Крим. Півострів, який зникає

РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №42, 2018-10-21

PAWEŁ SEMMLAR, KRYM. ZNIKAJĄCY POŁWYSEP, WYD. POZNAŃSKIE, POZNAŃ, 2018, 318 STR.

Улітку я розмовляв зі знайомим львів’янином, який має рідних у Севастополі. Їхня робота і до анексії Криму, і зараз пов’язана із севастопольською військово-морською базою. Виявилося, що львів’янин не має жодних контактів із родичами з Криму. Просто не хоче. Він описав їх так: «Коли йдеш за людиною і бачиш, що у неї з сумки випав гаманець, ти його піднімеш, аби цій людині віддати. Мої родичі у такій ситуації одразу пішли би за цією людиною, щоб підняти гаманець, але не віддали би його. Водночас вони знають, що це погано. Я сам не впевнений, що він їм взагалі потрібний».

Після розповіді знайомого я усвідомив, що ми зараз дуже мало знаємо про реалії життя мешканців півострова. Звичайно, у польських ЗМІ траплялися статті про Крим, в основному відразу після анексії півострова у 2014 р. У медіа теж висвітлювали переслідування кримських татар. Одна з останніх книжок на польському ринку, яка певною
мірою стосується Криму, – виданий у 2016 році роман московського кореспондента Польського радіо Мацєя Ястшембського під назвою «Крим: любов і ненависть». У книзі репортажна частина поєднана з історією роману між українкою та росіянином, який розгортається під час бурливих подій у Криму та на сході України.

Цю порожнечу якоюсь мірою спробував заповнити д-р Павел Семмляр, викладач «Wyższej Szkoły Umiejętności Społecznych» у Познані. У своєму виданні науковець розмістив репортерські матеріали, в основному – свої розмови з колишніми жителями Криму, які сьогодні живуть в інших регіонах України та навіть у Польщі. Книга не містить розмов із людьми, які зараз перебувають на анексованій Росією частині України. Чи такий образ з позиції Києва чи Одеси може бути достовірним віддзеркаленням того, що зараз відбувається на півострові? Певно, ні. І багатьом, хто читатиме цю книжку, може бракувати розповідей про сьогодення Криму з «перших вуст». Проте інтерв’ю з колишніми жителями півострова також дуже цікаві, адже показують людей, які після анексії втратили своє дотеперішнє життя та свій дім, і їхній погляд на ці події – дуже вартісний.

У книзі автор описує явища, які супроводжували агресію Росії у цій частині України, а також аналізує причини і наслідки подій 2014 року.

«Невдовзі після того, як російська армія увійшла до Криму, Владімір Путін виправдав цю практику досягненням історичної справедливості, оскільки, на його думку, півострів завжди належав Росії та був „священною територією російського світу”. […] Крім того, Путін часто у своїх промовах згадував Севастополь, переконуючи, що це місто має для Росії цивілізаційне і сакральне значення, і підтримував свою аргументацію з позірними фактами з історії», – пише автор. Павел Семмляр показує, що рішення захопити півострів у Кремлі вже запланували раніше. Науковець навіть стверджує, що глава Російської Федерації хотів дестабілізувати ситуацію у Євросоюзі через наплив біженців з Криму (в основному кримських татар) та сирійців, які мали втікати через бомбардування росіянами Сирії. Згадуючи Сирію, варто відзначити, що, за даними Організації Об’єднаних Націй, тільки з одного сирійського регіону міста Дара внаслідок сирійсько-російського наступу, який розпочався у жовтні 2015 року, щонайменше 270 тис. людей залишили свої домівки. Але фактична еміграція була насправді більшою, бо зі своєї Батьківщини мусили виїхати понад 5,6 мільйона сирійців. Натомість ті жителі Криму, які були змушені емігрувати, сьогодні переважно проживають в інших регіонах України.

Багато для кого мотиви дій Путіна у Криму та Сирії залишаються надалі дискусійними. Павел Семмляр, хоч і добачає у плані росіян «дестабілізацію ЄС», спричинену хвилею біженців, але не підкріплює своєї тези якимись джерелами. Автор присвятив увагу і питанню мілітаризації півострова, окремого статусу для Севастополя та історії кримських татар.

Долю кримськотатарського народу Семмляр описує в розділі «Кримські татари — трагедія, що триває», що є найбільш повним з історичної точки зору.

Автор зосередився тут на сталінському періоді – у ті часи сталася головна трагедія в історії півострова. Нагадаємо, 18 травня 1944 року за наказом Йосипа Сталіна весь кримсько-татарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець). У злочині були задіяні 32 тис. енкаведистів. Загалом на територію сьогоднішнього Узбекистану чи Казахстану вони депортували понад 180 тис. кримських татар. На відміну від інших народів, кримським татарам було заборонено переїздити до Криму аж до 1989 року. Лише у 1989 році почалося їхнє масове повернення, і станом на 2013 рік у Криму мешкало близько 270 тис. кримських татар – це становило 13 % від загального населення півострова. Як відомо, вже через рік переслідування кримських татар відновилися.

Важливо, що опис подій чотирьохрічної давнини тут доповнений розмовами з людьми, які були їх безпосередніми свідками, зокрема з головою Меджлісу кримськотатарського народу Рафатом Чубаровим.

Відтак за допомогою низки репортажів-інтерв’ю, аналізу причин та наслідків російської агресії, доповнених описом історії кримських татар, Павел Семмляр певною мірою показує теперішні складні реалії цього регіону України. Водночас для тих, хто слідкує у ЗМІ за подіями в Україні та Криму, книжка, імовірно, може здатися неповною.

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*