Тетяна Микитин, Українська академія друкарства, Львів ■ КУЛЬТУРА ■ №52, 2015-12-27
Книжковий ринок України ще далекий від світових стандартів, навіть у сусідніх Польщі та Росії справи йдуть набагато краще. І це при тому, що українських друкарів та художників-оформлювачів цінують навіть за кордоном, наші книжки з року в рік займають призові місця на багатьох міжнародних конкурсах, цікавляться там і сучасною українською літературою.
Але завжди знайдеться сила, яка зведе нанівець усі старання – як не перехід від планової економіки до ринкових умов, то депутати з їх недолугими законами, спад купівельної спроможності і, як наслідок, читацької активності, незбалансований книжковий ринок та засилля російського імпорту і т.п. Зрештою, причин, чому український книжковий ринок занепадає, значно більше, ніж підстав, чому його негайно треба реанімувати. Просто нам потрібна розумна нація!
Однак інформація, яка прозвучала в другому півріччі цього року, свідчить про те, що український книжковий ринок поставив антирекорд за всі роки незалежності. Якщо 2008 р. в Україні видано 58 мільйонів книжок, а це трохи більше, ніж по одній книжці на громадянина держави, то 2010 р. – лише 37 мільйонів. Обсяги книговидання 2014 р. впали ще на 9 відсотків, а 2015 р., порівнюючи з попереднім роком, аж на 55%. Кількість видавництв, які реально присутні на ринку хоча б з однією книжкою, за останні два роки зменшилася з 1 700 до 1 250.
Середній тираж книжок, виданих в Україні, становить 1,5 тис. примірників за умови, що він проданий, таким самим накладом виходить художня література. Приблизно 58–59% книжок надруковано тиражем менше як 500 примірників, а фахові, технічні та навчальні видання для вищої школи – по 250–300 примірників. За 2015 р. і по сьогодні видано всього 10 тис. назв, із яких 3,4 тис. – автореферати дисертацій, тобто реальної літератури ще менше.
За кількістю виданих назв цього року україномовної книжки видано майже вдвічі більше, ніж російськомовної (65% до 35% відповідно), однак за тиражами співвідношення становить майже 50/50. Що цікаво, 2014 р. показник за назвами відрізнявся менше, ніж на 4 відсотки на користь російськомовних видань, однак за тиражами україномовні переважали аж на чверть.
Ситуація з книгорозповсюдженням в Україні не краща. Протягом 2014 р. кількість об’єктів роздрібної торгівлі книжковою продукцією, порівнюючи з 2013 р., зменшилася на 8% і становить 9177 точок, серед них книгарень – 1318, а решта 7859 – це книжкові кіоски та прилавки. Однак тут потрібно уточнити, що, готуючи статистичні дані, у нас враховують діяльність не фактичну, а задекларовану в документах, тобто реальних книгарень насправді трошки більше як третина. А в асортименті книжкових кіосків переважають газетно-журнальна продукція, збірки кросвордів і рецептів, канцелярські та паперово-білові товари, сувенірна продукція та різноманітний дріб’язок. Навіть поодинокі примірники книжок можна побачити не в кожному кіоску. Спостерігається однакове падіння продажу як російськомовної, так і україномовної літератури.
Потребує суттєвого реформування також бібліотечний сектор. Сьогодні в Україні налічується приблизно в чотири рази більше бібліотек, ніж треба за сучасними світовими стандартами. Проте в бібліотечних фондах удесятеро менше книжок, ніж потрібно, при тому, що 80% з них майже не користуються читачі, бо є морально застарілими та фізично зношеними. За 2014 р. з бюджетів різних рівнів закуплено для бібліотек десь 0,03 книжки на душу населення. Тобто при зниженні доходів населення та його купівельної спроможності бібліотеки мали б компенсувати читачам можливість доступу до книжкової продукції, однак це не відбувається.
При цьому всьому читацька активність надалі залишається високою. За даними соцопитування 2014 р. 51% дорослого населення та 43% дітей прочитали як мінімум 1 книжку за три місяці, хоча кількість прочитаних, порівнюючи з минулим роком, зменшилася (за різними даними від 4 до 5,6 книжок/рік). Серед видань, прочитаних дорослими і дітьми, стає значно менше придбаних і більше позичених з домашньої бібліотеки та безкоштовно скачаних з Інтернету. Не зважаючи на те, що книжки за останній рік подорожчали в ціні, приблизно на 10–30% залежно від видання (середня вартість книжки 2014 р. – 49 грн.), охочих поповнити свої домашні бібліотеки все ж таки багато. Хоч покупець став вибагливішим і не так легко витрачає гроші, як раніше, віддаючи перевагу книжкам з якісним текстом та поліграфічним виконанням. Вибір формується під впливом популярності автора, цікавості до новинок, поінформованості про них завдяки соцмережам, зростання попиту і продуманих PR-рішеннями з боку продавців.
Суттєво знизилася доля книжкового імпорту. Якщо раніше, за неофіційними даними, 70–80% українського книжкового ринку були затоварені продукцією російського виробництва (тут потрібно врахувати специфіку реґіонів), то зараз фахівці прогнозують, що за 2–3 роки доля всіх іноземних видань становитиме приблизно 20%. Тут варто зазначити, що співвідношення між українськомовною та російськомовною літературою (українського виробництва) ще якийсь час залишатиметься 50/50.
За даними української митниці 2012 р., до України леґально завезено продукції на 32 млн. $, а цього року прогнозують не більше як 2 млн. $, тобто відбулося зменшення у 16 разів. Але замість якісної літератури, якої нема на нашому книжковому ринку, тому що українські видавці не мають авторських прав на переклади, продовжує надходити потік низькосортних видань з Росії. На жаль, на ринку не відбулося імпортозаміщення, тобто не з’явилася книжкова продукція з інших країн, для тих читачів, хто володіє іноземними мовами і прагне їх вдосконалювати. Хоч уже помітне збільшення кількості перекладних видань українською мовою, то ще рано говорити про повноцінне задоволення читацьких потреб.
Як бачимо, наразі головна проблема українського книжкового ринку в тому, що нема чіткої програми дій щодо галузі книговидання та книгорозповсюдження з боку урядових структур, відповідальних за цю сферу діяльності. Натомість фахівці до реанімації галузі й активної співпраці – давно готові.
За останній рік сформувалася ініціативна група з числа представників галузі на чолі з президентом Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) Олександром Афоніним, які ведуть активну «боротьбу» з чиновниками за цивілізований книжковий ринок, наприклад, відстояли право на пільгове оподаткування книжкової продукції. Триває праця над проектом закону про Інститут книги в Україні, який мав би виконувати функції, схожі до аналогічної установи, яка вже давно функціонує в Польщі (Instytut Książki у Кракові). Уперше за роки незалежності Українa на належному рівні «прозвучала» на Франкфуртському книжковому ярмарку, а українські письменники активізувалися в різноманітних літературних фестивалях за кордоном і навіть отримали літературні премії. Перелік досягнень можна було б продовжити, але й так зрозуміло, що галузь усвідомила нагальну потребу в реформах і почала діяти, не очікуючи, поки держава щось зробить. Так, можна було б активніше, яскравіше, масштабніше, але для початку і то дуже добре, бо все це заслуга активістів та волонтерів. Далі буде навіть краще, якщо, звичайно, ніхто не заважатиме.
Опинитись на дні – це ще не кінець, а можливість нарешті від чогось відштовхнутися, щоб рухатись далі. ■
