Як це було. З історії IV ліцею в Лігниці

Опрацював О.Л. ІСТОРІЯ№41, 2017-10-08

Сьогодні гуртожитку лігницького ліцею, що містився на вулиці Хойновській, 98, уже немає. Нинішньому поколінню українських учнів буде цікаво дізнатися, як на щодень тут жили протягом 10 місяців у році їхні батьки та діди.
У цьому тісному для звичайного функціонування будинку виросло не одне покоління «бурсаків», як себе називали його мешканці. Тут творилася небуденна спільнота учнів, учителів, вихователів і обслуговуючого персоналу, бо ж усі тоді були «свої», а між собою спілкувалися так, як удома, тобто українською мовою або українською говіркою. Найкращою розвагою ввечері «після науки» (тобто вивчення уроків) були посиденьки на сходах, де під звуки гітари співали ми пісень. карою для всіх «непокірних» і непристосованих учнів було виселення з гуртожитку. Жити «на станції» (винаймати квартиру) осторонь громади було чи не найгіршим для «бурсака». Запам’яталося також і те, що за значок на рукаві (шкільна «тарча»), де було написане «IV LO Legnica», від місцевих хуліганів можна було часом отримати добрячих стусанів.
Важливим елементом «гуртожиткової» традиції було післяобіддя, коли до секретаріату ставала черга учнів. А вчитель української мови Іван Співак зі спеціальним зошитом в руках «індивідуальним ходом» улаштовував там іспити зі знання обов’язкової шкільної літератури, а також віршів Тараса Шевченка та Івана Франка. Пам’ятаю з поеми «Мойсей» тоді вивчені слова: Народе мій замучений, розбитий, мов паралітик той на роздоріжжі…».
Сьогодні ці розповіді звучать настільки екзотично, що варто показати кілька фотографій тодішнього щоденного життя лігницьких «бурсаків».

Столова («столівка») в гуртожитку була головним місцем усіх подій і святкувань,
а також вивчення уроків (тоді обов’язковими аж до вечері були так звані «години тиші»). Тут і харчувалися «бурсаки». 70-ті рр. – це був час недоїдання.
Нас годували білим сиром і паштетною ковбасою, а на обід найчастіше була картопля з грибним соусом. Зате можна було «в кухонному віконці» отримати «добавку». Про цю картоплю директор школи Ірина Снігур домовлялася з місцевим державним господарством (PGR) в Осєку. Учні їздили на поле збирати картоплю, а взамін отримували один-два причепи картоплі. Також у столовій до обіду подавали знаменитий компот, про дивовижні якості якого можна складати легенди. У кутку в їдальні завжди стояло відро (!), з якого можна було кожному черпати доволі компоту.
З огляду на кризу в державі з дому ми «тягли» до Лігниці запасні харчі, найчастіше це були м’ясні консерви.
▲ У 70-ті рр. учнями лігницького ліцею була молодь з усіх куточків Польщі (тоді ще Народної). Треба було долати сотні кілометрів з Бань-Мазурських або Валча. У призначені державою «наші» вихідні, наприклад, на Різдвяні свята, «не оплачувалося» на короткий час їхати додому. Тому Святвечір ми проводили у столовій гуртожитку. На фото – Святвечір у Лігниці з учителем фізики Ярославом Гайдукевичем. Виїздили спільно також на літні канікули. На залізничному вокзалі в Познані під звук гітари і танців «мазурська» група на пероні прощалася з тими, що їхали в напрямі Валча та Кошаліна.
У 70-ті рр. учнями лігницького ліцею була молодь з усіх куточків Польщі (тоді ще Народної). Треба було долати сотні кілометрів з Бань-Мазурських або Валча. У призначені державою «наші» вихідні, наприклад, на Різдвяні свята, «не оплачувалося» на короткий час їхати додому. Тому Святвечір ми проводили у столовій гуртожитку. На фото – Святвечір у Лігниці з учителем фізики Ярославом Гайдукевичем. Виїздили спільно також на літні канікули. На залізничному вокзалі в Познані під звук гітари і танців «мазурська» група на пероні прощалася з тими, що їхали в напрямі Валча та Кошаліна.
Нині важко повірити в те, у яких соціальних умовах жили в лігницькому гуртожитку «бурсаки». До середини 70-х рр. проживало в одній кімнаті 20–25 учнів. Спали на 2-поверхових залізних ліжках, вчилися при обшарпаних столах, одяг тримали в залізних шафах, таких як на заводах мали робітники. «У нас точно так, як у радянських казармах біля гуртожитку», – жартували «бурсаки». Вже у 80-90- ті рр. державна освітня адміністрація знайшла фонди на покращення умов проживання в гуртожитку.
Колись перед входом до гуртожитку ріс каштан. Як він зацвітав, усі знали, що настав час іспиту зрілості, після якого ще перед виходом зі школи «у світ широкий» треба було за шкільною традицією зробити собі останню фотографію.
▲ Дуже важливе значення в житті школи мав бал випускників «Стоднівка», названий так, бо до «матуральних» (випускних) екзаменів залишилося 100 днів. На цей бал часто запрошували студентів і відомих серед випускників у громаді людей. До кінцевого іспиту ліцеїсти готувалися часто й уночі, коли панувала «нічна тиша». Знаходили собі різні місця до науки, найчастіше на горищі гуртожитку.
Дуже важливе значення в житті школи мав бал випускників «Стоднівка», названий так, бо до «матуральних» (випускних) екзаменів залишилося 100 днів. На цей бал часто запрошували студентів і відомих серед випускників у громаді людей. До кінцевого іспиту ліцеїсти готувалися часто й уночі, коли панувала «нічна тиша». Знаходили собі різні місця до науки, найчастіше на горищі гуртожитку.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*