КОМЕНТАР: Юзеф Жицінський

Стефан Батрух, священикПОГЛЯДИ2011-02-25

На 62-му році життя в Римі відійшов у вічність архієпископ, люблинський митрополит Юзеф Жицінський. Сталося це 10 лютого 2011 р. Він був одним з найвідоміших сучасних польських римо-католицьких ієрархів, визначний інтелектуал, богослов, історик сучасної філософії, публіцист. Був великим канцлером Люблинського католицького університету, членом Папської ради з питань культури та Конґреґації з питань католицького виховання, членом спільної комісії єпископату і уряду РП та комісії з питань науки, членом Європейської академії наук і мистецтв у Відні, закордонним членом Російської академії природничих наук, комітету еволюційної та теоретичної біології Польської академії наук.

З-під його пера вийшло близько 50 визначних монографій з питань філософії науки, методології, богослов’я. В українському перекладі, завдяки старанням видавництва Українського католицького університету, 2001 р. вийшла його книжка “Бог постмодерністів”, скерована до сучасних християн у контексті постмодерної культури та дискусії про призначення і долю людини.
Архієпископ Ю. Жицінський належав до винятково активних та обдарованих особистостей. Живучи повнотою двотисячолітньої церковної традиції, він був водночас чуйним на виклики сучасності, а також великим прихильником польсько-українського духовного й культурного поєднання і діалогу. Свою позицію щодо цього він виклав у проповіді 18 лютого 2004 р. на архієрейській літургії східного обряду в римо-католицькій катедрі Люблина, яку очолював тодішній патріарх УГКЦ Любомир Гузар у співслужінні греко-католицьких та римо-католицьких владик.
– Ставимо собі питання, – сказав тоді, зокрема, Ю. Жицінський, – що ще можемо зробити, щоб будування єдності між українським і польським народами не закінчилося разом з нинішньою літургією, але щоб винести з собою конкретні завдання для дальшої праці. Може, дехто був здивований, що річниця трагедії на Волині не визволила позитивної енергії і не довела до таких форм поєднання, про які мріяли найбільші ентузіасти. Легше єднатися тоді, коли одна сторона виступає в ролі аґресора, бо тоді відомо, хто є винуватцем. Коли обидві сторони з’єднало страждання в неповторній українській і польській версіях, то легше зосереджувати увагу на власні рани і менше розуміти рани іншого. Однак мусимо бачити рани наших українських приятелів, і те, що нас єднає у Христі і в житті!.. На сторінках лівих тижневиків з’явилася стаття журналіста, який стверджував, що акція “Вісла” була виправдана і необхідна. Цього типу фанатизм, коли виправдовують жахливі дії комуністичної влади, є чимось чужим як духові польського народу, так і відповідальності за слово, коли вигнання інших з їхніх малих батьківщин вважається нормальним методом вирішення конфліктів.
У багатьох питаннях такі зустрічі, як сьогоднішня, можуть допомогти взаємному зближенню. Для прикладу, часто ще з періоду ПНР говорилося про “банди” УПА – та мусимо пам’ятати, що ситуація й драма України в цій справі подібна до польської: у нас одні бачать як героїв, оборонців Польщі Національні збройні сили, а інші говорять про них тільки в категоріях зла й осуджування, – сказав Ю. Жицінський.
На фоні цих закликів і декларацій важливими були його ініціативи – це, зокрема, пошук та нагородження людей, організацій чи установ, що активно діяли у сфері примирення, даючи цим приклад для інших. Нагорода “Memoria iustorum – Пам’ять праведних” – це зображення свв. Кирила і Мефодія, братів солунських, патронів Європи, заснована 2006 р. у зв’язку зі спільною молитвою в Майданеку польського та українського духовенства. Саме тоді перші статуетки від люблинського митрополита Ю. Жицінського отримали українці та поляки – за послідовність у будуванні єдності між двома народами. Вічна пам’ять мудрому та доброму архієреєві!

“Наше слово” №9, 27 лютого 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*