КУС о крамских пастухах худоби

Танька і Гриц БованкиЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2009-04-27

През село Крампну проходит дорога, так звана цисарка, так бива називана до другой світовой війни, котра провадит з повітового міста Ясва през невеликє місточко Новий Змигорід и дале селами Кути, Крампну, Жидівскє, Граб и дале на Словаки до міста Бардійова. А друга дорога, котра тиж провадит з повітового міста Кросна, през місто Дуклю и тиж дале селами Івлю, Гирову, Поляни, Крампну, Котан, Святківку, Святкову, Свіржову, Бортне, Гладишів и дале до повітового міста Горлиц.
Тоти дороги в Крампній на середині села ся крижуют и тима дорогами од найдавнійших часів подорожували наши краяне руснаки лемки и тиж други люде в іх потребах житьових.

А же од найдавнійших часів тиж на цівій нашій дорогій прадідівскій Лемковині наши дівки и дівчата, парібки и доростаючи хвопці при пасеню худоби и кони барз сой завше любили гарді співати о своім штоденнім житю на своій дорогенькій Лемковині, то и товди тиж при такім пасеню худоби и кони уквадали сой прекрасни лемківски співанки, котри тиж од вчасной яри-весни, як лем зачаво ся на поли пасти худобу и коні, до пізной осени, докаль лем не хпав на поле сніг, то таки пастухи барз гарді сой товди при худобі и конях співали переважні собом увожени прекрасни лемківски співанки. Лем николи не співали як бив піст и в пісни дни пятниці, и як в селі дахто гмер, до його погребу похорону. Як тиж стримували ся од співаня як надходива на село дака більша буря з гирмотами, злива або дашто тому подібне. А зато товди переважні вшитки люде щирі гварили пацері – молили ся жеби дакє нещесця село оминуво.
Як ми, писателі того допису памятаме, то в Крампній, в часах меджевоєнних тридцетих років минувого столітя в нормальнім часі як дахто ишов дорогом од сторони Жидівского до Крампни, або през Крампну дале в сторону місточка Нового Змигорода, то юж під крамским Медведжим чув гардий спів Мариї або єй брата Гриця Хомика, як сой товди єдно з них при худобі гарді співаво.
Бо рогату худобу, и при худобі вівці, и часом тиж кози, то переважні лем єден пастух такє стадко пас. А як тиж ся пасво два коні, або кобиву з гачатами, то товди тиж найчастійше пасво двоє пастухів. Єдно пасво худобу, а другє коні. И співали сой так:
Гори наши гори, гори и долини!
Я ту собі зберам соводки малини.
Зберам сой малини и худобу пасу,
и так мі ту добрі, як в паньскім павацу.
И тиж дале други подібни гарди співанки. А на Ковомиї, так ся називат част крамского хотаре при Гуті Крамскій, тиж сой при худобі гарді співали Анна и єй брат Михав Кушвара, як єдно з них товди пасво худобу:
А крамски дівчата таки як квіточки,
як идут до церкви, то як би звіздочки.
А кус вишше од Кушварів, в сторону Гути Крамской при так званім За Поляном, тиж сой при худобі гарді співали Мария або єй брат Только Кобеляк, діти Ивана Кобеляка – Ваніцькового, як єдно з них товди пасво худобу:
Співайте дівчата, хлопці помагайте
и наши горички співом звеселяйте.
Бо наши горички співаня вартают,
бо они прекрасні завше виглядают.
Митро и Антоньо Кобеляки – Осифови, знали оба барз гарді грати на єдних гушлях двома смичками. Митро яко перши гушлі єдним смичком, а Антоньо другим смичком яко секунд. То и они оба в тепви вечери ярйом – весном, літом і осіньом дост часто сой при іх хижи на середині сева так на єдних гушлях гарді грали. А же тиж знали гарді співати и то двома говосами, то тиж при такім граню часто сой співали и тото іх граня и співаня свухово биво барз гардим, то и люде часто іх просили, жеби вечерами сево веселили, што они з великом любовйом чинили.
А над Гатьом тиж можна биво почути при пасеню худоби гардого співу Анни, Рузі и Михава Марковичів, як єдно з них товди пасво худобу:
Пасва би я пасва коровоньки з Ясва,
жеби мі давали до ящика масва.
До ящика масва, до ряндочки сира,
бива би я бива коровонькам щира.

