«Я подружився з цими людьми і на Волинь тепер їжджу гуляти на весіллях»

Ольга РусінаРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№46, 2017-11-12

У вересні на львівському Форумі видавців відбулася презентація українського перекладу книжки польського журналіста Вітольда Шабловського «Кулемети і вишні. Історії про добрих людей з Волині». Як пробігала дискусія, читайте в нашому огляді.

<strong>Вітольд Шабловський</strong>. Фото Рафала Комаровського
Вітольд Шабловський. Фото Рафала Комаровського

Публікація, що стала резонансною в польському суспільстві ще торік, розповідає про українців, які на Волині рятували від смерті поляків. Андрій Бондар, перекладач книжки «Кулемети і вишні», переклад якої видало Видавництво Старого Лева (ВСЛ), розповів, що отримав текст минулого вересня. ВСЛ було п’ятим видавництвом в Україні, яке розглядало книжку, і першим вирішило її видати.
Вітольд Шабловський характеризує свій твір як «оповіді про людей, що знаходять у собі сміливість рятувати інших, наражаючись на небезпеку». На його думку, у цьому сенсі історія Волинської трагедії – універсальна. Подібні розповіді могли б стосуватися й інших країн, бо вони, «передусім, про те, як залишатися людиною, а не про стосунки між кількома окремо взятими народами». Шабловський розповів, що до того, як вирішив написати «Кулемети й вишні», він небагато знав про події на Волині. «Для мене це була одна з тих історій, де йдеться про страждання поляків, а я завжди намагався уникати подібних тем», – говорить автор.
Одного разу, повертаючись зі Львова, він вирішив заїхати до Луцька, щоб побачити замок Любарта. Розуміючи, що опинився на Волині, журналіст вирішив більше дізнатися про цей реґіон: «Я увімкнув ноутбук і почав „гуглити”, що ж там насправді сталося. На перших 5-6 сторінках було тільки про вбивства. Аж тут я знайшов видану польським Інститутом національної пам’яті брошуру, де йшлося про українців, які рятували поляків. Я прочитав її за один вечір і зрозумів, що це те, про що я хотів би написати. Є багато видань відносно того, звідки береться зло. Натомість я хотів написати, звідки навіть найтемнішої ночі з’являється добро».
Серед питань від аудиторії, що пролунали під час презентації, багато стосувалося самої поїздки на Волинь: як реаґували люди на прохання розповісти про події тих часів, як сприймали журналіста.
«Півроку зайняла мені емоційна підготовка до першої подорожі на Волинь, – визнав Шабловський. – Справді, я боявся туди поїхати. Протягом цих шести місяців я візуально уявляв собі ситуацію, укладав у голові можливі варіанти розмов. Потім я врешті поїхав, і першою людиною, з якою я познайомився, була пані Шура. Її батько рятував поляків. Вона сама дуже бідна, але щойно я привіз їй якісь гостинці з Польщі, вже через 15 хвилин вона роздавала все іншим людям».

Шабловський розповів, що всі мешканці, з якими йому довелося познайомитись, ставилися до нього доброзичливо і в нього залишилися не лише приємні спогади від поїздок, але й багато хороших знайомих, з якими він дотепер підтримує зв’язок. Хоча Волинь є складним реґіоном, письменник усе ж вважає, що найголовнішу роль у його особистому досвіді відіграло те, які історії він шукав: «Я шукав, передусім, історії, пов’язані з рятуванням, хотів почути свідчення про людяність і доброту, а не неґативне. Я подружився з цими людьми і на Волинь тепер їжджу гуляти на весіллях».
Пишучи книжку, Шабловський усвідомлював також і те, що вона вийде приблизно в той самий час, що й один фільм Войцеха Смажовського «Волинь». Він розповідає: «Я трохи боявся цього фільму, бо знав, що Смажовський любить фільми, де можна робити криваві сцени. Багато людей писало мені, що після виходу фільму – моя книжка дуже важлива. І дійсно, у Польщі вона стала очікувано резонансною, але переважали позитивні реакції. Поляки дивувалися, що нас не лише вбивали, а й рятували. Були, звісно, коментарі про те, що публікація – „надто проукраїнська”. Але „Справедливі зрадники” (так називається польське видання) отримали нагороду часопису „Newsweek”, як найкраща книга року. Я завжди жартую, що того самого тижня твір відзначив також один католицький тижневик».
В Україні книжка вийшла під іншою назвою – «Кулемети і вишні». Вітольд Шабловський говорить, що це була первинна назва його твору. Замінити її на «Справедливих зрадників» вирішив польський видавець.
«Я радий, що в українському виданні повернули першу назву. Вона є символічною, вишні – це наскрізний елемент усіх історій, певний символ», – признається автор.
Не менш різноманітною виявилася і сама львівська презентація. Зал у театрі імені Леся Курбаса був заповнений ущерть, люди сиділи на сходах, а подекуди й на підлозі. Приблизно в середині заходу, коли модератор визначив час на питання від аудиторії, один зі слухачів підвівся і запитав, чому автор «не написав нічого про дії поляків щодо українців». Згладити дискусію намагалися модератор і перекладач. Зрештою, їм це вдалося, хоча чоловік заявив, що публікація є «антиукраїнською», а під кінець презентації кілька разів закликав не купувати «Кулемети і вишні» через їхню неправдивість, натомість купувати видання Володимира В’ятровича, яке мав із собою.
Шабловський відповів на закиди: «Я дуже би зрадів, якби якийсь український репортер також написав книжку про проблеми польської та української історії. Я ставив собі завдання написати про людей, щодо яких ми, поляки, маємо борг вдячності».
Ще у вересні, анонсуючи вихід публікації, директор видавництва Микола Шейко писав, що він розуміє, «скільки ми почуємо на свою адресу». Утім, епізод під час дискусії був радше поодиноким, бо поки що (перший місяць після виходу книжки) жодних різко неґативних реакцій чи коментарів не з’явилося, а інтерв’ю з автором вийшло більше, ніж рецензій літературних критиків. Репортаж – завдяки своїй можливості привносити особисте в історію, бути певним каталізатором колективної пам’яті – може стати чудовим простором для ініціювання дискусії на складні теми. Публікація Шабловського й інші видання польських та українських авторів мають шанс бути написаними та відкритими для широкого кола читачів. ■

Поділитися: