Як українцям і полякам знайти порозуміння?

Валерій МайданюкУКРАЇНА№31, 2017-07-30

За останні роки у відносинах між українцями і поляками з’явилися гострі кути, підняті на поверхню давні історичні образи, а тема польсько-українського протистояння дедалі частіше з’являється в мас-медіа обох країн.

Хто хоче нас посварити?
Журналісти і політики, які ще недавно називали Польщу «адвокатом України в ЄС», сьогодні не знають, як оцінювати відносини між нашими державами. Від 2014 р. у Польщі помітний стрімкий сплеск антиукраїнської риторики, почастішали напади на українських робітників, а впливові польські політики почали озвучувати українофобські заяви. В Україні ж зросла кількість антипольських публікацій у пресі, а націоналісти вже навіть говорять про зазіхання поляків на українські Волинь і Галичину. Націоналістичні та шовіністичні сили почали спекулювати на болючих сторінках історії, закликати до рішучіших методів, а найбільш радикальні з них попереджають про конфлікт у недалекому майбутньому. У відповідь на шовіністичні провокації дедалі більше громадян обох країн уже готові вбачати один в одному, крім сусідів, ще й давніх історичних ворогів.
Для громадськості не таємниця, що найактивніші польські українофоби, де-факто, перебувають на утриманні Москви. Зокрема відомо, що низку антиукраїнських акцій у Польщі організував громадянин Білорусі Олександр Усовський, який отримував за таку діяльність гроші від голови сумнозвісного «Інституту країн СНД» Костянтина Затуліна. Наприклад, на створення громадської організації, яка просуває ідеї «русского мира» у Східній Європі, виділено бюджет проекту в сумі 42 тисячі євро на місяць. Між іншим, і в Україні найбільш активними критиками Польщі нерідко виявляються ті самі сили, які виступали проти українського видобування сланцевого газу, підігруючи російському «Газпрому».

Як нам зберегти дружбу?
Поки взаємні польсько-українські закиди не набули ширшого масштабу інформаційної війни і поки ще не стало запізно, раціонально мислячим представникам обох народів слід керуватися кількома компромісними формулами, орієнтованими на консенсус. Однією з таких формул повинно бути припинення боротьби з мертвими.

Формула 1. «Історія – справа минулого»
Як би не було сумно українцям чи полякам від того, що у минулому столітті між деякими польськими та українськими формуваннями існували конфлікти, це не може визначати наші взаємини у ХХІ ст. Не таємниця, що майже всі сусідні народи в минулому вели між собою і жорстокі війни, і часто виступали союзниками. Не стали винятком українці та поляки.
Зовсім недоцільно, з погляду сучасності, через 70 років після ІІ Світової війни  згадувати про взаємну різанину на Волині чи в Галичині. Виокремлювати з історії ІІ Світової, наскрізь пронизаної жорстокістю, якісь «факти» злочинів одного народу проти іншого – це вже тенденційність, адже жорстокість проявляли всі, а найбільше ж за інших у цьому тоді відзначилися німці. Показово, що українські і польські землі були під німецькою окупацією, країна-окупант відповідальна за все, що відбувалося на підконтрольній їй території. Нацисти настільки ефективно розпалили міжнаціональну ворожнечу й використали гасло «Поділяй та владарюй!» (зіштовхни своїх суперників між собою), що деякі українці і поляки досі не припиняють ворожнечі.
Між іншим, українці з поляками не в одній війні виступали разом пліч-о-пліч проти спільного ворога і мають з десяток спільних перемог над росіянами, турками й німцями. Були навіть спільні акції УПА та Армії крайової проти комуністичного ворога, наприклад, біля Грубешева 1946 р.

Зрештою, хіба можна сучасним українцям чи полякам закидати те, що колись вчинили їхні прадіди? У тоталітарному сталінському СРСР, коли людину судили, то кидали в табори всю сім’ю, бо вважали, що всіх родичів треба карати. Чи нормальним є сьогодні уявити вороже ставлення до людини, прадід якої вчинив злочин у минулому столітті? Чи не уподібнюємося ми тоді до сталінських енкаведистів? Для прикладу, американські, японські, французькі, німецькі, китайські чи південнокорейські корпорації досягли світового лідерства і завоювали ринки лише завдяки економічній співпраці з колишніми й навіть недавніми «історичними ворогами». Якби японці згадували американцям бомбардування Хіросіми та Нагасакі (хоч якою болючою буває історія), американці не інвестували б у японську економіку, а японці не стали би лідерами на автомобільному ринку США, як і не стали провідниками світових технологій у ХХ ст. Отже, щоб не повторити катастрофічні історичні помилки, слід шукати миру й партнерства між країнами, а не «воювати з померлими».

Формула 2. «Разом ми сильніші»

Другою ключовою формулою польсько-українського консенсусу має бути усвідомлення необхідності сьогоднішнього партнерства на фоні спільних загроз як Європі, так і демократії з боку Кремля, а також розуміння того, кому вигідна польсько-українська ворожнеча. Мислячі кола польської та української інтеліґенції, зокрема Єжи Ґедройць та Юрій Липа, розуміли, що обом народам слід забути столітні образи й об’єднати зусилля в боротьбі проти небезпечних загроз. Адже в минулому зиск від польсько-українського протистояння отримували тільки сусіди, зокрема Росія, яка й сьогодні поставила за ціль повернути під свій контроль Центрально-Східну Європу.
Для патріотичної державницької польської та української інтеліґенції зрозуміло, що згадувати польську панщину чи Коліївщину, як і трагедію на Волині означає грати на руку Кремлю, який уміло використовує протиріччя між потенційними союзниками. Антиукраїнські мітинґи в Польщі, руйнування могил в обох країнах і постріли з ґранатометів по польських дипломатичних представництвах вигідні лише провокаторам в інтересах Москви. Основою державної політики обох країн повинно стати згладжування історичних гострих кутів, інформування населення про кремлівські провокації, а також вироблення спільної позиції представників різних країн щодо актуальних політичних та історичних тем, які мають об’єднувати народи, а не роз’єднувати.
Зрозуміло, що гарячі голови по обидва боки кордону, керуючись, на їхню думку, патріотизмом, провокуватимуть конфлікти, однак українська і польська інтеліґенція повинна їх утихомирювати. Дуже важливо, щоб міністри та впливові політики, які «викопують померлих», несли моральну й електоральну відповідальність перед нацією за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Нині кожен, хто виступає проти України в Польщі, грає на користь Кремля. І те саме стосується українців. Показово, що активно витягувати на поверхню столітні польсько-українські образи почали саме тоді, коли стали серйозно обговорювати ідею створення оборонного союзу проти російської аґресії – Міжмор’я – у складі України, Польщі та країн Балтії.
Як засвідчує історія, непорозуміння та війни українців з поляками й у XVII, й у ХVIII, й у ХХ століттях завершувалися поразкою обох країн і потраплянням під владу сильніших сусідів. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii