Анна Грицина, Новий Двір-Ґданський ■ КРИНИЦЯ ■ №13, 2013-03-31
Мова – це дуже важливий елемент у розвитку малої дитини. Завдяки мові вона може висловлювати свої потреби, вступити в контакт з однолітками й дорослими, описувати явища. Однак це не є вроджений навик. Дитина засвоює мову від безпосереднього оточення: перш за все від матері, шляхом наслідування.
Насправді «мовна картина» починає розвиватися в дитини ще в пренатальному віці. Плід сприймає звуки як із середини тіла матері (як-от звук її серця, що б’ється), так і ззовні. Знайомі «від початку» звуки биття серця матері і її голос мають заспокійливий вплив на дитину. Отже, варто ще до народження дитини розмовляти з нею, співати колискові – тобто оточувати мовленням від перших моментів її існування.
Розвиток мовлення дитини від народження до 7 років можна розділити на чотири періоди: період мелодії (від народження до 1 року), період слова (від 1 до 2 років), період речення (від 3 до 4 років) і період конкретного дитячого мовлення (від 4 до 7 років).
Усі діти проходять ці етапи розвитку в однаковому порядку, проте відрізнятися може темп розвитку, що залежить від зрілості й готовності нервової системи конкретної дитини. Маленька затримка не повинна бути причиною для занепокоєння – проте затримка в появі окремих звуків не може перевищувати 6 місяців.
Якщо ви помітили, що ваша дитина:
● у віці 6 місяців не «белькоче»;
● після завершення 1 року не може сказати окремих слів чи складів;
● не розуміє ваших простих команд;
● у віці 2-х років не вміє сказати простих слів, як-от «мама», «тато», «баба» тощо;
● між 2 і 3 роками не спроможна висловити простого речення;
● у 3-річному віці не вимовляє голосних a, o, e, i, и;
● у 4-річному віці не зуміє розповісти простої історії-замальовки, слабко вимовляє прості слова, перекручуючи їх, не вимовляє: ф, в, к, ґ, л, сь, зь, ць, дзь;
● між 5 і 6 роками не може вимовити звуків: с, з, ц, дз, ш, ж, ч, дж; а також переставляє склади всередині слова чи скорочує слова;
● від 6 до 7 років не вимовляє звуку «р» або його спотворює;
а також, якщо ваша дитина:
● має звичку дихати ротом, пускаючи слину;
● не може правильно ковтати;
● під час мовлення висуває язика між передніми зубами;
● коли є сумніви, чи дитина добре чує – тоді зверніться до фахівця.
Дуже важливо, щоб батьки стежили з самого початку за розвитком мовлення своєї дитини, якомога швидше реаґуючи на будь-які недоліки. Нормальний розвиток мовлення залежить від багатьох факторів: психічних, фізичних та екологічних. Причин дефектів мовлення – чимало, так само немало є видів спотворення звуків.
Серед найбільш поширених причин порушення мовлення – відхилення у формуванні артикуляційних органів (неправильна будова язика, піднебіння, поганий прикус, крива носова перегородка). Однак іноді органи мовлення сформовані правильно, але їхня праця розвивається неправильно, що також може призвести до вад мовлення дитини. Прикладом може бути хоча б низька ефективність губ або язика чи ненормальне напруження м’язів. Щоб розвинути правильне мовлення, необхідний теж слух, який функціонує належним чином. Будь-який, навіть мінімальний дефект слуху спричинить те, що мовлення розвиватиметься по-іншому. Іншою причиною вад мовлення є неврологічні ушкодження. У дітей з обмеженими інтелектуальними можливостями мовлення розвивається повільніше, воно супроводжується низкою порушень. Вплив на нормальний розвиток мовлення дитини має теж її психомоторний розвиток. У кожної передчасно народженої дитини та в тієї, в якої моторика розвитку йшла більш повільними темпами, ніж в інших, у майбутньому можуть виникнути проблеми з нормальним мовленням.
Іноді важко визначити конкретні причини затримки розвитку мовлення чи його дефектів. І не один з батьків задумувався: а звідки вади мовлення саме в моєї дитини? Адже ми, батьки, досі не мали цієї проблеми. Тож виховували дитину нормально, читали їй книжки, обмежували час із комп’ютером чи телевізором.
Однак розлади й порушення мовлення сьогодні є чи не найбільш поширеним явищем у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Диспансерні обстеження (диспансер – poradnia zdrowotna – ред.), які я виконала в групі 5–6-річних дітей у кількох дитсадках і школах (на Помор’ї), свідчать: близько 80% дітей стикаються з більшими або меншими проблемами в цій сфері.
Що зробити, щоб ця проблема не проявлялася в таких великих масштабах?
Дуже важливим елементом нормального розвитку мовлення є профілактика. Найкращим періодом для ранньої логопедичної стимуляції є дитинство. За допомогою відповідних дій ми маємо можливість уникнути затримок у розвитку мовлення і формування шкідливих звичок.
► Необхідно запевнити правильний сон дитині, щоб вона дихала через ніс. Якщо її рот буде відхилятися, треба його прикривати.
► Годування грудьми для дитини – найкраще, зокрема з уваги на правильний розвиток щелеп. Якщо ви годуватимете дитину штучно, то мусите подбати про правильну соску.
► Важливе правильне ковтання (ковтання немовляти полягає на тому, що воно вставляє язика між ясна – це повинно зникати в міру виростання молочних зубів).
► З дітьми треба говорити якомога більше, читати їм казки, вірші. Завжди спілкуйтеся з ними виразно, не здрібнюючи слів.
З дітьми, у яких виявлено відхилення в розвитку мовлення, дуже важливо якомога швидше пройти терапію в логопеда. Маленька дитина має величезний потенціал, завдяки чому можна осягнути ефект – через кілька років вона говорить чудово, якщо, звичайно, нема ніяких проблем з органами артикуляції чи зі слухом. Чим раніше вирішимо пройти терапію в логопеда, тим більше шансів на успіх. Крім того, необхідна тісна співпраця батьків з логопедом. Запобігання та корекція дефектів вимови в першу чергу залежить від того, наскільки батьки захищатимуть дитину від труднощів і неуспішності. Дитина, яка погано говорить, переважно пише з помилками, менше читає, має страх публічних виступів, і, як правило, не може вільно висловлюватися.
На жаль, якщо не вилікуємо неправильного мовлення в дитинстві, то в дорослому житті залишаться дефекти мови, погане мовлення. І хоч ніколи не пізно вчитися, проте задля засвоєння правильного мовлення дорослим доводиться набагато складніше працювати, це займає більше часу.
І ще кілька слів про двомовність. В минулому була поширена думка, що двомовність має неґативний вплив на розвиток мови. Досі чимало батьків сумнівається в тому, чи навчати дитину відразу двох мов – чи це не заважатиме нормальному мовленню дитини?
За даними останніх досліджень, на думку науковців, зусилля, витрачені задля спілкування двома мовами, можуть з успіхом збільшити приплив крові до мозку й активізувати нервові зв’язки. Дослідники відзначають, що результатом інтенсивного тренування мозку в ранньому дитинстві, завдяки опануванню двох мов, є швидкість, поліпшення пам’яті, підвищення концентрації уваги і розумових здібностей, розв’язання складних головоломок у дорослому житті. У двомовних людей ознаки деменції з’являються пізніше. Хоч навчання двох мов є величезним зусиллям з боку батьків, проте в дальшому житті дитини це стане великим багатством. ■
