Юлія Семчук ■ ГРОМАДА ■ №23, 2017-06-04
Поради психолога
У мультикультурному світі щораз більше людей пробує шукати роботу або місце навчання в інших країнах. Життя за кордоном часто починається як тимчасова пригода, але інколи стає зміною на довгі роки. З України люди еміґрують у Польщу, з Польщі – у Німеччину чи Британію. Як на нас впливає оточення іншої країни, з якими проблемами ми стикаємось та як навчитися їх перебороти? Про це «Нашому слову» розповідає психолог Юлія Семчук.
Зустрічаючись з іншою культурою, ми стикаємося з новими соціальними та матеріальними цінностями людей, їх поведінкою і вчинками, які залежать від їхньої картини світу, уявлень, норм і форм мислення, властивих даній культурі. Такий досвід, як правило, збагачує людей, але часто контакт з іншою культурою веде до проблем і конфліктів, обумовлених нерозумінням цієї культури.
Історії моїх клієнтів про життя за кордоном свідчать про те, що абсолютній більшості людей в нових умовах досить складно адаптуватися. Можна сказати, що складна адаптація в іншій країні – це, швидше, норма, ніж нестандартна ситуація.
Польща теж не виняток, хоча, здавалося б, культури подібні, мова неважка, країни межують між собою, схожий клімат, історія переплітається, а все ж… Моє наукове дослідження 2015 р. підтверджує велику різницю в менталітетах українців і поляків. Одним з факторів, які до цього причиняються, є те, що Польща вже понад 10 років є членом Євросоюзу, що безумовно впливає на світогляд і менталітет громадян цієї країни. Основна причина культурного шоку – це відмінність, а не схожість культур.
Терміном «культурний шок» уперше скористався 1954 р. антрополог Калвер Оберг. Він зазначив, що при входженні в нову культуру людина переживає ряд неприємних відчуттів: стан спантеличення, втрати орієнтації, а також емоційного обурення, спричинений раптовим потраплянням людини в незнайоме середовище або іншу культуру. Діапазон симптомів культурного шоку дуже широкий – від слабких емоційних розладів до серйозних стресів, психозів, алкоголізму та суїцидів (самогубства). Проблема алкоголізму досить поширена серед українських заробітчан у Польщі, а так само студентів. У більшості випадків імміґранти використовують алкоголь як «техніку» злагодження труднощів, які виникають під час адаптації. Хоч, як відомо, це абсолютно недієвий спосіб вирішення проблем. Він лише погіршить ситуацію і додасть ще більших розладів. Ми можемо краще ознайомитися з цією проблемою на прикладі Максима, якому справа алкоголізму серед українців у Польщі знайома не з чуток:
– Я приїхав у Варшаву до знайомих працювати на будові. Щоб зекономити зароблені гроші, ми жили гуртом в однокімнатній квартирі. Як тільки я приїхав, хлопці мене зустрічали, пили за мій приїзд, а потім були вихідні або день народження в когось, одним словом, привід до випивки завжди знайдеться. Згодом я помітив, що такий привід знаходився кожного вечора, «розслабитися» після роботи і випити два пива, а то й п’ять. Це стало вже нормою, хлопці нічого у вільний час не робили, нікуди не ходили (тільки до крамниці) і не цікавилися ані культурою Польщі, ані поляками. Мову не вчили, події міста чи околиць їх теж не обходили. Добре, що я вчасно це помітив і змінив оточення. Почав вивчати мову, більше спілкуватися з поляками, дивитися польські новини, щоб знати, що відбувається в Польщі. Хлопці і далі живуть разом, тільки працюють і п’ють, нічого їх не цікавить, нічого їм не треба, у своєму товаристві за чаркою весело.
Психологи описують наступні форми прояву культурного шоку: напруга, викликана зусиллям психологічної адаптації; почуття втрати (позбавлення друзів, свого становища в суспільстві, професії, власності); почуття самотності в новій культурі, яке може трансформуватися в заперечення цієї культури, порушення рольових очікувань та самоідентифікації; тривога, що переходить в обурення й огиду після усвідомлення культурних відмінностей; комплекс неповноцінності через нездатність впоратися з ситуацією. У тій чи іншій мірі його переживають практично всі імміґранти, а також студенти й учні за кордоном.
Соціальні антропологи К. Оберг і Д. Фостер розглядають культурний шок як вплив на адаптацію до нових умов, який описує U-подібна крива адаптації, де виділяють п’ять етапів адаптації:
Перший етап називають «медовим місяцем». Як правило, імміґранти, опинившись за кордоном, сповнені ентузіазму і надій. До того ж, часто до їх приїзду готуються, їх чекають, і спочатку вони отримують допомогу (можуть мати деякі пільги). Але цей період швидко проходить.
