Інформаційні ігри Росії на українсько-польському просторі

Олена ЧурановаУКРАЇНА-ПОЛЬЩА№41, 2017-10-08

На нещодавніх слуханнях у Конґресі США під назвою «Лихо російської дезінформації» одним з прикладів успіху російської інформаційної операції прозвучало створення розколу між Польщею та Україною на основі історичних дебатів. І все ж, судячи з останніх заяв офіційних голів до такої мети Кремлю ще далеко. Втім, це не означає, що Москва задовольниться вандалізмом на кладовищах.

Машина пропаґанди

<strong> Слухання в Конґресі США з проблеми російської дезінформації.</strong> Фото авторки статті
Слухання в Конґресі США з проблеми російської дезінформації. Фото авторки статті

Російська пропаґандистська машина здатна працювати на безліч фронтів. І вона має на це достатні кошти. Так, за даними голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони Сергія Пашинського, офіційно «бюджет Російської Федерації на пропаґанду за кордоном РФ складає більше як мільярд доларів». Тоді, коли, наприклад, бюджет Міністерства інформаційної політики України – 24 млн. гривень.
Масштаб інформаційних операцій Кремля також визнається і в США, де досі визначають розміри втручання росіян у президентські вибори, і у Франції, в якій новообраний президент Еммануель Макрон прямо заявив, що «Russia Today» і «Sputnik» є «органами впливу та пропаґанди», і в Німеччині, де перед останніми виборами в бундестаг готувалися до можливого втручання російських хакерів.
Про те, що Москва має власні інтереси і на українсько-польському інформаційному просторі, було зрозуміло від початку розгортання інформаційної війни. Адже Польща – одна з активних прихильників євроінтеґрації України, її союзник у приєднанні до НАТО. Як зазначає в коментарі «Нашому слову» президент Фонду «Центр аналізу пропаґанди і дезінформації», аналітик CyberDefence24.pl Адам Лельонек, на відміну від російськомовного інформаційного простору, Кремль працює в Польщі по-іншому. «Росіяни не працюють у Польщі багато з fake news. Це чергова, дуже важлива риса, яка відрізняє польський інформаційний простір від українського. Вони працюють з наративами, емоційними повідомленнями, які намагаються запустити в польський інформаційний простір. Він адресований різним групам цільової аудиторії. Це складні процеси дезінформації, які дуже рідко дістаються мейнстриму», – говорить Адам Лельонек. Учасниками ж такої «гри» можуть стати і ті, кому не будуть платити за виступи, для кого це не буде частиною роботи. «Недооцінюємо кількість так званих «корисних ідіотів» або «лідерів думки», яким не треба платити. Вони самостійно поширюють небезпечний для держави та її інтересів контент. При чому в самій країні цей контент не викликатиме значних емоцій, – бо це або невідома людина, або всі знають, що це – марґінал. Натомість за кордоном країни про це не знатимуть. І російські ЗМІ дуже часто використовують такі методи», – пояснює експерт. Ще один з інструментів – проведення фіктивних конференцій, які начебто мають на меті віднайти компроміс, але насправді поширюють певні повідомлення, як, наприклад, бажання польської меншини відокремитися від України тощо.

Наративи з Москви
Чи то спалений український прапор під час маршу незалежності у Варшаві, чи то зруйнований меморіал польським жертвам Гути-Пеняцької – це лише одні з багатьох прикладів, коли успіх пропаґанди виповзає за межі видуманих слів та впливає на реальність, або коли інформаційні операції переходять від слова до діла. Для зростання нетерпимості, радикалізації ультраправих рухів як в Польщі, так і в Україні такі події – наче пусковий гачок. Дискурс, будований Москвою, на те й спрямований. Наприклад, одні з останніх заголовків фейкових новин, поширюваних російськими медіа: «Польща закриє кордони з Україною», «Польща заборонить в’їзд усім, хто брав участь у конфлікті на Донбасі», «Посол Польщі в Україні хоче для України югославський сценарій вирішення конфлікту». Якщо людина не здатна мислити критично, і сприймає увесь контент, який поширюють ЗМІ, на віру, то, звичайно, до міцності стосунків сусідніх країн в неї виникатимуть питання. На жаль, принаймні в Україні, телебачення й досі лишається головним джерелом інформації, поряд уже стають і соціальні медіа, до яких теж є чимало питань. Наприклад, за даними звіту «Інформаційна війна в Інтернеті. Викривання та боротьба з прокремлівською пропаґандою в Центральній та Східній Європі», вказано, що російські тролі дуже активні в Польщі. «Дуже часто вони коментують матеріали, публіковані на трьох найбільших та найпопулярніших інформаційних порталах: Wp.pl, Onet.pl та Interia.pl. Їх інтереси фокусуються довкола таких тем, як НАТО, Україна, Європейський Союз та Росія», – вказує аналітик Центру міжнародних відносин Антоній Вежейський.