В Стависках при Діві барз сой гарді при пасеню худоби пискав на пищавці Гриц Чаквош – Лешків. Тото його писканя биво так барз гарде, же аджи доросви люде часто го просили, жеби як найчастійше лемківских співанок мелодії на пищавці пискав.
В тамтім часі в Крампній тиж и други хвопчиска, пастухи, при худобі гарді пискали на своіх пищавках, але Грицови нихто не міг дорівняти. И як він запискав на своій пищавці мелодію лемківской співанки:
А верше мій верше, мій зелений верше!
Юж мі так не буде, як мі биво перше,

и тиж други мелодії лемківских співанок, то аджи дуже крамских люди часто затримували ся при роботі. Або як ишли даки люде зо сторони Жидівского до Крампни, або дале до Нового Змигорода, ци Ясва, або одворотні, в другу сторону. Або з Полян до Крампни и дале до Котане, ци ищи дале в сторону Горлиц, то ся на хвилю затримували и свухали Грицового прекрасного писканя на пищавці. А як пасли худобу Грицови моводши братя, Иван або Василь, то они сой тиж товди, котрий з них пас худобу, гарді співали:
Мав я пищавочку на дванадцет дірок,
не хтіва пискати до богацких дівок.
Як єм сой помислів о єдній худобній,
то мі запискава на дірці доєдній.
А як юж кінцьом літа и осіньом пасли худобу на отавах и стернянках, то там тиж часто по сусідски з польом, на так званих од північной сторони села Дільницях, Анна Гащиц – Вірґавова и Євка Бованко – Афтанова часто сой при пасеню худоби разом гарді співали. А же гарді співали, то може о тім тиж свідчити и такє, же Каська Мацєйчик, полька оддана в Крампній за Василя Бованка – Кащиного, часто виходива до них на дорогу, як вертали з худобом домів, и просива іх, жеби якнайчастійше на Дільницях співали, бо она іх співу барз любит свухати. А они співали:
В моій загорідці гарде квітя квитне,
то дуже парібків к мому личку липне.
Не єден, не єден к мому личку липне,
але мі до серця лем єден прилипне,

