Ярослав Присташ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №15, 2014-04-13
Nowa Europa Wschodnia, marzec-kwiecień, 175 s.
Останній номер двомісячника відкриває розмова з Земовитом Щереком, автором книжки про Україну «Przyjdzie Mordor i nas zje, czyli tajna historia Słowian». Авторові книжки іноді українські будні й умови життя нагадують стандарти Латинської Америки. Він барвисто розказує про подорож Україною та анекдотичні ситуації. Один зі знаменитих прикладів – польські хлопці на вулиці пляшками пили бальзам «Вігор», аптекарки хихотіли, а решта фотографувала їх. Виявилося, що цей розчин є ліками від імпотенції. Щерекове щире промовисте закінчення розмови розставляє все на місця: «„Вігор” пізніше став для мене символом нашої імпотентної польської параімперії – наших „постколоністів”, що їздять на Схід. Вони, щоб гратися в постколоніалізм, мусять стимулювати себе лікарським засобом проти імпотенції».
Про польську східну політику розповідають матеріали російського політолога Фйодора Лук’янова, поляка з Білорусі журналіста Анджея Почобута, українського журналіста Віталія Портникова. Лук’янов бачить Україну радше ареною боротьби за впливи Польщі та Росії і не тікає від дискурсу російської пропаґанди про «націоналістичну» українську владу. Портников критикує європейську нерішучість стосовно подій в Україні і дивується Польщі, яка ще не забула, коли сама боролася за свободу, але їй бракує мужності в підтримці України.
У статті кореспондента Польського радіо Пйотра Поґожельського прочитаємо аналіз подій і причин протестів в Україні. Він показує безсилля влади, коли силовики й провладні політики просили у вуличних бандитів допомогти в боротьбі з протестувальниками. На думку журналіста – це «немислима річ у сучасній Європі».
Петро Андрусечко розкриває історії схованих у тіні гравців української політики: Віктора Медведчука, Петра Порошенка (який тепер лідирує в рейтинґах президентської кампанії), Рината Ахметова, що маніпулюють владою та дійсністю України. Чи дійсно вони другорядні?
Молодий закарпатський поет Андрій Любка пише про абсурди української дійсності, де держава стала фікцією. Тому українці готові умирати за Європу, щоб вибороти цивілізовану країну. Він проводить влучну аналогію з есе Мілана Кундери про 1956 рік в Угорщині, коли герої вмирали за Європу.
Лукаш Адамський у репортажі про дорожню пригоду в Києві оголює курйози, бюрократизм і корупційні умови буднього життя українців.
Крім українських тем, на увагу заслуговують статті про ситуацію гомосексуалістів і лесбіянок у Росії, природу конфлікту між Вірменією та Азербайджаном за Нагірний Карабах, репортаж про чаклунство серед мусульман Кавказу, розмова з біографом Фелікса Дзержинського і постсовєтську сучасну культуру в різних проявах. ■
