Записав Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-10-29
Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі
Важливим є вже те, що слухання взагалі відбулися, тому що досі відносини України з діаспорою представляли контакти або на рівні посольств, офіційних візитів, або в рамках форумів, формат яких часто не дозволяв обговорення більш серйозних питань. Позитивним моментом слухань є розробка документу – “Рекомендації учасників парламентських слухань “Сучасне українство: сучасний стан і перспективи співпраці””, де відзначено, у якому напрямку повинні йти зміни в політиці української держави по відношенню до діаспори. З іншого боку, ці “Рекомендації…” мало обговорювалися під час слухань і не були схвалені учасниками шляхом голосування.
Причина такого стану полягає, напевне, у тому, що при підготовці до дискусії представники діаспори отримали пропозицію виголосити доповідь, але не були поінформовані, що підготовлено проект рекомендацій та які елементи він включає. Через це у залі ВР ми отримали какофонію проблем. Найважливішим питанням я вважаю те, чи надалі різними питаннями, що стосуються діаспори, буде займатися головним чином МЗС України, чи, можливо, є потреба створення центрального органу, який координував би всю політику держави по відношенню до діаспори, формував постійно діючий механізм діалогу з громадськими організаціями діаспори. На жаль, на це питання не пролунала відповідь, зокрема тому, що представники деяких організацій громадян України, які проживають за кордоном, більшу увагу зосереджують на представництві трудових міґрантів в українському парламенті. Звичайно, це також важлива тема, однак заробітчани – це не єдина категорія української діаспори.
Варто також наголосити на тому, що на слуханнях були присутні представники з багатьох держав, позитивною була теж присутність дипломатів, зокрема послів України в США, Канаді, Польщі, голос яких був досить істотний, особливо, якщо взяти до уваги, що питання зв’язків із діаспорою знаходиться зараз у компетенції МЗС України. З іншого боку, не порадували своїм представництвом депутати, – з того, що мені відомо, їх було в залі ВР всього п’ятеро, – а саме вони в позитивному варіанті мають проголосувати за запропоновані зміни. .
Важлива справа, якої не вдалося порушити на слуханнях – це питання досвіду країн, у яких відносини з українською діаспорою поставлено на найвищому рівні, де є спеціальні структури, закони, є представники українців у парламенті, є система фінансування культури, освіти та інших проектів, є схема діалогу держави з українською меншиною – це приклад Хорватії і Румунії. На слуханнях представники Хорватії були, але вони не мали можливості (ані в день слухань, ані на другий день, на засіданні УВКР) серйозно представити хорватську модель. Зі свого боку я зазначив, що алгоритм співпраці держави з українською діаспорою повинен бути постійним, тому що одноразовим заходом не вдасться розв’язати всіх проблем, більше того – є потреба ці проблеми структурувати. Адже одну категорію складають трудові міґранти, іншу – представники т. зв. “старої еміґрації”, а ще іншу – автохтонні українські громади Білорусі, Польщі, Молдови, Словаччини й Росії.
Ще одне, чому майже не приділялося уваги – це питання українців (у тому числі четвертої хвилі), які не є заробітчанами, але досягли успіху за кордоном. Це – депутати парламентів різних країн, професіонали, які працюють на різних рівнях місцевого самоврядування, у бізнесі й мас-медіа – з цими людьми в Україні майже взагалі не працюють. Їх недобачають. Таким чином складається стереотип, що коли говоримо “українська діаспора”, то бачимо або стару, “вимираючу” еміґрацію, або заробітчан, які живуть у нужденних умовах чи стають жертвами злочинів та торгівлі людьми. Дійсність є зовсім інша: є громади, які ростуть, засновують нові видання, школи, до них прислухаються в країні проживання. Щоб реально працювати з діаспорою, треба спершу її добре вивчити й зрозуміти, тому слухання у Верховній Раді – це добрий крок у цьому напрямку.
“Наше слово” №44, 1 листопада 2009 року {moscomment}
