Наталя КравчукРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№29, 2018-07-22

Перечитуючи 864-сторінкову книжку «Педагогічний ліцей № 2 у Бартошицях, українські класи, 1956-1970», створену редколегією під головуванням Стефана Лашина, приємно дивуєшся. Я особисто (і не тільки) не вірила, що можна взятися за таке монументальне діло та завершити його з приголомшуючим ефектом.

▲ На фото (зліва): о. Іван Галушка, Ярослава Хруник, Олена Костишин, Ліда Лойко та Дарія Суберляк під час презентації книжки в Ольштині. Знімок Івана Курія
На фото (зліва): о. Іван Галушка, Ярослава Хруник, Олена Костишин, Ліда Лойко та Дарія Суберляк під час презентації книжки
в Ольштині. Знімок Івана Курія

А все почалося від задуму, ба, навіть постанови учасників бартошицького з’їзду випускників у 2006 р., яку до реалізації прийняло Українське вчительське товариство у Польщі. Осіли перші емоції, у збірку матеріалів пробувала включитися горстка оптимістів, але справа почала вигасати. Де ж бо шукати джерельних матеріалів понад сорокалітньої давнини? Тим більше, що ентузіасти розпорошені: від Канади, США, Австралії, Англії, України до Польщі… Була надія на спадкоємця нашого освітнього закладу, яким після 1970 р. стала технічна школа. Так, на жаль, не сталося, нова горстка членів редколегії не піддавалася. Писала сотні листів до вчителів і випускників, а вперше треба було розшукувати через їхніх знайомих адреси для контакту. Ішли кількакратні пригадування і прохання. У пригоді стали теж сторінки «Нашого слова». Деякі рапорти служб безпеки розшукали у білостоцькому відділені ІНП, а джерельні матеріали про навчальний процес 10-ти випусків педліцею знайшли в Державному архіві в Ольштині. насамперед книгу змістом наповнили спогади і біографії більшості вчителів (67%) та випускників (85%). Що цікаве: українські і польські класи у виданні представлені як інтеґральна частина ліцею, тому знайшлися тут деякі спогади польських друзів.

Загляньмо у конструкцію цього неабиякого книжного твору, створеного групкою працьовитих членів редколегії, які, як у подячному слові підкреслює Стефан Лашин – головний модератор задуму, «працю над монографією трактували як сплату боргу своїй альма-матер, яка уможливила їм сприятливий старт у доросле життя». Від себе додам, що вони, як і всі випускники, стали видимою активною когортою молодої української інтеліґенції початків виселенської долі.

Книжка складається з 20-ти розділів. Перший вводить читача в ситуацію української меншини у народній Польщі і проблеми зі шкільництвом рідної мови серед розпорошених виселенців. Другий розділ присвячується програмам навчання в педагогічних ліцеях. Чергові розділи книжки відведено на сам ліцей з українськими класами. Тут обговорюється його діяльність в різних аспектах: програмному навчанні майбутніх вчителів та позакласне життя, насамперед художня активність.

Відтак ідуть упорядковані матеріали: біографії педагогічних працівників і випускників, а далі спомини вчителів, колишніх учнів і прихильників ліцею, або тих, які на своїй професійній стежці життя зіткнулися з цією непересічною школою. Окремий розділ відведено на десяток інтерв’ю, в основному з керівництвом і вчителями, зв’язки з якими вдалося знайти деяким випускникам і водночас співтворцям книги. Плин часу і ліквідація школи зробили своє. Організовано тільки час від часу класні зустрічі, шкільні з’їзди та обмін думками на деяких вчительських конференціях чи курсах професійного вдосконалювання. На завершення перелік розділів, які закривають список скорочень, покажчик прізвищ та бібліографія. Є ще цікавий додаток зі списком вчителів і випускників. Щоб повернутися до наймиліших хвилин у житті ліцеїстів, упорядники видання помістили близькі учнівському серцю вірші (часто власні) та пісні, що товаришували нам у вільних хвилинах і по нині звучать нам своєю свіжістю.
А тепер кілька слів про багатий зміст монографії.

Упорядники роками зглиблювали тему «українські класи бартошицького педліцею» і докопалися до джерел, що органи безпеки ішли аж так далеко, що створювали списки учнів-українців, які походили з сімей, батьки яких в минулому могли бути членами УПА.

на їхню думку, за ними треба було слідкувати, чи не ведуть націоналістичної діяльності серед шкільної молоді. У полі спостережень були теж вчителі Олександра Сеньків і Ярослав Марушечко. Часто у звітах і спогадах підкреслюється, що у забезпеченні кадрів ліцею велику роль відігравали діячі Українського суспільно-культурного товариства. Особливо важливу місію у цій справі взяла на себе Любомира Кобеляк – відповідальна за українське шкільництво у Польщі. «Наше слово» як джерело теж тут часто виступає. Для прикладу, коли в газеті проголошено додатковий набір (1964 р.), то на вступний іспит у вересні приїхало аж 110 охочих на дев’ять вільних місць. Не можу з огляду на брак місця хоч би заторкнути інші цікаві теми з життя молоді у школі і гуртожитку, тому-то заохочую читати і читати цю криницю знань про нас, носіїв рідного слова, та відкривати для себе різні цікавинки, гідні подиву. Я признаюсь, ніч так швидко мені пройшла над книгою, що не зауважила сходу сонця. Отже, яку ж магнітну силу має ця шкільна історія.

