo), бо ж у вересні 1939 року почався процес втрати поляками Львова.

Головний редактор «Європейської правди» Юрій Панченко, наприклад, у своїй статті «Леви з підтекстом: як зупинити розгортання нового конфлікту України з Польщею» висловив думку, що «найкращим виходом із ситуації, що склалася, може бути перенесення суперечки в судову площину».

Так чи інакше, поки що доля левів на Личаківському залишається невирішеною. Обидві сторони конфлікту, як вже було зазначено, не можуть дійти до компромісу, і невідомо, чи такий мирний вихід можливий.

Поділитися:

Коментарі

  1. Поки Україна не стане сильною і заможною, різні окупанти будуть нам нав’язувати свою історію і свої символи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*