Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №31, 2016-07-31
Отець-митрат Мирослав Ріпецький був єдиним священиком Греко-католицької церкви, який у найчорніші для українців у Польщі часи відважився, попри сувору заборону, вибрати місце для відкриття першої греко-католицької парафії у Хшанові біля Елку на Мазурах.
Перша літургія українською мовою прозвучала там для вигнанців з Операції «Вісла» 2 липня 1947 р., тобто ще до офіційного закінчення злочинної депортації. За цей подвиг отець Ріпецький став символом нескореності. Він за життя розпорядився, щоб після смерті його тлінні останки похоронити в рідному селі Лісках, що й сталося 1974 р.
На храмовому святі Петра і Павла у Хшанові 9 липня зустрілися 69-й уже раз не тільки ті греко-католики, що проживають на Вармії і Мазурах, а й з усієї Польщі. Приїхали люди з Канади, України, Франції та інших держав. На площі перед хшанівською капличкою, незважаючи на дощову погоду, молилися понад півтисячі вірних разом зі своїми душпастирями і главою Перемисько-Варшавської митрополії УГКЦ – архиєпископом Євгеном Поповичем. Також були присутні запрошені римо-католицькі священики, але без своєї верхівки. Уперше за багато років урочистість не транслювало польське публічне телебачення. Самоврядну владу Вармінсько-Мазурського воєвідства представляв заступник маршалка Мирон Сич та війти навколишніх ґмін.
У слові до присутніх архиєрей згадав особистість і подвиг о. М. Ріпецького, який відразу після переселення його до Хшанова навесні 1947 р. почав служити літургії в тому обряді, у якому він приймав свячення. Богослужіння відправляються до сьогодні, а парохом Хшанова є о. Григорій Столиця ЧСВВ.
– Ви сюди прибули тому, що ви пов’язані з цим місцем. Ви прибули, щоб засвідчити вашу віру, – говорив глава церкви до присутніх. – Ви сюди прибули, щоб засвідчити єдність зі своїм єпископом і священиками, щоб підкреслити, що ми – сини і дочки цієї святої Церкви, яка була приречена на смерть, яка на території Вармії і Мазурів відродилася з небуття. І я вам за це дякую. хтось спитав мене про Хшаново, чим воно таке славне для українців, для греко-католиків. отже, силою віри, яку тут, у цьому місці, проповідував новітній апостол, слуга Божий, ревний служитель нашого Спасителя отець Мирослав Ріпецький. Хшаново – це не просто село на Мазурах, це неначе наша Мекка… Наша віра тут наново зацвіла… Отим Ббожим героєм, який нікого не боявся, був отець Мирослав Ріпецький. Він тут продовжив проповідувати рідну віру, яку наші бабусі і дідусі чули на рідних землях. Сюди громадно йшли наші діди, бабусі і батьки, щоб бути поруч цього Божого чоловіка, щоб наново скріплювати свою віру, щоби пережити найважчі для нашої Церкви і для всіх нас часи… Ви вистояли, бо наповнювали свої серця Ббожим добром, а відтак ішли й будували свої парафіяльні спільноти не лише на Вармії і Мазурах, а і по всій Польщі. Бо тут, у Хшанові, усе почалося…
Архиєпископ говорив також у своїй проповіді про загрози, що виникають в сучасному світі, мета яких – привести до непорозумінь і ворожнечі між різними середовищами і народами. Він закликав молитися за Україну, яка зазнає російської аґресії, що триває до сьогодні. На сході України гинуть українські хлопці, захищаючи рідну землю перед московською навалою.
– Путін не розуміє, як це сталося, що він не подолав Україну, – продовжував о. Є. Попович. – Просто українці з вірою і любов’ю її захищають.
Владика подякував українцям за підтримку України, її захисників, їхніх осиротілих родин, чим допомагають зберегти нашу духовну Батьківщину, землю батьків. Він закликав не піддаватися ніякій ворожій пропаґанді, а особливо тій, яка пробує посварити українців з польським народом тут, у Польщі.
– Ви чули про ці ексцеси, які недавно мали місце в Перемишлі, коли ми йшли процесією з кафедрального собору на Пикулицький цвинтар, – говорив митрополит. – Група хуліганів перекрила нам дорогу і хотіла зупинити процесію. Ми вистояли як Божий народ, бо в нас не було аґресії. Ми йшли молитовною ходою. Молитва перемогла, ми дійшли на місце і віддали честь тим, хто разом з жовнірами Пілсудського захищав Польщу від московської навали. Хтось хотів спровокувати, хтось хотів, як нині кажуть, відкрити другий фронт, щоб наново скомпрометувати і Україну, і Польщу. Я вас дуже прошу, не піддавайтеся ворожій пропаґанді і злу, яке наново хоче закорінитися в наших серцях і серцях братів-римо-католиків…
Хшаново з кожним роком стає щораз більшим символом українського християнського тривання здаля від рідних прабатьківських земель. Парафія збагатилася на солідний кусень ділянки, на якій можна створити український духовний центр для нинішніх і завтрашніх молодих поколінь українців. Ті, хто в страшні роки ІІ пол. 40-х і І пол. 50-х рр. приїжджав сюди з усієї Польщі вінчатися чи хрестити нащадків, щораз частіше відходять у вічність. Нам необхідний центр духовності – місце спільних зустрічей, щоб здаля від прабатьківської землі і духовної Вітчизни залишитись українцями протягом наступних 70-ти років. ■
