Оксана Кульчевич ■ КУЛЬТУРА ■ №47, 2014-11-23
Гурт «Kozak System» у Польщі став дуже відомий, особливо після спільного відео-проекту на пісню «Брат за брата» з польсько-українським гуртом «Enej» та польським «Maleo Reggae Rockers», а також завдяки співпраці з Марилею Родович на цьогорічному пісенному фестивалі в Ополі.
У розмові з лідерами гурту, солістами Іваном Ленем та бас-гітаристом Володимиром Шерстюком, ми обговорили декілька питань, які зараз дуже актуальні.
Оксана Кульчевич: Вам щось відомо про Нижню Силезію, про її українську складову – Лігницю?
– Ми знаємо, що тут живе багато українців, лемків, тих, хто був переселений на ці землі внаслідок Операції «Вісла». Нам також відомо, що Лігниця має складну історію, що тут протягом десятиліть було місто в місті, де мешкали радянські військовики. Можливо, для багатьох мешканців Лігниці це не дуже приємний факт, особливо тепер у зв’язку з війною на східній території України, інспірованою Росією – правонаступницею СРСР.
Офіційна позиція Польщі відносно подій в Україні – загальновідома. Ми всі вдячні їй за підтримку України. Вам доводилося, може, чути поодинокі, але неприємні висловлювання на адресу українців?
Подібне притягує подібне. Ми особисто ніколи не чули від поляків чогось неґативного. Там, де ми виступаємо, нас оточують добрі, розумні люди, які володіють знаннями з соціології та історії наших двох країн. Отже, завжди чуємо тільки щось позитивне. Є розуміння того, що ми один одному спричинили достатньо неґативного, але це вже залишилося в історії. Загалом поляки, з якими спілкуємося, хочуть, щоб між нашими країнами не було стіни, а була відкрита атмосфера, нормальний діалог. Кожний наш концерт у Польщі є тому підтвердженням. Бачимо бажання йти нога в ногу, як дві братерські країни. Наша музика несе в собі код нашої української нації і, у той же час, збуджує в поляках спогади про те, що ми колись давно були найближчими родичами.
Нині настав той сприятливий час, коли наші народи можуть знову побрататися, залишивши в минулому всі страшні уроки історії, і можемо тільки розвивати нашу єдність. Ми, як ніхто на цій землі, є близькими народами. Звідси – схожість мови, пісні, кухня й менталітет. Нам набагато ближчі поляки, ніж наші північні «друзі». Взагалі, «Kozak System» – це люди, які за основу своєї життєвої позиції вважають креативність, утворення чогось світлого, нового. Ми є миротворцями, тому ніколи у своєму житті не станемо на сторону зла, на позицію аґресії, сили, бо це – атавізм, це те, що повинно віджити на всій Землі. Ми бачимо в поляках тільки добре і те світле, що вони мають! Кожна нація, очевидно, має такі риси характеру.
Ваше музичне життя в Польщі – як складається?
У Польщі, як і в будь-якій капіталістичній країні, працюють закони ринку. Тільки цього року ми зіграли тут більше як шістдесят концертів. Почули багато схвальних відгуків. Це найкраще свідчить про те, хто кого підтримує. Наші менеджери, звичайно, добре працюють, але якби нас тут не хотіли бачити, то й найбільші старання менеджерів не допомогли б. Ми є концертною групою, а це – відкрита публічна організація, що має свій інтернет-ресурс, на якому викладаються всі наші здобутки. Якщо хтось хоче нас запросити, спочатку знаходить нас в Інтернеті, дивиться, цікавиться і при бажанні запрошує. Нас запрошують з концертами в різні країни Європи і світу. Польща не є винятком. Оскільки Польща – це наш найближчий партнер і сусід, наші мови дуже схожі, тому навіть непідготовленому полякові, чуючи українську мову, нескладно зрозуміти, про що ми співаємо. Ми співпрацюємо й товаришуємо з багатьма польськими гуртами і виконавцями, як-от «Enej», «Maleo Reggae Rockers», «Red Lips», «Vavamuffin», «Voo Voo» та, звичайно, з Марилею Родович. Ми нещодавно грали з гуртом «Enej» в Ольштині, це був фантастичний концерт. Граємо по всій Польщі: у великих і маленьких містах. Нам приємно виступати там, де нас знають і хочуть бачити.
