Як прикордонники не пускали мене у Польщу

Я на 30 годині своєї подорожі до Варшави

Напевно, більшість українців, які побували у Польщі, можуть позмагатися між собою у тому, у кого був гірший досвід на польсько-українському кордоні. Це дуже неприємна процедура, яку всі знають: треба просто її пройти. А задля цього місяці збирання паперів, бігання по різних установах, години черг на кордоні, нервування та стрес, хамське ставлення польських прикордонників, і насамкінець перспектива заборони в’їзду, штрафу чи депортації. Усе це змушує людину з українським паспортом відчути себе меншовартісною.

Польсько-український кордон – це система, націлена на приниження людини. Забюрократизованість дозволу в’їзду до Шенгенської зони дає польським прикордонникам владу, якою ті вже роками зловживають. Відсутність при перетині кордону якого-небудь папірця, необхідного для того, щоби громадянину України увійти на польську територію, дає підстави прикордонникам та прикордонницям поводитися з людьми зверхньо та грубіянити наліво та направо. Ти ніколи не можеш бути впевнений який цього разу настрій буде у польського прикордонника чи прикордонниці, що їй або йому стрільне цього разу у голову, при в’їзді завжди нервуєш, чи зможеш виконати вимогу, яку перед тобою поставить прикордонник.

Я знала, що рано чи пізно я повинна буду пережити відмову в’їзду на територію Польщі, як кожна порядна громадянка чи громадянин з українським паспортом, які живуть на дві країни.

У понеділок 4 листопада, коли я поверталася після довгих вихідних на роботу, мене розвернули на польсько-українському кордоні через відсутність доказу медичного страхування.

Без папірця ти не людина

Будь-хто з українців скаже вам, що на кордоні майже ніколи не перевіряють, чи є у тебе на руках страховий поліс, який ти купив за 1000 грн. (150 польських злотих), щоб отримати піврічну візу. Я багато разів перетинала кордон, але цього разу цей папірець став для мене джерелом великих проблем.

У неділю 4 листопада я домовилася про попутний транспорт зі Львова до Варшави з водієм-українцем із сайту «Блаблакар».

У дорогу ми вирушили о 19 годині в неділю. Крім водія-українця, зі мною їхали ще один українець та громадянин Польщі, як пізніше виявилося, журналіст Кшиштоф Бочек.

Зрозуміло було, що у неділю 4 листопада на кордоні з Польщею будуть великі черги, бо дуже багато людей повертаються, щоб в понеділок піти на роботу чи навчання. Ми мусили підготуватися до того, що стояти доведеться довше, ніж зазвичай.

Та реальність перевищила всі наші очікування. Приїхавши о 21 годині до Грушева, ми побачили, що черга на в’їзд до пропускного пункту починається ще у самому селі! Єдине щастя полягало в тому, що машина, якою я їхала, була комфортною, теплою, і можна було трохи поспати. О 6 ранку ми під’їхали до українського контролю, який пройшли досить швидко. І слушно: адже ми не мали з собою жодних заборонених речовин, продуктів чи контрабанди, ми просто поверталися до Польщі кожен на свою роботу.

Стоячи серед машин і чекаючи своєї черги на польській стороні, ми приготували паспорти на перевірку. Вже почало виднітися, польські прикордонники, здавалося, не були абсолютно збентежені кількістю людей, які чекають на в’їзді до пункту перетину кордону. У ситуації підвищеного напливу людей, поляки не збільшили кількості працівників на зміні, не прискорюють процедуру перевірки кожного автомобіля, більш того – вони сповільнюють процес, прискіпуючись до кожного та створюючи штучні проблеми. До цього додається загальне роздратування, втома та вичерпане терпіння як водіїв, пасажирів, так і працівників на кордоні.

Відомо, що на кордоні найгірше ведеться тим, хто їде на роботу з візою: їх вважають найпідлішими, найнебезпечнішими, їм треба мати з собою найбільше документів, щоб довести своє право в’їхати на територію Польщі. Тому прикордонники їх і найбільше «шманають». Студентам, туристам, власниками посвідок тимчасового перебування чи карт поляка набагато легше.

До нас підійшла прикордонниця Тереза Пєтрина (Teresa Pietryna). Її ім’я я ідентифікувала вже пізніше. З першого погляду ми всі четверо відчули: прикордонниця була налаштована на проблеми ще до того, як встигла сказати «Dzień dobry, poproszę dokument».

