Іван Леньо про лемківське коріння, політику та майбутнє України

Тетяна ШечковаЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№35, 2017-08-27

«Я шкодую, що у свій час мама чи тітка не розповіли мені більше про лемків, не заспівали більше пісень, не розказали більше леґенд. Принаймні не змусили вивчити мову, мені б це зараз не завадило».

.

Родина матері лідера гурту «Kozak System» була переселена з села Криниці (нинішня Польща) до Монастириськ Тернопільської області. Коли Іван навідувався до свого прадіда Василя, чув лемківську говірку, яку тоді приймав за польську мову. Прадід мав шестеро дітей (Стефа, Антон, Ілько, Орест, Лотко й Іван).
«Я чув, як він зі своїми дітьми й онуками говорив якоюсь дивною мовою. Я запитував у мами, що це? Вона говорила, що це лемківська говірка. Хоча мені тоді здавалося, що це польська мова».
Родина прадіда була досить заможною, мали велике господарство. Іван пригадує, що в Криниці був фільварок. Коли у чиємусь господарстві різали свиню, то запрошували чоловіка на ім’я Стефан Гавриляк. Він був етнічним лемком і розмовляв виключно лемківською. Стефана запрошували, щоб він якісно й за особливими рецептами приготував ковбаси, шинку й різні страви зі свинини.
«Пізніше я зрозумів, що страви, які їв у прадіда й тітки Стефи, дуже відрізнялися від того, що готувала мама. Стефа неймовірно смачно робила тістечка й капусняк. З хлопцями з «Kozak System», які були знайомі з тіткою, коли десь куштуємо подібні страви, то вищою похвалою є „ну так, як у цьоці Стефи”».
Лемківською Іван не говорить. Його бабуся листувалася лемківською з тими, хто лишився на території Польщі. Він частенько читав її листи, а також пригадує телефонні розмови з ними, які в період Радянського Союзу відбувалися досить рідко.
«Цілеспрямовано лемківської мене не вчили. Нас було троє розбишак, тому вивчення мови поступилося пріоритетом більш важливим справам».
Одного разу «Kozak System» виступав у Криниці – малій батьківщині Іванового прадіда. Він у мами взяв адресу його будинку, та, на жаль, дому таки не знайшов.

Не одне століття за незалежність

<strong>Рок-гурт «Kozak System»</strong>. Фото – з архіву героя статті
Рок-гурт «Kozak System». Фото – з архіву героя статті

«Ми ще Україну не зробили вільною. Війна точиться не один і не три роки, а триста вже».
Іван вважає, що головне – зробити Україну до кінця незалежною, разом з лемками, гуцулами, бойками й іншими етнічними групами українців. Тоді кожен отримає особисту свободу і вистачить землі для мирного та щасливого існування всім.
Гурт «Kozak System» дуже популярний не лише в Україні, а й у Польщі. Хлопці декілька разів виступали на лемківських фестивалях у Ждині та в Монастириськах. Такі фестивалі дають можливість відчути єдність лемківської родини, почути, що нове й сучасне можуть запропонувати лемки Україні і світу.
«Лемки – це родзинка. Це люди, які говорять трохи іншою мовою, ніж українці, але їх можна зрозуміти. Існування таких етнічних груп – це чудово. Лемківські пісні неймовірно милозвучні й не поступаються за красою та мелодійністю пісням інших реґіонів України».

Зв’язок з Варшавою
Завдяки якісній і незвичній музиці, доброму менеджменту й «абсолютно щирим дружнім відносинам» вони потрапили на польський музичний ринок.
«У Польщі маємо багато друзів і почуваємо себе як вдома. Ми дуже подібні з поляками, як народи. Також у нас є спільний ворог».
Колись у Варшаві організовано концерт на підтримку України у впровадженні безвізового режиму. Мер столиці запросив по два гурти з України та з Польщі.
«На наш подив, серед тих двох польських гуртів були ми. За кількістю виходу в ефір та публікацій навіть мер Варшави приймав нас за польську команду».

У кожного народу свої герої
Про названня Волинської трагедії «геноцидом польського народу, спричиненого українцями», заяву міністра закордонних справ, Вітольда Ващиковського: «З Бандерою ви до Європи не ввійдете» і можливе вето на вступ України до ЄС.
Історія України густо насичена трагедіями, війнами й бідою. На думку Леня, ворушити історію і намагатися зробити сусідських героїв поганими, а власних хорошими – це примітивно й нерозумно. В Україні герої свої, а в Польщі свої. Найкраще було б залишити героїзм кожного в минулому. Адже кожний з них боровся за незалежне майбутнє своєї батьківщини. Треба почати історію з чистого аркуша, пробачивши один одному всі негаразди.
«Можливо, комусь у Польщі хочеться, щоб Україна в шерензі європейських країн стояла позаду Польщі й нижче від неї опустила голову. Скрізь є аґресивні люди, проте це тільки маленька частина радикалів. Але слід пам’ятати: у кожного народу свої герої».
Формула співіснування на майбутнє з усіма сусідами (крім Росії) від Івана Леня: не робити акценту на історичних проблемах, продукувати позитивне, йти в гості з чистим серцем, відкритими долонями й ділитися усім, що маємо.

Усі наші біди – від нас самих
«Хто я у цьому світі?», – кожен з нас має запитати себе.
«У теперішній ситуації в країні винен кожний з нас. Я в тому числі. Якби 45 млн. мешканців України чітко розуміли: „я українець, знаю історію й мову, поважаю цю землю, маю свою мету, розумію, що повинен разом з іншими захищати цю землю”, ми б жили в раю».
Кожний з нас є владою на своєму місці: на роботі, вдома, скрізь ми маємо можливість впливати на те, що нас оточує. Нам неймовірно бракує національної свідомості.
«Україну чекає таке майбутнє, якого я захочу. Якою захочете ви, такою вона буде. На скільки наші бажання зійдуться, на стільки реальнішим буде результат».
Іван мріє бачити Україну незалежною, в якій буде викоренено все з радянського минулого. Де люди розмовляють українською і володіють мовами міжнародного спілкування, їздять по світі не в пошуках заробітку, а життєвих вражень.
«Треба перестати бідкатись на владу, самим треба ставати владою. А якою буде Україна, залежить від дій моїх, ваших і всього народу». ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*