Олександр Хоменчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №33, 2018-08-19

Тема російської агресії проти України, яка почалась у 2014 р., надзвичайно актуальна для української літератури і кіноматографії. Тріумфально зустріла громадськість фільм вітчизняного виробництва «Кіборги» (режисер Ахтем Сейтаблаєв). У кожному місті, де він демонструється, глядачі виходять з зали зі сльозами на очах. Темі війни в Донбасі присвячено і низку театральних вистав, моноспектаклів, музейних виставок. З’явилася велика кількість художніх і документальних книг відомих і маловідомих письменників, а також колишніх військових, у яких розповідається про духовний світ воїнів-оборонців цілісності Української держави.

Треба визнати, що у поширенні зневіри і капітулянтських настроїв в українському суспільстві кремлівські пропагандисти здобувають чималі успіхи. Певна частина українців сумнівається у причетності росіян до кровопролиття на сході України. Ніби це не Російська Федерація періодично ешелонами постачає зброю і спорядження своїм маріонеткам через неконтрольований Україною кордон протяжністю понад 400 км. У зв’язку з цим кожне правдиве слово про гібридну війну, свідчення очевидців і учасників антитерористичної операції (АТО), як є насправді, неоціненний контраргумент. А коли це слово ще й художньо обрамлене, то стає нашою зброєю. Адже слово здатне мобілізувати дух і совість, сколихнути все єство людини.

Гортаю нову книгу Артема Чеха «Точка нуль». Вона вийшла друком у 2017 р. в Харкові. Справедливо відзначив один літературний критик, що це «погляд всередину себе». Погляд особливо цінний тим, що автор воював у зоні АТО, добровільно пішов захищати свободу і цілісність України. Він пережив усі «принади» бойового життя і дійшов висновку: «війна перестала бути модною. Патріотизм уже давно, якщо не вивітрився, ніби тижневої давності парфуми, то, принаймні, переріс у комерцію. Про патріотизм, здається, говорити може Президент. Решта мовчить…». «Точка нуль» — це не звіт про бачене. Скоріше, літературне осмислення військової служби під щоденними обстрілами ворожої сторони, провокативних дій розвідувальних груп, спалахами пожеж і сумом за полеглими — «щось у дусі Шаламова і Бабеля одночасно». І про зимівлю не один рік під відкритим небом, про мерзлу картоплю, баланду і сліди крові на снігу, про собачий холод в окопах і бліндажах. Але вони стоять там, зірко вдивляючись у далечінь, де вовтузиться зі злими намірами ворог.

З цією книгою перегукується видання «Блокпост» Бориса Гуменюка (Київ. Академія, 2016). Борис — професійний поет, який теж добровільно пішов на війну. Він видав уже не один твір про бої з російськими найманцями. «Блокпост» – це погляд на себе збоку: «Війна — це звуки. Розриви снарядів, свист куль, гул двигунів, хлопки від мін, крики живих, стогін поранених, гидкі голоси „речників”, які транслюють інформповідомлення з фронтів. Гидке деренчання рикошетів». Звісно ж, служба на передньому краї, постійна небезпека, яка чатує всюди, тривожний сон в обнімку з автоматом — це не перебування на модному курорті. Монотонні будні втомлюють, а вся атмосфера морально гнітить кожного. Тому дисонансом із темою книги звучать авторські слова: «Хлопці просили передати доброму Санта Клаусу наших три основних побажання: Весна, Майдан, Шибениці…». Нагадаю, мова йде про 2016 рік. Та й наступний минув з тими ж побажаннями, які, здається, у дечому збуваються. Так званий Майдан, розколисуваний екс-головою Одеської облдержадміністрації, колишнім президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі, з потугами народився восени… А щодо шибениць, то все ще попереду. Певно, автор має на увазі розплату за зрив окремих військових операцій, недостатню боротьбу з корупцією та інші негаразди державного управління.

На противагу авторам цих двох книг роман Євгена Положія «Іловайськ» (Харків. Фоліо, 2016) — це оптимістична
сага про мужність українських воїнів. Хоча тоді російські агресори та їх маріонетки підготували для наших пастку, але ж ніхто не просив помилування. Книга про геройство і людяність синів України — офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, звичайних солдатів, тих, хто опинився в кінці серпня 2014 р. в «Іловайському котлі». У романі багато фактів і реальних подій. Це хвилююча розповідь про війну, яка нікого не робить кращим, але серед крові, вогню та понівеченого заліза, люди залишаються людьми.

Нова книжка Андрія Цаплієнка «Книга змін. Історія з переднього краю», яка теж вийшла друком у Харкові (видавництво «Клуб сімейного дозвілля», 2015). «Книжка – альтернативний підручник з історії, у якому правда залишається не в цифрах і фактах, а в емоціях, зрозумілих кожному», — так про неї написав мандрівник, журналіст Дмитро Комаров. Андрій Цаплієнко, репортер телеканалу «1+1», з камерою і мікрофоном не вилазить з окопів Донбасу, часто спілкується з військовими і цивільними людьми розбурханого краю. Його чіпкий погляд фіксує все — від діалогів військових до побутових дрібниць. У цій книзі згадується про геройство і боягузство, відвагу і байдужість. Образи воїнів, з якими доля звела репортера на передньому краї, перед читачами постають світлими і натхненними. Їх болить доля України та її оборонна міць. «Нам потрібні справжні полководці. І що раніше вони прийдуть, то швидше закінчиться війна», — сказав репортеру полковник з позивним «Зелений» (стор. 153).

Як звинувачувальний вердикт звучить оповідь автора «Одноразовий воїн» (стор. 118). У ній спогад про зустріч із затриманим російським військовослужбовцем в Донбасі. «Сейчас без ноги, в плену, или я не знаю как это назвать, — в заточении? — не скажу, не скажу вам сейчас, зачем я сюда ехал. Ехал помочь. За идею, а не за деньги. От души ехал. Готов был умереть. Думал, что вернусь живой или мертвый. Но вышло что-то посередине, ни живой, ни мертвый. Как-то так», — жаліється українському репортеру росіянин із Воронежа, 25-річний Олександр Пашков (стор. 123).

Ці книги читаються легко, але відпускають довго. Вони стануть вагомими віхами героїчного літопису в історії
незалежної України, якій протягом ста років доводиться виборювати своє право на незалежність і соборність.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*