Зустріч із Терезою Пєтрина

Пані Пєтрина взяла паспорт у водія, Кшиштофа, якому кинула роздратовано і злісно: «Ви заголосно позіхаєте!», на що той сказав: «Нічого не можу вдіяти, п’ята ранку», а прикордонниця відповіла щось на кшталт того, що вона «на роботі і це для неї заразно». Як тільки пані Тереза побачила мою робочу візу, грубо наказала показати «дозвіл на роботу від воєводи». На це я почала пояснювати, що мені він не потрібен, бо я маю польський диплом магістра (при закінченні польського навчального закладу на стаціонарній формі навчання дозволу на роботу закон не вимагає, ред.), проте прикордонниця сказала, що її це не хвилює Я показала їй своє запрошення на роботу. Пєтрина помахала папірцем так, наче він не мав ніякого значення, і спитала, чи я маю страхування.

Я спробувала ще раз пояснити, що ні, тому що працюю за трудовою угодою, сплачую податки і внески до NFZ (Narodowy fundusz zdrowia польський Національний фонд охорони здоров’я). Прикордонниця попросила мене надати трудовий договір. В мене з собою його не було. Тоді вона почала вимагати документ, який би свідчив про те, що я застрахована. Я повторювала, що сплачую внески і що вона це може перевірити у себе в системі. У якийсь момент вона подивилася на мене і відійшла з нашими паспортами до своєї кабінки. Я залишилася сидіти в машині в непевності, не знаючи, чи треба буде мені зараз збирати свої манатки і йти невідомо куди. При цьому на плечі мені враз важко лягла невиспаність, світанковий холод і перспектива того, що ця машина зараз покине мене тут саму.

Пані Пєтрина вийшла із кабінки без паспортів, що вже було поганим знаком, і я вмить все зрозуміла.

Вона постукала у вікно при моєму сидінні і ми ще раз пройшли гру питань і відповідей про страхування. Для пані Пєтрини мусить бути документ. Немає документу? Нема страхування, отже, мені не можна в’їхати до Польщі.

Тоді, каже пані Пєтрина, я маю два варіанти виходу з цієї ситуації: або вона мені на місці вліплює заборону в’їзду до Польщі, або на мене чекає водій із рештою групи і я «переходжу на іншу лінію» (тобто йду до керівника зміни). Прикордонниця запевнила мене, що на «другій лінії», вищі за рангом службовці мають доступ до програми, у якій дійсно можна перевірити, чи маю я договір з NFZ. Я обрала другий варіант після того, як решта моєї компанії погодилася почекати.

Зустріч із Рафаїлом Костшицьким

Щойно Тереза Пєтрина передала мій паспорт із запрошенням керівнику зміни Рафалу Костшицькому, той наказав мені забрати всі свої речі і йти за ним. Я спитала, що відбувається, на що той відповів, що мені зараз видадуть відмову в’їзду до Польщі. «Але ж ваша колега сказала, що ви можете перевірити, чи я застрахована». На це пан Костшицький сказав, що його колега, мабуть, помилилася, і  такої можливості він не має. Тут в мене опустилися руки і я зрозуміла, що мені все-таки доведеться повернутися  на українську сторону.

«Як тоді я зможу в’їхати до Польщі? Мій трудовий договір у Варшаві», запитала я безрадно.

«У селі при найближчій заправці цілодобово продають страхові поліси. Ви можете просто зараз купити собі страхування, дійсне хоча б протягом сьогоднішнього дня, і таким чином відразу в’їхати до Польщі», весело знизав плечима Рафаїл Костшицький.

Він говорив про це так легко, наче це була не 5 ранку з мінусовою температурою, а найближчий населений пункт не був за 4 км звідси. Перед тим, як повністю здатися, я спробувала востаннє закликати його до звичайної людської гуманності, аргументуючи це тим, що раніше у мене не виникало проблем на кордоні через відсутність доказу страхування.

Як горохом об стіну. «Takie są reguły, ja nic na to Pani nie poradzę», повторював прикордонник, неначе закоренілий бюрократ.

Тож мене з рюкзаком і валізою перевели до будинку, де я пройшла процедуру заборони в’їзду до Польщі, яка включала відкриття проти мене справи, допит, отримання рішення, підписання документів і закриття справи з негайним виконанням рішення, тобто поверненням мене на українську територію. І все це за одну годину. Машина з рештою моєї компанії дійсно поїхали до Варшави без мене, бо не могли чекати чи повертатися зі мною в Україну, і потім знов стояти 9 годин у черзі.

Не можу сказати, що пан Костшицький поводився зі мною так само по-хамськи, як і пані Пєтрина, та, я впевнена, він виправився після того, як я показала йому своє журналістське посвідчення; допомогло також те, що я без акценту розмовляла польською мовою та знала свої базові права.

У зовсім іншій ситуації опинилася жінка, яку привели до того ж самого кабінету, поки я чекала на завершення процедури. Її як я пізніше дізналася, громадянку Молдови, зняли з автобусу через те, що вона мала при собі недостатньо грошей. За правилами, вона повинна мати 2500 злотих на місяць, при цьому 100 злотих на кожен день. А прикордоннику вона показала тільки 20, за що теж повинна відправитися назад в Україну. Жінка була дуже розгублена, її очі незрозуміло блукали, оскільки вона, не знаючи польської мови, розуміючи українську, а розмовляючи тільки російською, не до кінця усвідомлювала, що ж відбувається (стан, у який впадають, я впевнена, й інші менш обізнані люди на її місці). Вона вчепилася за мене, як дитина за матір, щоби я допомогла їй вийти з цієї ситуації. Лише повторювала: «Одні проблеми, одні проблеми».

Прикордоннику, який виписував їй заборону в’їзду, вона намагалася пояснити, що в неї є при собі 90 євро, що вона не зрозуміла одразу, чого від неї хочуть, тому не показала всі гроші. На що той їй відповів: «Не треба мені брехати, ви взяли ті гроші від подруги, коли ніхто не бачив, і тепер мені їх пхаєте».

Зайве, мабуть, пояснювати, що жінка була змушена повернутися в Україну зі мною.

А повернутися так просто ми не могли, оскільки на прикордонному пропуску Грушів-Будомєж немає пішохідного переходу. До того ж, в сторону України автомобільних черг не було взагалі ніхто не їхав, справжня пустеля. Лише після години стовбичення на холоді, близько сьомої ранку на кордон під’їхав місцевий українець, який люб’язно вивіз нас із жінкою в Грушів.

Страхування – квиток у Польщу

Там у будці з цілодобовим обмінником валют та страховою фірмою я купила страховий поліс на 30 днів (бо тільки на таку мінімальну кількість днів його можна було придбати, а не на один, як пропонував прикордонник Костшицький). Коштувало це 140 грн (приблизно 20 польських злотих). І я пішла із своїм 60-літровим рюкзаком та великою валізою три кілометри пішки знову до кордону. Спочатку я дійшла до початку черги автомобілів і вже там почала шукати людину, яка б мене підвезла. Водій десь 20-го автомобіля, у бокові двері якого я постукала, люб’язно згодився мене підвезти, та їхав він до Кракова. Я вирішила не втрачати цей шанс. Мій новий водій виявився дуже цікавим співрозмовником і захопливою особистістю, стояти ще понад годину в черзі до кордону та їхати 4 наступні години до Кракова було досить цікаво.

Може, саме через те, що він сам був чарівним, а може, через те, що мав польський паспорт і був чарівний, польський прикордонник, який заступив замість пані Пєтрини на денну зміну о 7 ранку, не спитав мене ані про запрошення, ані про трудову угоду, ані куди я їду, ані де я працюю, ані чи є в мене страхування. Моє потом зароблене страхування виявилося нікому не потрібне. Тільки коли мій водій із прикордонником вже собі балакали через віконечко будки, прикордонник спитав його (не мене!), чому в моєму паспорті печатка за сьогодні перекреслена. Водій щось сказав про те, що його колега до мене причепилася – і все, я отримала свою печатку дозволу в’їзду в Польщу.

Стоячи на кордоні, я побачила, що мою подругу з Молдови знову вели до кабінету, щоби вдруге завернути в Україну.

Далі на мене чекали ще дев’ять довгих годин подорожі до Варшави автобусом із Кракова, і вдома я була о дев’ятій вечора. Тобто загалом 30 годин подорожі, 600 кілометрів від мого міста до Варшави.

