Інспірації та імпровізації. Літо

Роксана Вікалюк, співачка, композитор, аранжувальник, піаністка, акторка, есеїсткаКУЛЬТУРА№32, 2017-07-30

Літо… Середина липня… Варшавська спека видається настільки ж не до витримання і настільки ж недоречною, як, скажімо, спека в Омську. Два південно-західні вікна мого помешкання вічно відкритими очима констатують повну затримку життя назовні… Як на фото. Я збираюсь до Ужгорода, де спека обіцяє бути ще страшнішою. У голові також стоп-кадр. А на цьому тлі – мотиви, уривки фраз, уламки віршів, квінтесенція всього того, що відбувалося на репетиціях під час останнього тижня. «Матулю мояаааа», – виття й кашель саксофона унікальної Аліни зжилися з кожною звивиною. Тепер, дівчино, ти у мене в крові.
Спе-кот-но-не-ми-ло-серд-но… Листочок напівпрозорої шовкової туніки в смужечку зріднився з мокрим тілом.

Ілюстрація Терези Проць

Ілюстрація Терези Проць

У передпокої помічаю теплу зимову куртку та шапку. Треба заховати у шафу. Знімаю куртку з гачка і надягаю на себе. На голову – вовняну шапку-вушанку й тісно зав’язую мотузочки під підборіддям. У дзеркалі шафи-купе спостерігаю за тим, що з того вийшло: щоки-маків-цвіт, по нозі стікає смужечка поту, босі ступні прикипіли до гарячої підлоги. Заплющую очі. В уяві січень 2014, -17 градусів назовні, 5.00 ранку – я, власне, виходжу, щоб вчасно потрапити до радіо: бинти, гематоген, теплі речі… каски, бронежилети, ліки для згортання крові… А потім – з Богом, сотні рук допомоги… Стоп-кадр.
Шапка-вушанка зникає в мішку для шапок. Куртка – у відсіку для курток. А я продовжую пакувати речі.


21 листопада 2014, Варшава

Опубліковано в Культура, Останній номер.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *