Розмовляв Григорій СподарикПОГЛЯДИ№9, 2014-03-02

Говорить голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима про заплановані на початок березня відзначення 40-го дня від загибелі перших жертв в Україні

Християнський контекст тут очевидний. Яке ще значення має вшанування пам’яті загиблих?
Петро Тима: Після позаминулого вівторка деякі речі кардинально змінилися. З’явилися нові жертви й відбулися ще більш трагічні події. Але 22 січня і вбивства на вулиці Грушевського стали зламним моментом у всіх протестах від листопада. Ми хочемо віддати шану загиблим і водночас показати справжнє обличчя цього протесту. Він у жодному моменті не був, як говорили деякі політики і мас-медіа, затією вузької частини українського суспільства. На Майдані є представники різних поколінь, реґіонів і, що важливо, національностей. Усі ці фактори уособлюють перші жертви з 22 січня. У свою чергу символічним є те, що в поминальних заходах також братимуть участь наші партнери з польських неурядових організацій, артисти, представники інших національних меншин та еміґранти з Білорусі.

У Польщі досить часто говорять про радикалізацію обох сторін конфлікту. Чи не є це «розмиванням» відповідальності за його трагічні наслідки?
Протягом багатьох років частина польських спостерігачів дивиться на Україну крізь призму стереотипів. Завжди, за їх оцінкою, проблемою були націоналістичні партії. Натомість вони ніколи не бачили інших серйозних загроз. Наприклад, приходу до влади олігархічних політиків чи, як у випадку останнього конфлікту й діяльності президента Віктора Януковича загалом, – анґажування в політику кримінальних елементів і спецслужб. Вони не помічали й насильства з боку різних структур, пов’язаних з владою, у таких містах, як Харків, Дніпропетровськ, Одеса чи Луганськ. Натомість будь-яка публічна заява чи коментар з боку людей, яких пов’язують з праворадикальними групами, зразу набували розголосу. Праві радикали присутні на Майдані, але не можна забувати, що по всій Україні існують також ліві екстремісти чи комуністи, які нещодавно відкрили на Волині пам’ятник Сталіну. Такі люди є і в українському парламенті, стоять на чолі українського Інституту національної пам’яті, державних архівів тощо. Ліві екстремісти є також губернаторами різних реґіонів і пропаґують радянську версію історії, дуже часто вони радикально налаштовані проти України і Європи. Зрештою, ярлики – фашисти, екстремісти, радикали – це елемент розігрування В. Януковичем та Росією настроїв проти опозиції. Про це треба пам’ятати тим, хто хоче зрозуміти сучасну Україну.

Нещодавно Сейм Польщі проголосував за санкції щодо деяких представників української влади. Що цей факт змінює в теперішній дійсності?
На жаль, у радянській і пострадянській системі люди влади – службовці, міліціонери чи прокурори – зазвичай не несуть відповідальності за масові репресії супроти суспільства, або це відбувається в мінімальному розмірі. Саме тому санкції повинні бути чітко персоніфіковані – має бути назване ім’я, прізвище та конкретна відповідальність даної людини. Є командувач «беркутівців», міністр внутрішніх справ, прем’єр-міністр і президент. Якщо порушено українське законодавство і права людини, то ті люди повинні нести відповідальність. Якщо політична ситуація не дозволяє притягнути їх до цієї відповідальності, тоді санкції є її відповідником. Кажуть, що санкції не працюють відносно Білорусії. Але Україна – це не Білорусь. Українські чиновники, підприємці, прокурори, міністри мають своє майно в країнах ЄС. І тому прямі економічні санкції можуть бути важелем впливу на них. Останні заяви деяких українських олігархів не стосувалися співчуття для людей на Майдані – вони побачили в дестабілізації свої конкретні матеріальні втрати.

Вшанування пам’яті жертв можна вважати нашим обов’язком. Що ми далі повинні робити в контексті подій в Україні?
Напевно, треба продовжувати допомагати шляхом збірки коштів чи речей. Лобіювання серед польської еліти українських питань та винесення проблем у польські мас-медіа – це ще одне поле активності. Слід відзначити, що у Варшаві ми мали можливість приєднатися до опіки над пораненими, які з України потрапили в місцеві лікарні. Ми також маємо виступати посередниками в контактах неурядових організацій і державних органів з Україною. У Варшаві та Люблині постають державні кризові центри. Якщо туди потраплятимуть потерпілі, то відомо, що будуть потрібні люди зі знанням української мови чи культурних контекстів.
У фонді «Освіта для демократії» працюють наші люди, які займаються збіркою коштів і систематизацією ідей допомоги. Це важливо, бо наявна тепер спонтанність тягне за собою ряд небезпек. Наприклад таких, як у випадку збірки одягу, коли речі застрягли на кордоні. Тут нам треба співпрацювати з людьми, які мають більший досвід і розуміються на функціонуванні в екстремальних умовах. Без реального партнера в Україні і координації дій наша допомога, наші зусилля можуть перетворитись у марне товчіння води в ступі. ■

____________________

У Варшаві на 40-й день від смерті перших героїв київського Майдану
2 березня 2014 р. о 18.00 правитиметься панахида у греко-католицькій церкві на вул. Медовій, 16.
3 березня, у понеділок, о 19.00,  в Польському театрі (вул. Казимежа Карася, 2)
відбудеться поминальний концерт.

На заклик Головної управи Об’єднання українців у Польщі церковні та світські урочистості пам’яті жертв Майдану проходитимуть також на території реґіональних відділів організації.

Усі повідомлення щодо планованих заходів знайдете в Інтернеті за посиланням http://solidarnosczukraina.pl/obchody-40-dnia/

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*