Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl ■ ПОГЛЯДИ ■ №28, 2017-07-09
Не вірите заголовкові? Я теж би не повірив, якби не послухав дискусію польських парламентаріїв 22 червня про щось, що закамуфльовано називається «Закон про промоцію зайнятості та установи ринку працевлаштування», а насправді є дверима сотень тисяч громадян України до Польщі.
У 2015 і 2016 роках у Польщі видано відповідно понад 780 тис. і понад 1,3 млн. заявок на спрощене працевлаштування іноземців, у понад 90 відсотках – громадянам України. Польська держава, дивлячись на цю статистику, зорієнтувалася, що не контролює процесу, тому вирішила його якимось чином приборкати.
Отак у Сеймі РП з’явився закон з дивною назвою «про промоцію зайнятості». Насправді його варто було б назвати законом «Про працю громадян України в Польщі». Прийнятий парламентом у червні закон встановлює низку бар’єрів у працевлаштуванні українців у Польщі, зокрема вводить систему оплати у розмірі 30 зл. за досі безкоштовну заяву про намір працевлаштувати іноземця. До того ж, обов’язок перевіряти ці заявки лягає на старосту повіту.
На думку експертів з міґраційного права, до яких я звернувся з питанням, закон ускладнить працевлаштованість громадян України, у першу чергу, на сезонних роботах у сільському господарстві. Ксенія Наранович, голова Фонду розвитку «Понад кордонами», яка брала участь у парламентському обговоренні проекту, сказала, що законотворці ніяким чином не взяли до уваги зголошених експертами поправок. І це в ситуації, коли на польському ринку праці спостерігається катастрофічний брак робітників і коли єдиною надією сфер польського бізнесу є громадяни України!
Однак те, що польські парламентарії не прислуховуються до думки експертів, насправді не новина. Мене більше вразила дискусія. Великим захисником українським працівників став на парламентській трибуні депутат Польської селянської партії (пол. – PSL) Мірослав Малішевський. Він звинуватив парламентаріїв, що, приймаючи проект, погіршать ситуацію сезонних робітників у польському сільському господарстві.
– Сьогодні фермер, який хоче найняти працівника з України, реєструє в управлінні працевлаштування просту заяву, котру лише вводять у систему. А ви намагаєтесь замінити це дозволами, що зв’язані з необхідністю аналізу ринку праці, а рішення в цій справі видаватиме староста! – вигукував Малішевський. – Є такі повіти, які видають 50–60 тисяч подібних заяв щороку. Вони фізично не зможуть цього робити за новою процедурою.
Всі пропозиції поправок від Малішевського Сейм РП відхилив.
Натомість депутат від руху «Кукіз’15» Ярослав Сохайко, також критикуючи проект, пообіцяв підготувати «до кінця канікул добрий для поляків закон». І йшлося йому зовсім не про обмеження приїзду українців до Польщі, навпаки:
– «Стара Європа», бажаючи підвищити рентабельність власної продукції, намагається вплинути на збільшення собівартості продукції в Польщі. Цей закон погіршить рентабельність польського сільськогосподарського виробництва, – казав він, щоправда не говорячи вголос слова «українці», тобто не називаючи ключового чинника успіху польських фермерів.
А тепер – спритність рук. Рівно рік тому Сейм Польщі дискутував про «Волинський геноцид», прийнявши потім у цій справі резолюцію. І як тоді сприймали ті самі «селяни» та «кукізівці» українців?
Емоційною була депутат Ельжбета Боровська з руху «Kукіз 15». Вона говорила, що демократичні українці отримали чимало часу на покаяння, проте не покаялись, більше того, «вони цей час витрачають на виховання нового покоління бандерівців». «Бо настрої з боку українських націоналістів підживлюються, і це також повинно викликати аґресію серед поляків», – вторував їй депутат Мєчислав Каспшак з Польської селянської партії.
То що ж, виходить на те, що нове покоління «бандерівців» стало фундаментом польської економіки, запорукою польського економічного інтересу на міжнародній арені? Як це так? Перефразовуючи давніх римлян: «трускавки не пахнуть».
Аж ні, пахнуть, і то дуже небезпечно. Цю істину відразу після парламентської дискусії проголосив на шпальтах одного з католицьких видань Анджей Запаловський. Він розкритикував ідею прийняття громадян України. «ми можемо використовувати в Польщі працю громадян України, тимчасово, але не може бути й мови про постійне осідання їх у великих кількостях, і тим більше про отримання польського громадянства українцями».
На думку Запаловського, нові польські громадяни з українців увійдуть у небезпечні зв’язки «з Об’єднанням українців у Польщі під головуванням Петра Тими, а відтак створять велику політичну силу, яка на території Польщі буде реалізувати цілі націоналістів України».
Спокійно, пане Запаловський. З теперішнім рівнем дискусій про іноземців у законотворчому органі Польщі «українські ґето» існуватимуть лише в уяві чергового міністра, який буде говорити про мільйон біженців з України. А цілі і у вас, і в більшості «націоналістів з України» вже давно спільні – створити враження перед телеглядачем і кремлівським куратором, що все горить, все нищиться, все пропало. У цьому сенсі вам українські націоналісти значно ближчі і рідніші, ніж українцям у Польщі, їхнім організаціям і діячам. ■