Книга про бартошицький педліцей підготовлялася паралельно двома мовами – українською і польською, що теж у деяких з нас викликало здивування: а навіщо? Виявилося, що як для польськомовних працівників ліцею, так і для нащадків випускників, які у третьому поколінні, на жаль, не всі володіють батьківською мовою, вона стала джерелом знань про складні часи другої половини ХХ ст., в яких функціонували українські класи, що підготовляли вчительські кадри для пунктів навчання рідної мови. Для підсилення емоцій тих, що у дві руки візьмуть книгу (вона важить близько 3 кг!), автори подарували ще диск з 3000 знімками, над зібранням яких теж трудилася та сама групка відданих ентузіастів, які так прискіпливо працювали над якістю обширних матеріалів та їх порядкуванням.

Цей титанічний твір не появився б друком у такому ошатному вигляді, до якого підходимо, ще не читаючи, з великою повагою, коли б не індивідуальні і збірні спонсори. Їх з подячним словом винесено в окрему брошурку. Варто з нею ознайомитись.

Треба міцно наголосити, що видавничий процес, після семи років призбирування і «чищення» текстів, надсиланих до трудівників на чолі зі Стефаном Лашином, погодилося завершити українське видавництво «Тирса» у Варшаві, яке очолює Стефанія Лайкош. Пощастило мені інколи спостерігати і дивуватися праці редакторки Катерини Сень, яка неймовірно прискіпливо виправляла, впорядковувала кожен текст і відповідно розміщувала як технічна редакторка. Мало того, бувало, що упорядники доповнювали тексти, що «сипало» всю конструкцію сторінок, але пані Кася не нарікала, тільки терпеливо змінювала і без зневіри далі працювала над книгою. Тепер усі ми, що з нетерпінням очікували прискорення появи довгоочікуваного нами видання, розуміємо майже річний труд над остаточним варіантом тих двох неймовірно опаслих книг, які маємо в руках. Хочемо висловити наш великий подив двоособовому видавництву. Звичайно, про естетику графічного оформлення як завжди подбала графічка Тереса Олещук. Зацікавлення виданням настільки розбудило «бартошичан», що вже кінчається його наклад.

І на самкінець, коли б не відвага і цілеспрямованість керівника, координатора і наукового редактора цілого видання – Стефана Лашина зі США, а також знаменитого колективу (список друкуємо нижче), особистості якого долали усі перешкоди і безкорисливо працювали над цією обширною працею, історія нашого педагогічного ліцею, уміщена в книзі, не була б увічнена і не знайшлася б на наших полицях. Безперечно, це культурна подія року і наша гордість. ■


Від автора монографії:
В інформації про роботу над монографією «Педагогічний ліцей в Бартошицях», поміщеній у «Нашому слові» від 8 липня 2018 р. (№ 27), висловлено вдячність від однокласників та виховательки випуску 1962 р. цього ліцею. зі статті можна зрозуміти, що лише згадані там дві особи відіграли найважливішу роль у підготовці монографії. У зв’язку з цим буду вдячний за публікацію на сторінках тижневика інформації.
Видання підготував численний колектив. Про склад редколегії, вважаю, громадськість повинна знати ширше. Над книгою працювали наукові працівники, випускники – вчителі, а також прихильники школи, які надали безкоштовну допомогу в її створенні.
Ось повний склад редколегії: Ліда Лойко, Дарія Суберляк, Михайло Корч і Зенон Войтович. Секретарі: Олена Костишин, Марія Кнись, скарбник – Марія Чепіль. Українська версія: Микола Лесюк (переклад з польської і редакція), Анна Ковалишин (співпраця).
Польська версія: Катажина Купрач (редактор), Марта Корицька (співпраця).
Консультанти: тексти – Анна Войтович, Анна Гаргай, Анна Назарович.
DVD – Володимир Богун і Лешек Дарський.
Рецензенти: проф. Ігор Галагіда, проф. Єжи Нікіторович.
Я виконував функцію керівника редколегії.
Усім членам редакційного колективу, установам, суспільним організаціям, редакціям журналів, видавництву «Тирса» та особам, які в будь-який спосіб сприяли у відтворенні історії нашого унікального ліцею, складаю сердечну подяку за відданість, доброзичливість, допомогу і посильний вклад у створення монографії.
Стефан Лашин

Поділитися:

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*