Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl ■ ГРОМАДА ■ №46, 2017-11-12
Польсько-український діалог істориків тріщить по швах. Кшиштоф Шваґжик з Інституту національної пам’яті Польщі наприкінці жовтня заявляє, що «в Польщі ніхто не буде ставити тріумфальних арок на честь УПА», Київ устами голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича очікує засудження нищень українських пам’ятників на території Польщі, що триває від 2014 р. І ось уже історики замовкають, а на арену виходять фіґури більшої ваги – міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський погрожує, що його відомство готує список нев’їзних українців з «антипольськими настроями». І додає – серед них будуть також українські чиновники.
Вітольд Ващиковський в останні дні наговорив про непримиренність української сторони чимало і, поки верстається цей номер, ще чимало може сказати. Проте головні тези вже заявлено: на переконання керівника зовнішньополітичного відомства Польщі, Київ легковажить історичними питаннями у двосторонньому діалозі, тому Варшава очікує від України рішучих дій. Тим часом, щоб стимулювати українську сторону, МЗС Польщі готове вдатися до певних санкцій: відмовити польського президента від поїздки в Україну чи не впустити певних «поганих» українців.
Пікантності заявам Ващиковського додає той факт, що кілька тижнів напередодні міністр опублікував у виданні «Rzeczpospolita» програмну статтю, яка називалася «Польща хоче союзу з Україною». Керівник відомства тоді наголосив, що партнерство з Україною залишається ключовим завданням зовнішньої політики Польщі. «Польський уряд глибоко переконаний, що для безпеки нашого континенту потрібна європейська Україна, політично та економічно стабільна», – наголосив він у своєму тексті. Говорячи про минуле, Ващиковський підкреслив, що тісні та різносторонні відносини між двома країнами ґрунтуються не тільки на спільній історії, але й також на відчутті відповідальності за спільне європейське майбутнє.
Як же так сталося, що в середині жовтня для Ващиковського історія не була найважливішою у відносинах з Україною (хоча він і зазначав, що Варшава «не ховає складних тем під килим»), а через два тижні ця тема стала головним елементом відносин, джерелом напруження і конфронтації?
Ключ ховається у двох зустрічах, що відбулися в другій половині жовтня в Києві і Черкасах.
Зустріч польських та українських істориків у Черкасах мала місце 20 жовтня. Темою переговорів були події на Холмщині, ідеться про вбивства українців до початку Волинської трагедії. Як стало відомо «НС», історики домовилися не виходити до преси з неузгодженими тезами – проте ще до зустрічі з польськими ЗМІ поговорив директор Бюро історичних досліджень ІНП Польщі Мірослав Шуміло, наголосивши, що на думку українських істориків події на Холмщині 1942 р. «могли бути джерелом того злочину, який українська сторона бачить тільки як „польсько-український конфлікт” або „трагедію”. Ми не погоджуємося з їхніми тезами і ця зустріч повинна прояснити це питання», – сказав Шуміло. Проте з неофіційних джерел «НС» відомо, що питання не було прояснене, сторони залишилися на своєму – більше того, з теми Холмщини дискусія переходила на більш болючу для польської сторони тему мораторію польських ексгумацій, яку заблокував український ІНП навесні після демонтажу українського пам’ятника в Грушовичах, очікуючи на реакцію польської сторони.
У Києві 23 жовтня побував міністр культури Польщі і віце-прем’єр-міністр Пйотр Ґлінський, котрий зустрівся зі своїм українським колеґою Євгеном Нищуком. Для польської сторони найголовнішим питанням на порядку денному було відновлення ексгумацій.
Після зустрічі, яка тривала 3 години, польська сторона випустила комюніке, у якому озвучено позицію Варшави: питання ексгумацій треба відокремити від питання пам’ятників, а переговори перенести з рівня Інститутів національної пам’яті на рівень міністерств культури. «Повинна відновити роботу Міжурядова комісія з питань охорони і повернення культурних цінностей під головуванням віце-прем’єр-міністра і міністрів, відповідальних за культуру і національну спадщину обох країн», – заявили у Варшаві, наголошуючи, що комісія існує, проте не працює з 2015 р.
– Українська сторона після довгого обговорення погодилася, що відновити роботу цієї комісії потрібно якомога швидше, щоб на серйозному політичному рівні продовжити її діяльність, – оголосив після переговорів у Києві П. Ґлінський.
Ця заява, м’яко кажучи, здивувала українську сторону. Слова польського віце-прем’єра не відповідають дійсності, – наголосив голова Українського інституту національної пам’яті В. В’ятрович, який також брав участь у переговорах. «Українська сторона вважає, що потенціал існуючих механізмів ще не вичерпано», – наголосив він, коментуючи можливість перенесення переговорів на рівень міністерської комісії.
Чому Польщі так важливо перенести переговори на рівень урядів? – Ідеться про те, що таким чином питання ексгумацій можна вирішити «пакетом»: ми вам даємо військову підтримку і допомагаємо будувати новий прикордонний перехід, а ви розблокуєте можливість проведення ексгумацій польських жертв на території України. У Києві воліють залишити розмови на рівні ІНП, оскільки вважають, що Україна щойно почала будувати незалежну історичну політику, і дуже бояться, що історичні питання просто «продадуть» польській стороні взамін за якісь сьогоденні користі, як це часто відбувалося за Кучми і Януковича. Що би там не було, українська історична політика фактично почалася з декомунізаційних законів 2015 р., які дуже розлютили Польщу, і Варшава досі не може сприйняти того, що Україна вже не хоче так просто віддавати своє минуле взамін за черговий кредит. Звідти впевненість польських посадовців, що В. В’ятрович, котрий стоїть за новою історичною політикою України, це «чорний герой», це «націоналіст у найгіршому значенні цього слова», як відчайдушно заявив один польський чиновник. Виявилося, що в питаннях минулого у східної сусідки вже не діють старі правила переговорів з пострадянським простором, – тому Україна і Литва стали «поганими», на відміну від «добрих» Білорусі і Казахстану, де старі правила діють.
Нині ситуація виглядає таким чином: у Польщі представляють Україну як важкого партнера, який в додатку не має серця і забороняє гідно похоронити жертви режимів. В Україні вважають, що Польща нічого не робить з антиукраїнськими настроями, водночас шантажує Київ.
Хто в цій суперечці має рацію – відповідь нехай читач визначить для себе сам. Українська і польська сторона солідарні лише в одному твердженні – «це вони перші почали, тож вони нехай і роблять крок назустріч». ■