або:
Моя загорідка окописта квітя,
завидит мі такой не єдна невіста.
Але я сой дівка та мі квітя треба,
невістам при мужах квітя юж не треба.
И так дале, други ружни співанки о житю лемківской моводежи на дорогій рідній прадідівскій Лемковині.
В Крампній тиж бив такий звичай, же на свято Русаля – Зелени Свята пастухи поповудни на поли при худобі уряджували сой групами пастуши гостини. Хвопці приносили соводку воду, так товди називали лемоняду, а дівчата приносили хліб, масво, сир и на твердо готовлени яйця. И вшитко тото там на поли квали на чисту леняну пвахту и з горняте покус попивали соводку воду – лемоняду и заідали хлібом, посмаруваним масвом и на верха сиром або яйцом, и при тім тиж гарді сой співали. Тиж, на свято Юрія вшитки пастухи поповудни на поли при худобі вили вінці з вотату – качинців и вечером тоти вінці привязували вшиткій рогатій худобі, и як вечером вертали з худобом домів, то барз тото гарді виглядаво. Тиж на свято Яна хвопці старали ся на дакій гірці, де бива дака поляна, спорудити якнайбільший стожок з ружного сухого конаря и помедже тими конарями сухи ядвівці и вечером таку собітку підпалювали и при такій собітці сой там тиж разом пастухи весево співали:
Ой на Яна, на Янонька,
горіва там собітонька.
Як горіва, так палава
аж ся челяд чудувава.
Як горіва, так загасва.
Стоіт при ній челяд красна.
В Крампній тиж били таки ґаздове, котри не мали своіх домашніх пастухів до пасеня худоби на поли, лем таких найчастійше їднали на єден рік. Били то найчастійше дорастаючи дівчата або тиж дівки, а тиж хлопці – парібчаки.
Як пишеме, таких пастухів – свугів їднали переважні на єден рік. Але як ся такий пастух – свуга дакотрому ґаздови надав, и тиж такому пастухови ґазда, то такий свуга часом в єдного ґазди свужив и під ряд кілька років.
Ту тиж ищи кус хочеме написати, же в тамтих давних часах до другой світовой війни и до тамтих повоєнних барз нелюдских и тяжких переселень лемків з іх дорогой прадідівской Лемковини на схід и захід, то на Лемковині биво барз весево, люде привдиві ся шанували, нихто николи никого ся не звідував, якой хто народовости, ци віри, лем єден до других в любові Божій по братерски ся одзивали и в потребі сой взаімні помагали.
И лемки николи никому в ничім нич а нич не били видни, а так невидні лихи люде іх з рідного гнізда вигнали и розпорошили по широкім світі, де в перших початках пережили барз тяжки часи, и з того поводу з рока на рік іх прадідівска тожсаміст и прекрасна лемківска культура што раз то барже запропадат – гине. А запропадат тото вшитко зато, бо на Лемковині бракує рідних лемків. Правда, по 1956 році до декотрих лемківских сел по кілька родин вернуво ся з того тяжкого переселеня з західних земель Польщи. Але што з того, як старши люде правом натури одходят до вічности, а моводи по шковах часто розходят ся по світі за роботом и там з тамтейшом людностьом ся асимілюют. Тепер в Крампній юж лем зостав єден лемко Михав Кушвара, а як він одийде до вічности, бо тиж юж не є моводим, то в Крампній юж хибаль не буде правдивого лемка. И такє саме ся діє на цівій нашій предорогій прадідівскій Лемковині.
А жеби назад одновити – одродити з лемками нашу Лемковину и тим самим лемківску тожсаміст и прекрасну прадідівску лемківску культуру, то треба би биво, жеби світ поміг лемкам вернути ся на свою од віків прадідівску Лемковину, и товди лемки разом в купочці би одновили – одродили свою лемківску тожсаміст и прекрасну прадідівску культуру. То и лемки, де лем по світі ся знаходят, то в пацерях – молитвах щирі просят Предоброго Господа Бога о допоможеня лемкам здійснити тото одновленя – одродженя лемків на іх ничим незаступленій дорогій прадідівскій Лемковині. Бо без Божой помочи лемки на своій прадідівскій Лемковині хибаль николи ся не одродят, бо якиси лихи люде так чинят, жеби тоту так барз велику заподіяну лемкам кривду не направити. И зато лемківска тожсаміст и прекрасна прадідівска лемківска культура сут під барз великом загрозом на цівковиту загибель, од чого заховай Предобрий Господи Боже в ничім невидних лемків.
Бо як то розуміти, же по другій світовій війні праві цівий світ допоміг ся одродити жидам и циганам ромам, а лемки – одворотні, нихто часом правдиві не подумат, жеби лемкам тоту так барз велику кривду направити. И зато тиж лемки мают великий жаль до одповідальних люди, же іх так барз велика кривда по так довгім часі ищи не зостава належиті полюдски направлена.
Таку лемківску, юж повоєнну, співанку сой співава лемківска моводіж в тузі за рідном Лемковином на переселенчій чужині. Бо на рідній прадідівскій Лемковині юж не биво на полях пастухів з худобом и іх спів пастуший затих на цівій прадідівскій Лемковині:
Так нам наши діди, так нам повідали,
жеби ми о гори завше добрі дбали.
И ми так робили. О гори лем дбали,
але лихи люде нам вшитко забрали.
Взяли нам горички, нашу Лемковину,
а нас звиганяли на чужу чужину.
И ми барз чекаме, чекати будеме,
коли ми ся коли в горички вернеме.
Коли ми ся, коли там вшитки вернеме,
и разом родинні при стовах сядеме.

“Наше слово” №18, 3 травня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*