Віталій Тукало ■ ІСТОРІЯ ■ №25, 2017-06-25
Українські конституційні традиції, за думкою деяких дослідників, навіть глибші від американських, хоча останні і вважають свій основний закон найстаршим у світі. Попри це українці ніколи не могли похизуватися стабільністю своїх конституцій. Перші з них – губилися в тумані історії, а наступні змінювалисьу калейдоскопічній послідовності.
Йшов травень 1753 р. Де-не-де розквітали каштани, київські схили повнилися пахощами зелені, на людних площах продавали цукрову вату, а кароокі юнки приміряли на себе літні сукні. А ще в Києві готувалася велика подія – вже майже була готова Андріївська церква, збудована за проектом відомого архітектора Бартоломео Растреллі. У той час на іншому кінці світу – в колонії Вірджинія, дворічний малюк Джеймс Медісон тільки робив свої перші кроки. Через 34 роки, тобто 1787-го, він стане батьком американської конституції, яку самі ж американці назвуть першою у світі і будуть з того дуже пишатися, забуваючи, що на 77 років раніше і на кілька тисяч кілометрів далі козацький гетьман Пилип Орлик уже склав перелік законів, які, по суті, і стали першою конституцією.
Конституцій в українській історії було кілька. Усі вони виникали з об’єктивної історичної необхідності узаконити певну політичну формацію. Спільною для всіх них рисою було те, що створювалися вони, як правило, з запізненням і своєї функції майже не виконували.
Уже згадувана українська «Конституція Пилипа Орлика» (1710) була першою пробою пера, не затверджена і не ввійшла в дію. Її доля багато в чому повторює долю самого її автора – укладена у двох примірниках – староукраїнською і латиною – вона розійшлася по закордонах, так і не почавши своєї дії для тих, кому вона мала бути призначена. Незважаючи на всі історичні перипетії, обидва ориґінали дожили до наших днів. Один з них зберігається в Москві, другий, написаний латиною – у Швеції.
Другу конституцію довелося чекати понад 200 років, і вона, у більшості, повторила долю «Конституції Пилипа Орлика». Прийнята останнього дня існування Центральної Ради, а саме 29 квітня 1918 р., конституція не змогла суттєвим чином вплинути на хід Перших визвольних змагань. Гетьман Скоропадський, який прийшов до влади того ж дня, своїм указом припинив дію всіх законодавчих актів, виданих попередниками.
У радянський період Україна мала чотири конституції. Першу Конституцію Української Радянської Республіки 1919 р. приймали більшовики з метою швидко узаконити свою владу. На той час ще існувала ілюзорна видимість політичної дискусії між більшовиками, боротьбистами і лівими есерами, хоч усі пропозиції двох останніх фракцій були відкинуті. Друга радянська Конституція 1929 р. була більш розбудованим варіантом Конституції 1919 р., у якій так само закріплювався перехідний стан від капіталізму до соціалізму, встановлено, що Україна добровільно приєдналася до СРСР, а також виділялася Молдавська автономна республіка в складі УРСР. Конституція УРСР 1937 р. була розроблена з метою узгодженості з конституцією СРСР, де закріплювалася єдність економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх республік у складі Союзу. Остання радянська Конституція 1978 р., прийнята з подання Щербицького, акцентувала свою увагу на визначенні народу як сукупності робітників, селян та інтеліґенції, причому українці губилися в ній у визначенні населення як представників усіх національностей. Україна щораз більше переставала бути українською. Спільною рисою всіх цих «найгуманніших» конституцій було те, що їх ніхто не збирався виконувати. Декларовані права працівників були тільки на папері. Чергові витки репресій, голодоморів, розстрілів та інших звірств комуністів були прикриті майже ідеальним текстом про рівність, братерство, повагу і дружбу. Лицемірність комуністів буквально лізла з кожного слова цих нічого не вартих папірців.
Остання радянська Конституція виявилася напрочуд живучою. Навіть після набуття Україною незалежності, понад 5 років українці ще жили за старим, радянським основним законом.
