Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №29, 2018-07-22

Все колі іду в Україну, вона мене дивує під кутом лемківства. Кільо там є лемківских живих слідів, яки свідчат што не можливе є одділіти лемківску культуру і традицію од України.

Я відвідав Україну разом з вчителями нашой лігницкой школи під конец червця. Як все найвекшим тягаром є границя Польщи і України. Ми стояли на границі в єдну страну 4, а в другу 7 годин, хоц зме билі лем 4-им автобусом. Так не можна трактувати люди. Жиєме в єдній Європі і маме ХХІ столітя, a того напевно не видно на границі польско-українскій.

По муках на границі ми врешті приїхали до Львова. У Львові можна найти барз дуже лемківских слідів те напевно м.ін. памятник Нікіфора, лемківска церква в Шевченківскому гаю чи могила Б. І. Антонича. Але місто те може нас задивити звязком з Лемківщином практично на кожним кроці. Мі так ся стало, колі єм бив в склепі «Рукавичка» та взрів гарбату «Бесіда». Слово те в мойой думці било лем лемківске, а ту у Львові і в цілій Україні є ціж відоме. Бо при гарбаті всяді добрі ся бесідує. Словом тим, як знаме, звется часопис «Бесіда» — газета організації СЛ. Хто кому вкрав те слово, а може те лем свідчит, што є неможливе знищити звязки лемків з цілом українском культуром і традиційом.

В мене в дома не вживалося слово бесідувати лем гадати, але слово бесіда било. Било вживане в значиню мова, спосіб гаданя. І то переважні гадано так на когоси, хто мав якису ваду вимови т.зн. мав нечисту бесіду. А колі мої дідове чулі од когоси слово бесідувати, все гадалі: «Він свій, але не з нашого села Новівси». Думам, што гнеска, колі би жили та виділі тоту гарбату «Бесіда» повілі би: «Купуй, бо то наша лемківска гарбата». І напевно не дивувалі би ся, што єй можна купити в склепі у Львові, бо в Україні вшитко для них било наше рідне, а не чуже. Для того я єм купив тоту гарбату і до гнеска вечерами пю.
Гнеска лем би дідів напевно злостила в Україні росийска мова, бо на Лемківщині малі дост того москальофільства, котре тільо зла нам вшитким зробило.

Але то не конец лемківских звязків з гнесьном Україном, яки мене несподівано здивували. Ми поїхали зі Львова на півден до Славска на Бойківщину, а потім кус відвілали береги Гуцульщини. І ту заз міг єм видіти як дуже нас лучит з Україном на тлі Бойківшини і Гуцульщини. Спосіб газдуваня чи іхні мови мают барз дуже наших лемківских слів. А што мене найбарже здивувало – іх назвиска сут таки сами як лемків, наприклад Тирлич, Головач. там можна найти відповід што вони значат. і так Головач – то риба гірска, а Тирлич то синій квіток – тирлич безстебний. Так што можна зауважити, што в наших Карпатах барз тяжко знаходити границі медже лемками, бойками і гуцулами. Тото ціж можеме видіти як дуже знавців сперечатся, де є границя всхідна Лемківшини.

Вертав я до Польши з думками, што все мене Україна дивує, кільо в ній є лемківства, котре ся далі розвиває і є видно. В нас, на жаль, через акцію «Вісла» ознака лемківства – то лем в векшости вказуваня того світа до 1947 року. То є крас, але хтіло би ся веце. Длятого радуймеся тима місцями, де можна видіти лемківски сліди, яки вказуют, што ми не затрачена на боці Атлантида для українской культури, лем єй цілий час жива частина. ■

Поділитися: