Лемківський сон в Іспанії

Андрій Якубув (м. Валенсія)ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№7, 2015-02-15

Суботнього вечора 25 січня зал одного з найкращих муніципальних культурних центрів іспанської столиці був ущент заповнений. Тривав перший фестиваль лемківської культури в Мадриді. Залунали акорди «Под облачком» у виконанні Івана Голяка. Під час зміни виконавців на сцені, у залі задзвонив телефон. «Я в театрі. Зателефоную пізніше», – чути голосну відповідь жіночого голосу. Дійсно, для численних іспанських глядачів це свято нагадувало театр, трохи екзотичний, але теж особливий, як і для української публіки.

Оксана Маланяк. Фото Любомира Калинця
Оксана Маланяк. Фото Любомира Калинця

Історія цього незвичного за географією лемківського заходу – це формула з трьома знаменниками: особистому принципу його ідейниці, не меншому ідеалізмі соратників-лемків та солідарної підтримки українських осередків.
«Я поклялася на могилі батьків…», – немов виправдовуючись, відповідала організаторка Марія Дмитрівна Мирга на слова вітання, адресовані їй після концерту. На жаль, після депортації її батьки бачили свою оплакану й омріяну Лемковину лише уві сні.
Волею випадковості п. Марія потрапила 1992 р. у Львові на одне з перших засідань організації лемків. «Домів нам дорога закрита. Але залишається наша пісня», – почула вона там від одного старшини. Ці слова глибоко осіли у свідомості п. Марії, котра жила тоді на Самбірщині, теж рідній. Жила у лемківському побуті, відвідувала різні краї Лемківщини і трохи працювала в Польщі.
На еміґрації в Іспанії від 1999 р. внук п. Марії Олег вів разом з бабцею іспанську частину оголошень на цьому лемківському фестивалі.
Але цілком імовірно, що це свято могло б і не відбутися, якби не допомогла подруга Любомира Нарозя, популярна в мадридському реґіоні виконавиця та авторка пісень. Сімейна історія п. Любомири, котра, як і п. Марія, походила також з музикально обдарованої родини, подібна до тисяч доль жертв депортації в УРСР. З їх частих бесід лемківською говіркою під іспанським небом та тих «ой, як би здалося» і вийшов після трьох років дозрівання цей фестиваль.
«Цне мі ся за тобом, мій лемківський краю», – залунало як фестивальне гасло. Перша частина заходу була просвітницькою. Розповідалося, зокрема, про відомих лемків-русинів минулого та сьогодення.

Ведуча й організаторка Марія Мирга. Фото автора статті
Ведуча й організаторка Марія Мирга. Фото автора статті

Важливою складовою стала історична довідка – розповідь про злочин: «Мовою собак і автоматів, / Доля вирок прочитала нам», – пролунало на початку зачитаного вірша невідомого авторства, витягнутого з фільму канадських лемків. «Мені йшлося про те, щоб передати все так, як було», – пояснює п. Мирга. За її словами, після концерту їй зателефонував незнайомий чоловік, який сказав: «Я на вашому концерті плакав», адже сам був з лемків. Інші, щоправда, питали, чому лемківських жартів не було.
Говорилося й про поневіряння переселенців на новому місці. «Наша Україна там, у мальовничих Бескидах», – резюмувала ведуча.
Ориґінальною композицією живого хреста з дівчат зі свічками та під лемківську пісню «Пливе кача», що стала символом-реквіємом, усі присутні вшанували пам’ять тодішніх та, власне, й теперішніх жертв ворожої аґресії.
Після реквієму мав місце й урочистий момент: зачитано вітальний лист від президії Об’єднання лемків з Польщі, адресований учасникам та організаторам цього фестивалю. Це стало певною несподіванкою, але дуже приємною. Душевне звернення йшло за підписом голови Еміля Гойсака і секретаря Наталі Гладик. Текст зачитували українською та іспанською мовами і доречною була згадка про те, що лемки «є частиною українського народу». Своєю присутністю підтримував цей захід і Валерій Швець – перший секретар Посольства України в Королівстві Іспанії.
Інституційну підтримку для організування вечора надала асоціація «Українська громада Мадриду» в особі заступника голови Ліліани Заяць.
Театралізованою сценкою лемківського діалогу «Лемко я си, лемко» розпочиналася друга частина дійства: «Але барз ся красні тішу, што душу лемківску мам і співаночки по-лемківськи співам».