Втім, за словами президента Фонду «Центр аналізу пропаґанди та дезінформації» Адама Лельонека, Кремль не завжди несе відповідальність за погіршення відносин між Польщею та Україною. «Вони намагаються творити емоційний фон, вкидати свої маніпуляції, але офіційні представники наших держав, представники науки, лідери думки самі відповідають за свої слова», – говорить Лельонек.

Завжди є історія
Історія, особливо історія двох сусідніх країн, кордони яких постійно змінювалися, часто переповнена суперечливими і трагічними подіями. Для Кремля використання спільної історії України і Польщі – найлегший спосіб ведення інформаційної війни. І саме тут Росії вдається досягати успіху. Руйнування пам’ятників та кладовищ в обох країнах спровокувало обговорення багатьох вразливих тем, як-от діяльність ОУН та УПА, постаті Степана Бандери, подій на Волині 1943 р. тощо. «Справа з пам’ятниками» призвела до конфлікту між Інститутом національної пам’яті Польщі та Українським інститутом національної пам’яті щодо леґалізації польських місць пам’яті в Україні, тоді коли в Польщі був демонтований пам’ятник на цвинтарі в Грушовичах і знесений герб України.
Так, екс-президент Польщі Александер Кваснєвський зазначив, що поки що нема необхідного діалогу між обома сторонами: «У нас в Європі триває хвиля націоналізму. А між Україною та Польщею дуже драматична історія, дуже непроста. І водночас не відбуваються реальні дебати і діалог між істориками, дослідниками, на художньому рівні і на рівні людей з обох сторін», – сказав Кваснєвський, перебуваючи в Києві.

Як протидіяти?
За три роки тривалості війни на Донбасі, окупації Криму, а разом з тим і продовження війни на інформаційному фронті, з’явилося чимало рекомендацій щодо протидії російській пропаґанді, дезінформації. На думку президента Фонду «Центр аналізу пропаґанди і дезінформації» А. Лельонека, ані Польща, ані Україна все одно не мають успішної стратегії на випадки тих же конфліктів на історичну тематику. «Це питання не тільки комунікації, але і захисту власного інформаційного простору чи власної системи контрреакції на дії інформаційного аґресора», – говорить Лельонек. У випадку Польщі та України, за його словами, «потрібний аналіз ситуації, ідентифікація проблеми, підготовка і реалізація методів захисту при одночасному розвиткові політичного та експертного діалогу між державами, і не лише на державному рівні». «Сьогодні ж такі заходи не проводяться, – каже А. Лельонек, – і ніщо не вказує, що це може змінитися в близькому майбутньому». З історичними питаннями ще складніше, це має бути процес, який відбуватиметься не рік і не два.
У всьому світі в контексті боротьби з пропаґандою говорять про важливість медіаосвіти – підготовки аудиторії критично оцінювати матеріали у ЗМІ, аналізувати отримувану інформацію. Це саме та основа, з якої починається протидія неправдивій інформації. І вже є цікаві приклади. Ось у чеських школах був уведений навчальний курс «Сучасна російська пропаґанда». Курс поділено на 5 блоків: про пропаґанду, спрямовану на внутрішню публіку, про пропаґанду, спрямовану назовні, про пропаґанду в Чехії, про російсько-український конфлікт та інформаційну війну, порівняння ситуації в Чехословаччині 1968 р. після вторгнення радянських військ і ситуації в Криму 2014 р. Підготовлений, а, отже, озброєний. ■

___________

Ставте запитання до інформації, яка Вам трапляється на очі!
Хто про це повідомив? Чи має значення те, що сказала саме ця людина?
Що повідомили? Це факти чи це чиясь думка? Чи всі факти були подані?
Де повідомили? Чи це було публічно, чи приватно?
Коли повідомили? До події чи після, чи під час події?
Чому повідомили? Кому вигідно повідомити саме цю інформацію? Кому вигідно повідомити цю інформацію саме зараз?
Як повідомили? Чи викликала ця інформація у Вас сильні емоції?

(Visited 71 times, 1 visits today)