Анастасія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ 2011-09-29
{mosimage}
“Час вмирає / Разом з годинниками / Які іржавіють / У вологості / Пiдземних переходiв” – писав років з десять тому Юрій Гаврилюк. Час вмирає, але нам залишається пам’ять, яку ми маємо право берегти. Зрештою, як би це пафосно не звучало, маємо обов’язок це робити для майбутнього. Автор фотовиставки, яку від 11 вересня можна подивитися в Музеї історії релігії у Львові, – Ю. Гаврилюк – неабияк намагається це робити: берегти пам’ять, плекати, популяризувати рідне, гуртувати людей навколо цього.
Юрій Гаврилюк народився в Більську-Підляському. Закінчив Яґелонський університет зі спеціальністю історик-архівіст. Він має дуже яскраву й багатогранну біографію: є одним з організаторів руху українського національного відродження на Підляшші, засновником українського підляського видавництва “Думка” (1983), редактором і видавцем журналу “Основи” (1987-1989) та інших неперіодичних видань, співзасновником польськомовного бюлетеня “Krąg” (1989-1990). Працював у Центрі української науки і культури в Кракові (1991-1993), був секретарем головної управи Союзу українців Підляшшя (1993-1996). З 1991 р. працює в редакції журналу “Над Бугом і Нарвою”, а від 2001 р. є його головним редактором. Пише поезію, є автором не однієї поетичної збірки. На відкритті виставки у Львові знаний поет і прозаїк, політв’язень Ігор Калинець охарактеризував поетичну творчість Ю. Гаврилюка як “модернову”, зазначивши, що хоч вона не є на кшталт “бубабістської” поезії, та все ж її можна назвати сучасною.
Також Ю. Гаврилюк видав низку наукових досліджень з історії Підляшшя та його зв’язків з Україною: “Пропозиції запису підляських діалектів” (Більськ -Підляський, 1988), “Історія Підляшшя (Берестейської землі) у Х-XIV століттях” (Гайнівка, 1990), “Z dziejów Cerkwi prawosławnej na Podlasiu w X-XVII wieku” (Більськ- Підляський, 1993), “Холмщина і Підляшшя: Історико -етнографічне дослідження” (Київ, 1997; співавт.), “Kraje ruskie Bielsk, Mielnik, Drohiczyn: Rusini-Ukraińcy na Podlaszu – fakty і kontrowersje” (Краків, 1999; Більськ -Підляський 2001), “Podlasze. Śladami ruskiej przeszłości” (Більськ- Підляський, 2000). Є упорядником антології “Ruś podlaska. Podlasie w opisach romantyków” (Більськ -Підляський, 1995). А ще він здавна цікавиться фотографією. Тепер саме цей спосіб передавання інформації є найоптимальнішим: для автора є можливість проявити себе і як історика -дослідника, і як архівіста, і як творчу особистість, адже той чи інший об’єкт можна подати під різними цікавими кутами зору, побавитися з кадром – і це вже буде не просто фотодокумент, а авторське бачення того чи іншого об’єкта. Про це неодноразово говорилося на відкритті теперішньої виставки. Ті, хто виступав (а серед них були директор Музею історії релігії Зоряна Білик, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська, голова товариства “Надсяння” Володимир Середа, історик, дослідник сакральної архітектури Василь Слободян, голова Клубу греко- католицької інтеліґенції Іван Гречко), звертали увагу на вміння Ю. Гаврилюка не просто відобразити на фото сакральні об’єкти, а й цікаво їх презентувати. Наприклад, на одній світлині бачимо осінній краєвид – і відразу стає зрозуміло, що за іншої пори року зображена церковця не так добре читалася б, її закривало б листя – поетику осені нічим іншим не замінити.
Ось так, завдяки Ю. Гаврилюкові у Львові в пізньобароковому соборі, в приміщенні якого міститься музей, ми пізнаємо духовні краєвиди Підляшшя, Холмщини, Лемківщини і Надсяння. Це – доповнена експозиція. Раніше, 2008 р., вона виставлялася у Фотоґалереї Василя Пилип’юка. Тепер відвідувачі можуть побачити 75 світлин. На них: українські церкви, дзвіниці, цвинтарі, надмогильні пам’ятники, хрести-обереги, які залишилися в колишніх українських селах. Серед них, наприклад, церква Вознесіння Господнього в Улючі (1959 р.), яка стала нині музейним об’єктом, церква Успіння Пресвятої Богородиці в Рудці (приблизно 1695 р.), яка є зачинена іпостійно знаходиться в стані незавершеного ремонту, рідкісний для Підляшшя зразок пам’ятника- стели з зображенням Христового розп’яття (1870-ті рр.), пам’ятники, виконані місцевими майстрами на бруснянському цвинтарі (Старе Брусно як населений пункт сьогодні не існує) і, наче над цим усім, оспіваний Антоничем місяць над його рідною Лемківщиною.
Особливої уваги заслуговують – і про це також згадувалося на відкритті виставки, – підписи до світлин, адже Ю. Гаврилюк зробив не лише т.зв. предметний покажчик, але й до кожного напису додав якусь невелику заувагу- історію. Це дуже цікаво і допомагає краще сприймати інформацію.
Як написав сам автор у передмові до виставки: “Ця краса – створена сторіччями над Бугом, Нарвою, Сяном і Попрадом – є свідченням про віру і надію наших предків, а водночас наказом нашої пам’яті про них”. І є надія, що завдяки таким людям, як Ю. Гаврилюк, цю красу, як і мову, не запропастимо: “Збережем ми тебе / I в теперішнiй нам час / Будемо тобою говорити / I не загине слiд по нас”.
“Наше слово” №40, 2 жовтня 2011 року {moscomment}