Протягом концертної частини 2,5-годинного фестивалю пролунали три десятки лемківських композицій. Найбільшим колективним учасником став зразковий місцевий хор наших співвітчизників «Українські передзвони» (хормейстер – п. Лариса Сенів), який існує майже 7 років. У різних форматах хористи виконали 10 пісень та завершили фестиваль лемківським гімном, котрий публіка зустріла стоячи.
Характерно, що п. Мирга працювала з цим колективом ще півтора року тому і тоді вдалося підготувати з півтора десятка пісень для лемківського концерту в одній з українських парафій, але цей захід невдовзі скасовано після анонсування, – Революція гідності брала свій кривавий початок.
На цей раз до реалізації долучилося ширше коло небайдужих артистів. А з часом виявлялося, що люди з оточення організаторів – теж лемківського роду, наприклад, греко-католицький священик у Мадриді отець Іван (Липка). Варто додати, що на фестиваль завітав і протоієрей православної парафії Константинопольського патріархату в Мадриді отець Костянтин (Ткачук).
Після новин про концерт стали відгукуватися й лемки з інших реґіонів Іспанії. «Серед нас, трудових міґрантів, лемків є більше. Мало хто знає історію свого роду; лише чули, що діди були з Польщі. Тому треба пояснювати», – вважає п. Мирга.
У концерті брав участь і танцювальний колектив. Учні українських суботніх шкіл мадридського реґіону вже шостий рік займаються танцем під керуванням п. Олександра Ситникова у сформованому та визнаному тут ансамблі «Кричевчанка». На сцені виступала їхня старша група. Цікаво, що у звичному репертуарі цього українського колективу є дві авторські постановки улюблених лемками танців – чардаш і плескач.

Лілія та Іван Ткачуки – донька та батько, акордеон – Ярослав Допілко. Любомира Калинця
Лілія та Іван Ткачуки – донька та батько, акордеон – Ярослав Допілко. Фото Любомира Калинця

На лемківській сцені вокально відзначилася й одна з наймолодших виконавиць – студентка, музикант і співачка Олеся Заяць. Крім уже згаданих учасників, солювали також Іван і Лілія Ткачуки, Оксана і Роксолана Романюк, Олександр Баца, Лариса Сухович.
Коли ж вийшла Оксана Маланяк, відома тут майстриня бандури, з темного залу на гальорці гучно пролунав новий іспанський голос: «А що це за інструмент?»
Спілкування з-понад двома десятками іспанців, переважно літніх жінок, які прийшли на невідоме свято маленькими групами, свідчило про позитивні враження від концерту і співчуття до випробувань народної долі. Єдина увага – мовний бар’єр. «Зрозумійте, ми за вас у сто разів більше, ніж за того нікчемного диктатора», – сказала одна жінка з натяком на сучасні події в Україні. І додала: «Та хотілося б зрозуміти розповіді про вашу історію, знати, про що ваші пісні, адже голоси були неперевершені».
Організатори захищаються – захід не був планований для іспанців. Переосмислення підсумків фестивалю також навело причетних до справи на новий лемківський сон. Справжня мрія Марії Мирги – організувати в Іспанії повноцінну лемківську ватру, хоча б одноденну.
Автору цих рядків, який подолав відстань до Мадрида, щоб з глядацького залу згадати про своїх предків з мальовничого села Лося у серці Лемківщини – Горлиць, залишається переспівувати: «Шкода, Боже, шкода леса зеленого». ■

Категорії : Лемки

Коментарі

  1. Як можна би з Вами налагодити зв”язок? Гурт ” Калина” при Украінському Домі з м.Варшава буде дуже вдячний.З повагою,Софія Колодій.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*