Олена ГуменюкІСТОРІЯ№14, 2018-04-08

Так ще за життя називали одного з найвидатніших хореографів ХХ ст. – Сержа Лифаря, киянина, який навіть за кордоном пам’ятав про своє коріння. Його творчість – уся епоха в балетному мистецтві Європи. Та на Батьківщині, на жаль, про нього відомо небагато.

Серж Лифар. Фото з Вікіпедії
Серж Лифар. Фото з Вікіпедії

Народився Серж Лифар 15 квітня 1905 р. на передмісті Києва. Походив з української дворянської родини. Батько – Михайло Лифар, чиновник водного та лісового господарства, мати – Софія Марченко, дочка багатого землевласника Канівського повіту.
З дитячих років особливо запам’ятались Сергію відвідини діда в його маєтку в Канівському повіті. Дід Василь Дмитрович походив зі старовинного козацького роду, любив розповідати онукам про героїчне минуле України. Часто у великому залі його маєтку ставили невеликі п’єси з участю селян-аматорів. Сергій через усе своє життя пронесе найсвітліші спогади з дитинства та опише їх у мемуарах.
Від 1911 р. родина Лифарів проживала в Києві. Тут відбувалося становлення майбутнього митця. І саме місто, і його атмосфера мали великий вплив на формування особистості Сергія. В автобіографічній книзі «Страдные годы» Сергій Михайлович писав: «Лише той, хто був у Києві, хто дивився з Царського майданчика на урочисто великий Дніпро, що спокійно виблискує сріблом на сонці, і на безмежний, неосяжний простір зеленої зарічної далини, хто бував у Видубицькому монастирі, на високому, крутому зеленому березі й звідти дивився на поля та ліси, яким немає кінця, немає краю, ˗ тільки той зрозуміє, чому для киянина немає нічого дорожчого за Київ з його Дніпром, що з дитинства входить у все єство!»
Він часто захоплююче розповідав про своє дитинство і юність у Києві, про перші музичні й театральні враження, про велику роль у його становленні українських народних пісень, танців, обрядів, у які він змалку закохався, живучи влітку в маєтку свого дідуся в Канівському повіті, на березі Дніпра. Якось на спектакль у Ґранд-опері (Париж) С. Лифар прийшов у вишиванці і з гордістю заявив, що він козацького роду.
Найбільше враження на молодого Сергія зробили революційні події. Саме через неспокійну ситуацію у столиці йому довелося на деякий час перервати навчання. Він 1920 р. склав офіційні іспити за VI клас. Картини революційного Києва назавжди викарбувалися в пам’яті юнака. Пізніше у своїх спогадах він напише: «Розташований у прикордонній зоні між двома Росіями, роздертими ненавистю й розпачем, Київ за два роки вісімнадцять разів міняв господарів – то червоних, то білих. Улітку 1919 р. там запанував найчорніший терор. Мене, тоді підлітка, приголомшили жахливі сцени, які стали буденними. Солдафони відлупцювали мене за те, що я носив кашкет з емблемою свого ліцею. Навколо нас підпалювали будинки, вбивали заложників, знівечені тортурами трупи кидали на вантажівки, мов забиту худобу. У мені вирувало нестримне обурення».
В ці революційні роки доля звела Сергія з Броніславою Ніжинською, яка керувала студією балетної хореографії при Київській опері. Вступ у балетну студію Б. Ніжинської 1921 р. визначив подальшу долю Лифаря. На запрошення Сергій 1922 р. нелеґально перетнув кордон і через Варшаву дістався до Парижа. Там Лифар 1929 р. очолив балетну трупу в «Гранд-опері». Він дебютував як балетмейстер новою версією «Байки про лисицю, півня, кота і барана» Ігоря Стравінського, а 1932 р. поставив свій перший ліричний балет «На Дніпрі». Невдовзі балетна трупа «Grand Opera» стала однією з провідних у Західній Європі. Основний здобуток Сержа Лифаря полягав у тому, що він, по суті, відродив французький балет, його репертуар, трупу, школу. Він став основоположником нового напрямку в балеті – неокласицизму.
Не стали на заваді творчому поступові ні війна, ні важкі післявоєнні роки. Лифар упевнено продовжував свій шлях. Загалом, працював у паризькій «Grand Opera» більше як 25 років, поставив 200 балетів, сам танцював у них. Найбільш відомий його образ у балеті – це образ Ікара. Як запрошений хореограф він ставив спектаклі і в інших театрах Франції та за кордоном.
Ім’я генія балету Сержа Лифаря повернулося в Україну лише в середині 1990-х років. Не останню роль у цьому відіграла його вдова, графиня Ліллан д’Алефельдт. Вона передала українським музеям особисті речі чоловіка, його творчі матеріали, нагороди тощо. З нагоди 90-річчя з дня народження митця у Києві 1994 р. започатковано Міжнародний конкурс балету ім. С. Лифаря. Від 1995 р. у Києві проводиться також Міжнародний фестиваль танцю «Серж Лифар де ля Данс». ■

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*