У першого президента України, Леоніда Кравчука, попри всю нагальність проблеми, так і не вийшло підняти питання прийняття нової конституції на належний рівень. Нагадаймо, що станом на 1996 р. український парламент був досить різномастий. Тут були і ліві різного спрямування, і ступені лівацтва, найбільшою з яких, звісно ж, була Комуністична партія України, що здобула 25% голосів. Крім неї, до парламенту потрапили Селянська партія України (5,34%), Рух (5,9%) та Соціалістична партія України (4,15%). Ясна річ, що в такій мішанині було дуже важко досягти одностайності, особливо з найбільш спірних питань, які гальмували прийняття основного закону. До них, зокрема, належали статус Криму, мова, приватна власність і символіка. Ситуація настільки була критичною, що тогочасний президент України Леонід Кучма був цілком готовий до того, щоб винести спірні питання на загальноукраїнський референдум, адже рік раніше, 8 червня 1995-го, між Верховною Радою і президентом укладено конституційний договір, згідно з яким ВРУ була зобов’язана в річний термін з моменту підписання прийняти основний закон держави. Перцю додавав ще й той факт, що з колишніх республік СРСР Україна залишалася єдиною без власної конституції.
Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети
Ми звикли святкувати День Конституції України 28 червня, але більш точніше, мабуть, було б святкувати конституційну ніч, бо саме в ніч з 27 на 28 червня 1996 р. тривали основні баталії.
Статтю про приватну власність, наприклад, прийняли з шостого разу, попри шалений опір комуністів. Вони ж не пропускали статті про жовто-блакитний прапор, мотивуючи це значними фінансовими затратами на зміну прапорів у всій державі. До речі, сьогодні цей же арґумент вживають противники декомунізації, говорячи, що на заміну табличок з назвами вулиць потрібні зайві кошти. Ходять чутки, що голоси комуністів за тризуб і жовто-блакитний прапор поміняли на голоси за статус Криму. Відкинули теж ідею двопалатного парламенту, натомість послабили повноваження президента, порівнюючи з варіантом Конституції з Банкової, щоб зберегти систему стримувань і противаг.
З плином часу конституційна ніч почала обростати своїми історіями та міфами. Говорять, що спікер парламенту Олександр Мороз наказав зачинити всі двері на ключ до моменту, поки не буде прийнято конституцію. Попри це, ближче до ранку зал почав порожніти. Щоб виправити ситуацію, Мороз поставив на голосування питання про позбавлення депутатських мандатів всіх народних обранців, кого нема на засіданні. Цей крок виявився напрочуд ефективним, адже вже за кілька хвилин депутати почали повертатися до сесійної зали. За останню статтю вони голосували вже по 9-й год.тій ранку 28 червня у присутності Леоніда Кучми. Близько 10-ї ранку сонні, але радісні та щасливі депутати почали виходити з будинку Верховної Ради. Столиця якраз прокидалася, кияни поспішали на роботу і ніяк не могли зрозуміти, з чого так радіють ці неголені і втомлені люди біля «будинку під куполом».
Сучасна українська Конституція переписувалася кілька разів від моменту її прийняття. У першому тексті говорилося, Україна – це президентсько-парламентська республіка. Уряд призначав президент за поданням прем’єра. Голову уряду також призначав президент за згодою парламенту. Зміни ж, у більшій мірі, стосувалися повноважень президента й парламенту і часто були результатом політичних торгів та компромісів. Так, перша велика зміна (2004 р.) була наслідком політичних протистоянь, більше відомих під назвою «Помаранчева революція». Тоді перерозподілено повноваження, а роль президента стала послаблена. Віктор Ющенко намагався скасувати ці зміни через Конституційний суд, проте його зусилля залишилися марними. Що не скажеш про його наступника Віктора Януковича, котрий, замінивши суддів КСУ на більш лояльних собі, повернув конституцію 1996 р., додавши собі таким чином більше повноважень. Після чергової революції 2013 р. парламент повернув у дію Конституцію 2004 р., залишивши за президентом, по суті, дві сфери відповідальності – зовнішню політику та оборону держави.
В останні роки, уже за президентства Петра Порошенка, відбувається процес підготовки та внесення змін до Конституції України. Зокрема, розпочато судову реформу, активно йде обговорення про децентралізацію – передачу повноважень на місця, а також найбільш болюче питання – закріплення особливого статусу Донбасу.
Зміни, які відбувалися з Конституцією України від моменту її прийняття 28 червня 1996 р. і до сьогодні відображають бурхливу політичну реальність країни, її боротьбу за своє існування, а так само різноманіття політичного спектру сил і напрямів українського суспільства. Можливо, уже завтра ми станемо свідками чергових змін до конституції, котрі нададуть країні нового вектора розвитку чи переформатують її устрій. ■
