Записав П.Л. ■ ПОГЛЯДИ ■ №32, 2015-08-09
Стефанія Лайкош, член Головної управи ОУП
Цей факт, що я отримала державний орден, насамперед вважаю поцінуванням не моїх особистих досягнень, а всієї організації, якою є Oб’єднання. Досі державними нагородами відзначали поодиноких членів української меншини, наприклад, за їхню працю у сфері історичних наук. Удостоєння державними відзначеннями воодночас такої кількості членів нашої спільноти відбулося вперше. Тому хотілося б вірити, що це стане імпульсом до того, що в ширшому масштабі буде доцінюватися діяльність також інших національних та етнічних меншин. Як відомо, праця, яку виконують меншинні громадські організації, допомагає збагачувати культуру Польщі.
У контексті двосторонніх відносин таке відзначення громадян Польщі української національності, можливо, стане поштовхом до того, що в Україні доцінюватимуить працю польської та інших нацменшин. ■
Ірина Будзинська, колишня голова Ельблонзького відділу ОУП
Нагороду отримали українці з різних закутків Польщі. Це показує, що працю українського середовища шанують. Для мене це у певному сенсі завершення праці з людьми з Ельблонжчини, з якими я мала щастя реалізувати спільні мрії. І вони часто збувалися.
Нагороду вручено нам також за підтримку польсько-української співпраці. Ельблонґ 1992 р. почав шукати безпосереднього контакту з українським містом Тернополем. Воно стало партнерським містом. Співпраці посприяло в той час ОУП з тодішнім головою Юрієм Рейтом. Отже, ОУП мало вклад у створення платформи, на якій зараз відбувається співпраця між містами. І це принесло теж вимірний ефект для української громади з Ельблонжчини. Завдяки співробітництву наші діти протягом кільканадцяти років мали нагоду щорік відвідувати Україну. ■
проф. Степан Заброварний, діяч УСКТ та ОУП
Коли сягаю думками в минуле й аналізую діяльність нашого Oб’єднання, звертаю увагу на те, що у праці організації постійно існувала тема польсько-українського примирення. Одним з методів пошуків шляху до діалогу були наші історичні конференції, зустрічі з польськими політиками, істориками і науковцями. Ми запрошували до співпраці не тільки прихильних до нас людей, але й тих, хто висказувався досить гостро проти України. Найважливішим було те, що ми шукали діалогу і часто знаходили консенсус. Напевно, одним з головних наших завдань було встановлення контактів і співпраці зі Світовим об’єднанням воїнів АК, зокрема у справі увічнень. Треба сказати, що до спільного з’ясовування деяких важких питань, відносно яких була в нас інша думка, ми запрошували не тільки поляків, але й представників єврейського чи російського середовища.
Саме ці державні хрести, які ми отримали, є нагородою за шукання цього діалогу. І для добра обох країн нам треба так працювати дальше. ■
