«ХУДОЖНИКА можна вбити одним словом»

Олександр МаслейПОГЛЯДИ2011-04-30

Єжи Новосєльський, тобто Юрій Новосільський, не пам’ятав, як 22 лютого 1923 р. принесли його на хрещення до греко-католицької церкви на вул. Вісльній у Кракові. Зате добре пам’ятав цю святиню з часів перед ІІ Світовою війною: заповнену аж до дверей вірними і співом церковного хору. Вважав цей хор за найзнаменитіший і найгарніший, який чув. Чи ж тому, що сам у ньому співав?

“Молодь волинська й галицька, яка бойкотувала Університет Яна Казимира у Львові”, у період Юрієвої молодості ходила в Кракові до церкви на Вісльній, хоч волиняни були православними. То вони, згадував Новосільський, створили те “щось”, що давало святині на Вісльній, а перш за все – йому самому, можливість переживання духовної містерії. Цей храм має неймовірну акустику. Там чути “дух” – говорив Новосільський. Певно, той самий дух, який заволодів уявою молодого Юрія так, що він вирішив піти на прощу до Почаївської лаври і стати ченцем у монастирі студитів в Уневі… Проблеми зі здоров’ям та ІІ Світова війна змінили його життя і греко- католицьку церкву на Вісльній.
Пам’ятаю розмову у Фонді св. Володимира. Юрій Новосільський з великим зачаруванням розповідав про ті духовні пережиття і часи. Адже він був очевидцем того, як руйнувалася святиня на Вісльній і знову поставала, як фенікс із попелу.
Новосільський вважав, що церква та її літургія приписані до місця, де вони були створені, і в ньому живуть, тому що це – нероздільне, сакральне ціле. Твердив, що акція “Вісла” вбила цей дух безповоротно. Казав, що молитви без іконостасу, нехтування греко католицького священства та вірних, – “лякало його та пробуджувало страх”. Але це не був страх фізичний – це страх за духовність митця! Був свідком того, як функціонери Служби безпеки заклали у приході на Вісльній “котел” та почали фізичну ліквідацію Греко католицької церкви в Польщі. Правдоподібно, тоді зродилася в нього постанова знайти “іншу дорогу”, яка давала б йому форму незалежності, щодо якої навіть “система” не могла би причепитися.
Чи пішов цією дорогою? У якомусь сенсі так, але скоріше духовні надбання спричинилися до того, що він повернувся до Церкви. Знаю багатьох людей, які після операції “Вісла” підгорнули хвіст і лякалися своєї тіні. Новосільський писав ікони, учив інших писати і розуміти їх, а коли треба було, – громив словесним сарказмом тих, що не вміли їх вшанувати.
Чи був конформістом? Це залежить від погляду і часів, у яких він жив. Про себе говорив, що він – польський художник, але не цурався своїх коренів: батька – українця з Лемківщини і матері – австрійки. Хто пам’ятав ті часи, то добре знав, що в Польщі значило бути українцем.
У проповіді на Службі Божій за душу покійного Юрія в церкві на Вісльній дуже гарно схопив це владика Володимир: “Ким він був? Українцем, поляком, православним, греко- католиком? Не вдасться Новосільського “посадити” в ці рамки, підпорядкувати в одне місце. Він почував себе в ширшому понятті, людиною світу, що й довів своєю творчістю. Він прикрашував поліхромією римо- католицькі, православні церкви – і наша, Греко- католицька церква, багато йому завдячує”. Саме в Греко- католицькій церкві здійснив свої творчі мрії Юрій Новосільський. Запроектував, побудував та розмалював поліхромією храм у Білому Борі. Своє найбільше творіння подарував Фондові св. Володимира в Кракові, де спорудив каплицю в грецькому стилі з одними дияконськими воротами. Вва жав її своєю перлиною.
Мав художник також велике почуття гумору. Пам’ятаю, як проф. Володимир Мокрий розповідав мені про велику виставку ікон з контрабанди, яку за допомогою митного управління організовано у Фонді св. Володимира. Новосільський ходив тоді, роздивлявся на ці ікони. На запитання Мокрого: “І як?” – відповів: “Добре, коли злочинність стає причиною культурної події”.
Коли проектував іконостас для церк ви в Ґурові -Ілавецькому, у протестантському храмі, де є найбільший дерев’яний плафон у Європі, то зробив це так, щоб залишити сліди попередників, не затерти їх. Новосільського часто просили написати ікону. Він виконував ці прохання, але не брав грошей. Казав: “хай платнею за роботу буде твоя молитва”. Скільки ікон написав? Дуже гарно сказав владика Володимир: “Тільки Бог знає”.
25 лютого 2011 р. Юрія Новосільського через 88 років знову принесли до тієї самої святині на вул. Вісльній. Панахиду відправляв владика ґдансько -вроцлавсь кий Володимир, прибув кардинал Францишек Махарський та численне греко- католицьке священство – усі парохи церков, у яких є поліхромії та іконостаси покійного – від Ґурова -Ілавецького через Білий Бір до Вроцлава.
На різних інтернет -порталах і в газетах я вичитав багато дивних речей про те, ким був, ким себе почував Ю. Новосільський. Новосільський – для приятелів “Новосєл” – був просто с о б о ю! Був “ортодоксальним православним”, але в містичному чи метафізичному розумінні? Не дасться його вписати в список православних Польської автокефальної православної церкви, хоч її ієрархи так би хотіли. За покійного Ю. Новосільського молилися греко- католики, православні, римо- католики, – до одного Бога. Шкода, що не спільно, того напевно хотів би покійний. Найкраще виразив це міністр культури Боґдан Здроєвський: “був художником святих і святим серед художників”
Колись режисер Казимеж Куц розповідав про свого приятеля поета Тадеуша Ружевича, який також був приятелем Ю. Новосільського. Маючи їх обох на увазі, сказав: “Таких митців можна вбити одним словом”. А роздуми журналістів та всіх інших людей на тему Новосільського – чи був православним і чи був поляком? – є, делікатно кажучи, не на місці. Знаю, що останній раз у житті Новосільський колядував з отцем Петром Павлищем і що греко -католицький священик був його сповідником. Отже, не робімо того, що мав на увазі Казимеж Куц, – бо ще душу покійного Юрія, замість того, щоб спасти, уб’ємо…

“Наше слово” №18, 1 травня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*