Пізніше того ж дня, журналіст Кшиштоф Бочек, із яким я опинилася у машині, що мала мене відвезти до Варшави, опублікував у своєму Фейсбуці обурливий пост, у якому розкритикував роботу польської прикордонної служби та описав мої пригоди. Так я дізналася, що прикордонниця Тереза Пєтрина відома не тільки мені своєю роботою. Зі мною сконтактувався чоловік, якому пані Пєтрина вліпила штраф на 4 тис. злотих (28 тис. грн..) через те, що той мав при собі копію, а не оригінал страхування приватного автомобіля. Вона так само по-хамськи і зверхньо з ним поводилася, погрожувала за невиплату штрафу відправити його під арешт. Чоловік був змушений віддати польким прикордонникам всі свої заощаджені гроші під час роботи водієм у Польщі.

Після того, як я оговталася від виснажливої поїздки, я написала скаргу на неприпустиму поведінку Терези Пєтрини під час виконання своїх обов’язків. Тільки якщо ми почнемо таким чином реагувати на неприйнятну поведінку польських прикордонників, тільки тоді зміниться їхнє ставлення до нас, та загалом кордон припиннить бути системою приниження людської гідності.

Категорії : Bez kategorii

Коментарі

  1. А видео ще напишіть про стан дороги з української сторони на Грушеві.ось де дійсно трагедія

  2. Стаття виглядає як хайп напередодні дня незалежності Польщі і розхитування національної тематики. Не розумію нащо пані авторка дописує в матеріалі домисли типу: „З першого погляду ми всі четверо відчули: прикордонниця була налаштована на проблеми”… Думки читаєте? Сіріозлі? О 5-й ранку на кордоні з країною, в якій йде війна, зброя і ще бознащо в вільному доступі. З країною, в якій відбуваються теракти і інше. А вам мали посміхатись і зустріти з хлібом-сіллю?
    До чого ви вказуєте випадок з порушницею шенгенського режиму, хіба ви не знаєте, що потрібно підтверждення фінансової спроможності перебування на территорії ЄС. Кордон – це кордон. І так, у державі, в якій ви живете і сплачуєте
    податки закони діють. А в Україні навіть в районних управліннях ДМС (де ви паспорти отримуєте) висять оголошення із списком основних документів, потрібних для перетину кордону, серед яких і страховий поліс. Якби його питали у авторки і у інших громадян України кожного разу, черги були б не 8 годин, а 16.
    Не забувайте, що ніхто не забов’язаний вас впускати, навіть по роботі, навіть з пакетом грошей і документів. Поводьтесь по-людськи і жодних проблем з перетином не виникне. Нажаль не всі українці розуміють, що в Польщі гості, а наводити лад треба було у себе в державі. А не там, де вас гостинно приймають. Ось там, де приймають гостинно, не варто вказувати, що робити господарям.
    Мені прикро, що такі відверто маніпулятивні матеріали в період неспокійних стосунків можуть погіршити ставлення до інших громадян.

  3. Смішно читати – сама створила собі проблему і звинувачує в цьому польських службовців.
    Авторка настільки недосвідченна і незнає елементарного, що треба мати при собі медичну страховку ( саму просту, що коштує копійки), як взагалі можна їхати без воєвудского запрошення при собі? Ніякий диплом недає право на роботу, що за маячня ?

  4. Та то якась масакра з тими страхівками ,так як мають відкат і за 100гр.вдавилися б! В мене пригоди в консульстві були )

  5. Це чудово, що газета, яка видається нібито для українців у Польщі нарешті звернула увагу на проблему порушення прав людини на кордоні. Я пишу на цю тему впродовж 5 років.Провів на цю тему три розмови з профнепридатним укр послом, байдужість і бездіяльність якого є однією з причин такої ситуації на кордоні, спілкувався з укр і пол прикордонниками. Неодноразово звертався до редакції з пропозицією звернути увагу на цю проблему. Але – нуль реакції. Нарешті коли любителі писати на теми спільного плакання під портретом Шевченка потрапили у цю мясорубку – проблему помітила редакція. Шановні, знімайте рожеві окуляри, спілкуйтеся з потенційними читачами, бо вас сприймають як якийсь малопотрібний старорежимний фольклор, а не медіа.

    1. Дякуємо за Ваш коментар, пане Івахнюк. Ми раніше публікували кілька матеріалів на цю тему, і сідомі проблеми, яка існує на польсько-українському кордоні. Якщо у Вас є пропозиції статей, надсилайте нам на редакційну пошту, обов’язково розглянемо їх: redakcja@nasze-slowo.pl

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*