Ксеня Довгань-Доманська: «У нас всіх однакові проблеми»

ІНТЕРВ’Ю ■ №40, 2018-10-07

«Я проводжу зустрічі з людьми, розмовляю з ними, тому знаю, чого вони хочуть, що їм треба, чого очікують», – говорить Ксеня Довгань-Доманська, колишня голова гуртка ОУП у Любіні та членкиня Головної управи Об’єднання лемків. Українка балотується у виборах до Ради любінського повіту у виборчому окрузі №2, місце у списку – 1.

«Це не перші мої вибори»

Ксеня Довгань-Доманська.

У попередніх виборах я балотувалася від громадського комітету «Razem dla Lubina i powiatu» (Комітет «Разом для Любіна і повіту» – ред.) до Ради міста Любін. Але це не були мої перші вибори. Я балотуюся до органів місцевого самоврядування від 2006 р., а вже двадцятьроків працюю при виборчих кампаніях. Я вже була депутаткою міської ради. Єдине, що я могла робити на цій посаді – опротестовувати спосіб проведення засідань міської ради та рішення, які вона приймала. Вважаю, що багато засідань не були корисними для громади. Просто теперішній бургомістр та більшість членів ради міста, які балотувалися з його виборчого комітету, не звертали уваги на проекти й ідеї інших депутатів. Знаю, що мої пропозиції потрапляли у шухляду.

Тепер я балотуюся у виборах, щоб боротися за краще життя у нашому повіті, зі списків виборчого комітету Громадянська коаліція (Koalicja Obywatelska). Мої погляди – ліберальні. Проте я знаю, що деякі члени нашої громади, українці та лемки, не лише є виборцями правлячої партії у Польщі, але навіть балотуються з її списків. Я цього не розумію, адже всім відомо, яке ставлення сьогоднішня влада має до питання багатокультурності, нацменшин, зокрема українських справ. Я відчуваю ці проблеми навіть на собі: в Інтернеті часто стикаюся з мовою ненависті. Трапляються коментарі, у яких люди пишуть, чи я взагалі маю право балотуватися, якщо я – не польського походження. Вони не розуміють, або не хочуть розуміти, що всі громадяни мають рівні права, незалежно від походження та віросповідання.

Чого я хочу досягти?

У мене є своє господарство, на якому я займаюся іпотерапією для дітей. Проте моя основна робота – це праця у лабораторії. Від мого дому до місця роботи – лише 20 км, проте дорога займає понад годину. Знаю, що багато жінок добираються на роботу автобусами або машинами. Літом хотіли б їздити на велосипедах. Тому мені важливо зробити систему велосипедних доріжок, які охоплювали б всі місцевості повіту та відділення шахт KGHM та гути. Я б хотіла також, аби у нас була мережа міських велосипедів. А гроші на це є, адже завдяки родовищам міді ми – одна з найбагатших ґмін у Польщі.

Зі свого досвіду я також знаю про проблему з міським транспортом. Моя дитина їздить до школи в Лігниці, це за 30 кілометрів. На місяць я витрачаю близько 400 злотих на її дорогу. У нашому регіоні є багато дітей, які мусять їздити до шкіл за 20-30 км. Тому у моїй виборчій програмі передбачене розширення мережі громадського транспорту на промислову зону від Ґлоґова до Лігниці та щомісячний квиток для дорослих та безкоштовний для дітей та молоді, яка навчається.

Також я хочу зробити освітні ваучери (bony oświatowe) для дітей з міста та повіту, завдяки яким молодь могла би розвивати свої таланти, вчитися мов тощо.

Окрім цього, мені важлива допомога для літніх людей, система допомоги соціально виключеним людям, 24-годинний гінекологічний доступ для жінок, які живуть у повіті, автоматична станція обстеження якості повітря в повіті Любін, програми профілактики здоров’я, що фінансуються місцевими органами влади для мешканців повіту. Мені важливий теж розвиток середньої та професійної освіти, сформований на вчителях з ліквідованих шкіл та на засадах потреб роботодавців. Сама я нічого не зміню, але у співпраці з іншими депутатами ми зможемо це зробити. Не менш важлива річ – це створення громадського бюджету, завдяки якому жителі могли б самі вирішувати, на що призначити гроші.

Виборча кампанія

Вже два роки я беру участь в організації громадських клубів – зустрічей із мешканцями міста. На деякі з них приїжджали експерти, суспільні діячі, вони робили тематичні дискусії. Крім цього, у різних районах міста я зустрічалася з людьми на консультаціях, під час яких мешканці міста розповідали про те, чого їм не вистачає, які зміни, на їхню думку, необхідні. Завдяки цьому я знаю, чого хочуть люди. Як і раніше, я також працюю методом «Dor-to-dor» (Від дверей до дверей). Це звично для мене – піти від хати до хати, представити виборцям свою програму, залишити якісь роздаткові матеріали, що її стосуються, і спитати, чи люди були б готові мене підтримати. Завдяки тому, що у мене є власне господарство, останніми роками я організовувала різні доброчинні заходи, концерти, розважальні програми для української громади.

Зараз я мушу заново будувати свій бренд та свій публічний образ. Багато хто мене ще не знає. Проте трапляються також ситуації, коли люди підходять до мене на вулиці і дякують за те, що я балотуюся, кажуть, що підтримають мене. Сьогодні на вибори йтиме нове покоління, яке не знайоме не лише зі мною, а й з іншими кандидатами. Але я знаю свій округ та своїх виборців. Саме тому у своїй програмі я перебачила багато нововведень для батьків дітей
шкільного віку та жінок.

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*