На другому етапі незвичні довкілля і культура починають чинити неґативний вплив. Щораз більшого значення набувають психологічні чинники, викликані нерозумінням місцевих жителів. Результатом можуть бути розчарування, фрустрація і навіть депресія. Тому в даний період імміґранти намагаються втекти від реальності, спілкуючись переважно зі своїми земляками, і скаржитися на життя.
Третій етап – «критичний». Тут культурний шок сягає максимуму. Це може призвести до соматичних і психічних хворіб. Частина імміґрантів повертається на батьківщину. Але більша частина знаходить у собі сили подолати культурні відмінності, вивчає мову, знайомиться з місцевою культурою, знаходить друзів серед місцевих.
Одна з моїх клієнток пригадує, як вона пережила цей етап:
– Як тільки я приїхала до Польщі, усе здавалося хорошим: Європа ж! Поляки теж здавалися привітними і готовими допомагати. Проблеми почалися десь через кілька місяців. У певних ситуаціях помітила, що поляки не такі вже й привітні, а ще вічно ці балачки про Волинь, Львів і чи Настя Лісовська була українкою, чи полькою, а найгірше: «чому ви сюди понаїжджали». Мене це все дуже пригноблювало, хотілося втекти, почала ворожо ставитися до поляків, не хотіла тут нічого робити, нікуди виходити, але ж я сюди приїхала з добрими намірами, а основною метою приїзду був розвиток. Дякувати Богу, цей період уже пройшов і розвиток таки настав. Нині у мене є друзі не тільки серед поляків, а й інших національностей. Я сприймаю кожну людину, дивлячись, у першу чергу, на її характер, а не походження. Є і добрі, і злі поляки, подібно як і люди в кожній країні. Тепер я розумію, що адаптувалася в цій країні. У мене такі самі життєві проблеми, як і в інших, а також свої зльоти і падіння. Розумію, що я – українка, яка живе у Польщі, і цим усе сказано. Найголовніше, що вже не розриваюся між двома країнами. А от кілька моїх друзів усе-таки повернулися в Україну, не витримали, хоча не скажу, щоб вони жаліли, там їм краще. Тут, як кажуть, «кому що».
На четвертому етапі з’являється оптимістичний настрій, людина стає більш упевнена в собі і задоволена своїм становищем у новому суспільстві та культурі, вважаючи вельми успішним пристосування й інтеґрування в новому.
На п’ятому етапі людина осягає повну адаптацію в новій культурі. З цього часу індивід і навколишнє середовище відповідають один одному. Залежно від інтенсивності перерахованих факторів, процес адаптації може тривати від кількох місяців до 4–5 років.
Отримана U-подібна крива розвитку культурного шоку характеризується наступними ступенями: добре, гірше, погано, краще, добре.
Після того, як успішно адаптувавшись у чужій культурі, людина, повертаючись на батьківщину, стикається з необхідністю зворотної адаптації до власної культури. Вважають, що при цьому вона відчуває «шок повернення» W-подібної кривої реадаптації. Спочатку людина радіє поверненню, зустрічам з друзями, потім помічає, що якісь особливості рідної культури здаються їй дивними і незвичними, але поступово вона знову пристосовується до життя вдома.
Практичні поради
Щоб уникнути психологічного дискомфорту, намагайтеся не порівнювати життєві умови в новій країні з умовами на батьківщині. Навпаки, рекомендується:
▲максимально відкритись для осягнення нового досвіду;
▲вчитися не оцінювати і не порівнювати, просто можна повчитися чогось нового від інших культур;
▲пригадувати собі бонуси життя в цій країні;
▲не замикатися у спогадах, жити теперішнім;
▲активно займатися роботою, улюбленими справами, спортом;
▲іноді давати собі можливість посумувати і дати вихід почуттям;
▲підтримувати контакт зі знайомими і рідними на батьківщині;
▲ділитися своїм досвідом з іншими (наприклад, вести блог про життя за кордоном чи писати пости в соцмережах).
Найважливіше – дайте собі час на адаптацію, адже змінити себе в одну мить не вийде.
Культурний шок – складний для людини стан, але свідчить про особистий ріст, ламання існуючих стереотипів, для чого потрібні великі затрати фізичних і психологічних ресурсів людини. П.Б. Педерсен у Психологічній енциклопедії зазначає, що це не хвороба, а процес навчання, хоч яким неприємним чи хворобливим він би й був. У результаті формується нова картина світу, основана на прийнятті та розумінні культурного різноманіття, зникає шаблон Ми – Вони. У кінцевому рахунку появляється стійкість до нових випробувань, толеранція щодо нового і незвичайного, а головне – здатність жити в постійно мінливому світі, в якому щораз менше значення мають кордони між країнами, а більш важливими стають безпосередні контакти між людьми. ■