«Kozak System» постав 2012 року з музикантів, які вийшли зі складу «Гайдамаків». Як вплинули ці зміни на творче життя гурту?
Якщо б ми продовжували ґастролювати під назвою «Гайдамаки», половину тих змін, які відбулися в нас, як музикантів, за останні два роки, не могли б здійснити. Тому вважаємо цю назву на сьогодні вже застарілою для нас, як для митців. Вона вже достатньо зробила для поширення української культури за кордоном у нашому виконанні, а далі вона могла би тільки дратувати. Колись ми були молодими і вважали, що чорне – це чорне, а біле – це біле. Можливо, воно так і є, проте кожний з цих кольорів має дуже багато відтінків. На жодну історичну подію не можна дивитися з одного боку. Гайдамаки, як правдиві воїни на той момент, 1768 року, робили необхідну справу, ніби благородну, однак лилася кров. І нам здається, що такі речі 2014 року – неприпустимі. Ми маємо розум, ми маємо душу, ми мусимо, послуговуючись цими якостями, знаходити компроміс, тягнутися до чогось світлого й робити добрі справи. Це краще, ніж робити те, що принесе сумнівний результат. З «Гайдамаками» все сталося так, як мало статися. Це – як Провидіння Боже. Людина, яка була з нами 15 років, яку ми вважали своїм братом, вирішила піти по такій дорозі, якою ми не мали бажання йти. Тому природно, що з ним залишилася та назва, яка уособлює собою і аґресію, і прямолінійність. Це – атавізм, який, фактично, залишає цей гурт у дуже вузьких музично-культурних рамках.
Відомо про співпрацю гурту «Kozak System» з леґендою польської естрадної сцени – Марилею Родович на цьогорічному фестивалі в Ополі. Як почалося ваше знайомство з нею і чи ви маєте подальші спільні плани?
Мариля Родович – фантастична людина. Ми написали до неї, а вона відповіла, що в неї вже є пісня для України. За якийсь час вона запросила нас до себе в гості. Ми приїхали, потоваришували, і вона запропонувала заграти разом на «Ополі», присвятивши пісню Україні. Пісня була ще в сирій формі, існував тільки текст і неточні акорди на гітарі. Ми, звичайно, долучилися до співпраці. Таким чином, народилася пісня «I warto czekać», яку ми спільно виконали на цьогорічному фестивалі в Ополі. Нам з дитинства подобалися «Кольорові ярмарки» М. Родович. Знаючи польську мову, ми розуміли реальний зміст пісні, а не широковідомий російський «переклад». Ми захотіли донести до українців пісню в її істинному образі, в якому вона стала хітом у Польщі. Сергій Жадан, відомий український письменник, написав нам правильний поетичний переклад «Кольорових ярмарків», а ми зробили свою версію й показали її Марилі, як данину поваги до неї. Під час концерту в Лігниці відбулася прем’єра цієї пісні в нашому виконанні, але, відкриємо таємницю, – пізніше запишемо її також разом з Марилею. Вона навіть буде співати деякі куплети українською мовою.
Як ви сприймаєте українців у Польщі? Що ви думаєте про сьогоднішню хвилю еміґрації українців до Польщі, чи вважаєте їх «втікачами»?
Думаємо, того, хто втік з України, не можна назвати по-справжньому втікачем. Щоб «утекти» з України, треба вивчити польську мову, не спати, напружитися, знайти можливість отримати візу, знайти, наприклад, університет, який, тестуючи цього «втікача», взяв би його на навчання. Ми впевнені, що ніяких «втікачів» з України до Польщі нема, а є свідома молодь, яка не хоче гаяти часу, а навчитися того, чого в Україні зараз ще, на жаль, не вдасться навчитись. Загалом дуже схвально ставимося до таких людей, бо вчитися у Варшаві чи Кракові – неймовірно цікаво, адже Польща – це європейська країна. Так відбувається інтеґрація української молоді в Європу. І ці люди повернуться в Україну. Головне, щоб вони робили серйозні і конкретні справи, які б принесли Україні користь. Те саме можна сказати і про людей, які, працюючи в Польщі, залишаються справжніми українцями і діють для добра України. Втікачами можна назвати тих несвідомих мешканців Луганської чи Донецької області, які підняли руки вгору й попросили Росію їх прийняти. Росія у відповідь заслала їх на Магадан, от вони й заслужили долю втікачів. А ті, хто їде в Польщу, це – люди, які хочуть розвиватися. ■
