Хто «підігріває» антиукраїнські настрої

Степан МігусІСТОРІЯ№32, 2017-07-30

Варшавське повстання: міфи і стереотипи

При нагоді кожної польської патріотичної річниці крайні праві і ліві сили держави над Віслою не забувають звинуватити українців у найважчих гріхах. Іноді починає створюватися враження, що ніхто так погано, як українці, не вписався в польську мартирологію.

<strong>Після вибуху повстання із солдатів бригади «РОНА» було сформовано штурмовий полк під командуванням майора Івана Фролова (приблизно 1700 солдатів). На фотографії майор Іван Фролов і офіцери бригади «Рона».</strong> Фото з Вікіпедії
Після вибуху повстання із солдатів бригади «РОНА» було сформовано штурмовий полк під командуванням майора Івана Фролова (приблизно 1700 солдатів). На фотографії майор Іван Фролов і офіцери бригади «Рона». Фото з Вікіпедії

У серпні в Польщі відзначають чергову річницю Варшавського повстання 1944 р. За те, що люди не хотіли завдячувати визволення своєї столиці більшовикам, місто заплатило смертю десятків тисяч борців і понад 300 тисяч мирних жителів. Сталін почекав, аж поки польських патріотів німці переб’ють, а місто повністю зруйнують. Чим більше ми віддаляємось від тих героїчних подій, тим більше у знищенні Варшавського повстання звинувачують… українців.
У липні, приблизно в час роковин Волинської трагедії, у польській радикальній лівій пресі та не менш радикальній правій (ніби вони між собою домовилися) появилась інформація про участь дивізії СС «Галичина» у знищенні Варшавського повстання і мирного населення. Один із «лівих» авторів дозволив собі навіть заголовок «Дивізія „Галичина” – армія диявола». Проте, згідно з фактами, з місцевим населенням у варшавському районі Охота по-звірському розправлялись не українці, а солдати І російського угруповання СС «Российской освободительной народной армии» («РОНА») Броніслава Камінського (до речі, напівполяка). Отож за жорстокість до населення Варшави відповідають, між іншим, вони, а також Спецполк СС «Дірлевангер» та 2 азербайджанські батальйони. Неправдиві інформації про українців багаторазово повторювалися в тодішній пресі варшавських повстанців, таким чином зацементувавши ці міфи у свідомості польського суспільства.
Питання участі українців у придушенні Варшавського повстання було цілком вирішене з документальним обґрунтуванням ще у 50-ті роки минулого століття на сторінках паризької «Культури» .
У своїй праці «Повстання ’44» Норман Дейвіс (Davies N. «Powstanie ’44», wyd. ZNAK, 2014) заперечує тезу про те, що нібито 1944 р. у Варшаві знаходилась дивізія «Галичина». Зрештою, за кілька днів до вибуху Варшавського повстання, а саме 22 липня 1944 р. дивізія «Галичина» була розгромлена радянськими військами у битві під Бродами. Отже, не підлягає сумніву, що жоден із підрозділів дивізії «Галичина» не брав і навіть не міг брати участі у придушенні Варшавського повстання. Щоправда, на момент капітуляції Німеччини у складі галицької дивізії могли бути учасники боїв із варшавськими повстанцями. Річ у тому, що 6 березня 1945 р. до складу дивізії ввели вояків Українського леґіону самооборони. Але ці факти не змінюють суті – участь українців у придушенні Варшавського повстання є міфом, про що пише український публіцист Максим Майоров. Натомість фактом на користь українців є те, що вже першого дня повстання в рядах повстанців у боротьбі з німецькими окупантами на площі Домбровського загинув Орест Федоронько, підхорунжий «Форт» Армії крайової (АК), син головного капелана Війська польського для православних Семена Федоронька. Брат Ореста В’ячеслав також брав участь у повстанні як підхорунжий «Славек». Він боровся в угрупованні «Радослав» і загинув 18 серпня 1944 р. У битвах АК на Мокотові в угрупованні «Башта» брав участь Андрій Гітченко, син консула уряду УНР у Польщі. Був двічі поранений, а після придушення повстання потрапив у табір для військовополонених. Після війни Андрій Гітченко закінчив Варшавську політехніку і аж до виходу на пенсію працював на залізниці.

У рядах АК боровся також колишній офіцер армії УНР, ротмістр Іван Митрусь-Виговський, контрактний поручик Війська польського.
Під час Варшавського повстання район Воля був також територією запеклої боротьби. Цвинтар на Волі став місцем розстрілів мирного населення. Гітлерівці тут вбили і спалили майже півтори тисячі мешканців. Саме тут на початку серпня 1944 р. загинула вся родина тодішнього пароха о. Антона Калишевича (родом з Волині). Крім цього, німці вбили дітей та персонал православного сиротинця, який знаходився на вулиці Вольській, 149.
На другий тиждень після початку Варшавського повстання гітлерівці розбомбили василіанську греко-католицьку церкву на вул. Медовій, 16. Внаслідок цього бомбардування загинули священик Климентій Керницький і монах Веніамін Клачинський. У другій половині серпня під час бомбардування була майже повністю знищена православна церква Святої Трійці на вул. Подвалє, 5. Тоді загинув її священик разом зі своєю сім’єю.
Після вибуху Варшавського повстання, а саме 1 серпня 1944 р. багатьох українців спіткала гірка доля. АК почала їх арештовувати, вірячи поширюваній кимось інформації, що українці — це так звані «голуб’ятники», тобто фашистські снайпери. Прикладом «полювання» на українців, як пише історик Роман Шагала, є Лев Биковський, колишній офіцер армії УНР, бібліограф, книгознавець, видавець, редактор, публіцист, мемуарист, діяч культури та економіст. У серпні 1944 р. він приймав на збереження книгозбори від приватних і деяких інших установ, що знаходилися в районах, яким особливо загрожувало бомбардування. Безпідставно звинуваченого у співпраці з гестапівцями Л. Биковського жандармерія АК арештувала 22 серпня 1944 р. Працюючи на будівництві барикад у районі вулиці Емілії Платер, Л. Биковський був поранений німецьким снарядом у гортань. Його лікували в польовому шпиталі у серпні-вересні 1944 р. Тоді ж суд видав вирок, який знімав з нього звинувачення, тому 31 серпня Л. Биковського звільнили з ув’язнення. В середині жовтня 1944 р. родина Биковських була змушена виїхати з Варшави.
після розгрому повстання 2 жовтня 1944 р. мешканці, які перебували в центрі міста, були вислані у табір в Прушкові. З числа українців до табору потрапила дружина колишнього офіцера армії УНР Антона Денисенка Олександра разом з маленькою донечкою. Така ж доля зустріла греко-католицьких священиків і монахів церкви на вулиці Медовій.
У світлі всього вище сказаного нарешті настав час, щоб у питанні Варшавського повстання, його антиукраїнських міфів і стереотипів, які розпалюють пристрасті навколо нього, саме професійні історики, а не пропаґандисти, правильно розставили крапки над «і» у Польщі. ■
__________________________________________

У придушенні Варшавського повстання, крім німецьких сил, брали участь колабораційні військові одиниці, які складалися з колишніх громадян СРСР. Мешканці Варшави називали їх «українцями» або «калмуками», але ці назви появились значно пізніше і найчастіше у спогадах. Це, у великій мірі, було викликане реакцією людей у Польщі на інформацію про злочини, вчинені на Кресах українськими націоналістами. Насправді ж влітку 1944 р. у Варшаві був лише один Український леґіон самооборони під командуванням полковника Петра Дяченка. (Вікіпедія)

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii