Роксана Вікалюк. Співачка, композитор, аранжувальник, піаністка, акторка, есеїстка ■ КУЛЬТУРА ■ №49, 2017-12-03

Крайка. Запаска. Чобітки
Дві пари коліс котять нашого срібного воза до бельгійського містечка Хойзден-Цолдер. Віз наш повен предивних металевих скриньок, деякі з них з чорно-білою клавіатурою. Ці скриньки мовчазні поки що. А й навіть, якщо штепсель чорного дроту помандрує до розетки й скринька раптом спалахне-замерехтить численними діодами-лампочками, то й тоді уперто мовчатиме скринька. Доки ці руки, вмілі руки музичного Чаклуна «W»¹ не торкнуться клавіш… Але поки ми ще у дорозі. Наліво – Аахен. Перед нами – кавальчик Нідерландів.
Бельгія.
Ось він, Хойзден-Цолдер. Будинки широченькі, цегляні, з цівочками диму над гострохребетними дахами. Тиша і спокій, з тихим хором більших та менших кнайпочок навколо, з усміхненими, спокійними людьми… Перше, що відчуваєш, – високого рівня цивілізованість. Упевненість в тому, що твоя країна дбає про тебе. Звідси й всеохопне почуття спокою.

Зболена Ненько моя, як дивлюся на ту красу навколо, то сльози на очах… бо зворушенням – віра глибока у Твоє сонячне майбутнє, бо усвідомленням – переконання, що захистиш себе й відреґенеруєш так, як Тобі й самій не снилося, Кохана моя Земле… – заспівало раптом усередині.. Підійнялося-затрепетало єство. Вдихнуло й видихнуло.
Крайка. Запаска… Крайка.
На сцені Фестивалю Електронної Музики гурт змінює гурт. Людські постаті, похилені над скриньками з чорно-білими клавішами, мерехтіння діодів, височезні тіні, планети на екрані, сотні метрів кабелів та проводів, що наповнюють сцену, наче серцево-судинна система – живий організм. І цей організм оживає.
– Конферансьє? Так, дорогий друже, виступатимемо нині в дуеті. Ні, з Німеччини – Вольфрам, а я – з України. Так-так, з України. Обов’язково прошу зазначити, коли будете об’являти наш виступ, це важливо.
До кінця фестивалю нас так і називали: українсько-німецький дует.
Останні хвилини перед виходом. У великому театральному люстрі спалахнула бісером буковинська вишиванка. Важка. Далі – запаска, їй десь біля ста років. Крайка. її пам’ятаю стільки, скільки саму себе. Дивлюсь собі у вічі. Пальці згинаю і розгинаю… Вони вже спрагнені відчуття плетіння чорно-білого орнаменту, з його тонами та півтонами. Дивлюся крізь люстро… Мені чотири роки, Тернопіль… мініатюрна дівчинка за громадним концертним роялем… Перший екзамен. Міцно заплющую очі. Гучні оплески звідкись згори нагадують: уже час підійматися на сцену.
…чобітки.
За кулісами – безодня, відчуття якої дає вид сцени тільки й виключно з-за куліс. В кулісах – Космонавт. Ми поглядаємо раз-по-раз то на сцену, то один на одного. Космонавт усміхається, скидає рукавиці і ступає в космічну безодню сцени. Його ніг не видно, шолом пливе в тумані диму, що його прорізують лазерні промені. Космонавт підпливає до решти екіпажу, знаходить пульт управління, щось натискає і повітря навколо починає тремтіти. Стає навіть трішки лячно, але тепла долоня Чаклуна „W”, що раптом лягла на моє плече, повернула мене до реальності.
Після вдалого «приземлення» і шквалу оплесків, Космонавти прийшли за куліси. Спітнілі обличчя, шоломи в руках… щасливі усмішки. Їх вітали усі й вони самі вітали один одного з таки дійсно дуже вдалим «польотом».
…запаска.
– А зараз запрошуємо на сцену українсько-німецький дует…
Чаклуна «W» обступили скриньки з діодами, а мереживо моєї сорочки торкнулося чорно-білих клавіш. Ще мить – і серця глядачів поєдналися у своєму ритмі з ритмом серця організму, що його створював Чаклун: ось прямо тут, на сцені… А я натискала чорні та білі… обіймаючи піснею, відчиняла ворота незвіданого, бавилася тонами й півтонами, що наче стьожками і квітами впліталися у священнодійство Чаклуна: ми творили разом організм, котрий називається Музикою.
– Це було щось болгарське?, – хтось, хто запізнився на наш виступ, звернувся до мене з запитанням, як тільки ми зійшли зі сцени.
– Ні, це – українське.
– О… ми не знаємо вашої музики.
– Ну що ж… Україна сама для себе щойно відкриває власний потенціал.
– Ми гаряче підтримуємо вас! Про ваш край світ почав чути дедалі більше… А що це на вас?
– Це – крайка, а ось це – запаска…
…а чобітки понесли мене услід за запрошенням приєднатися до веселого, доброзичливого, усміхненого товариства глядачів та організаторів Фестивалю, що гостинністю своєю і теплим відношенням раптом так нагадали українців…
***
Після повернення з Бельгії отримала я листа. Писав головний організатор Фестивалю, який і сам є відомим у Бельгії музикантом. Він запросив мене до співучасті в записі його найновішого альбому².
А в плані – спільний запис усієї платівки українською.
Бог благословить…
[/timed]
1. Чаклун «W» – Вольфрам Спира, німецький музикант і винахідник. Достеменно реальна постать.
2. Твори «Burning» (англ. «Палаюча») на вірш Ярослава Павуляка i «Blooming» (англ. «Квітуча») на вірш Івана Франка з альбому Йогана Ґінса «Galactic Underground», виданого у жовтні 2017 http://www.venja.com/site/g-u/

Поділитися: