Павло ЛозаКУЛЬТУРА№10, 2018-03-11

У кожної людини є своя улюблена книжка, що залишається з людиною назавжди. Її не просто любиш – її вважаєш найкращим другом і порадником. Для деяких українців саме такою книгою є «Кобзар» Тараса Шевченка.

Цього року відзначаємо 204-ту річницю від дня народження українського Кобзаря. Твори Шевченка перекладені на всі мови світу. Один його «Заповіт» перекладений майже 150 разів. Те, як поет функціонує в нашій уяві, українці показують проведенням різних заходів, під час яких ми віддаємо шану Кобзареві (найчастіше до дня народження і дня смерті поета). Візерунок Т. Шевченка, немов ікона, присутній у домівках та світлицях української меншини в Польщі. Він для українців і в Україні, і за її межами став символом української долі. Особливе значення творчість Шевченка мала для покоління українців у Польщі, яке було депортоване в рамках Акції «Вісла». Варто згадати історію родини Керкошів, яких 1947 р. переселили з Бескидів в околиці Білого Бору (Західнопоморське воєводство).


– Виселення села Війтківки біля Устриків-Долішніх, звідки походить моя мама, не відрізнялося від того, що пережили у той час інші українці. Людям давали дві години, щоб забрати своє майно. Вони брали худобу, перини, горщики. Мій прадід Ілля виніс з хати «Кобзаря», – розповідає Лука Рейт з Варшави.
За його словами, цей примірник був виданий під кінець XІX ст. (Ліпськ-Коломия). На обкладинці зображений тризуб. Коли військові побачили в Іллі Керкоша цю книжку, побили його.
– Мій прадід 1944 р. мусив ховати «Кобзаря» від військових, які робили обшук у хаті, щоб знайти його сина Йосифа, який був війтом у Війтківці, місцевим дяком і регентом, – заявляє українець. – Вони спалили всі примірники релігійного видання «Місіонер» моєї баби, які вона зберігала.
У спогадах членів сім’ї Луки Рейта запам’ятався образ Іллі Керкоша, який сидів біля вікна і читав «Кобзаря».
– Ця книжка була єдиним скарбом, який прадід узяв зі собою під час виселення. Це показує, яке велике значення мало для нього українське писане слово і вірші Шевченка, – говорить правнук Л. Рейт.
Ілля Керкош дожив на виселенні до 104 років. У сім’ї досі зберігається «Кобзар» Шевченка, який 70 років тому він забрав зі собою з рідної хати у Бескидах.
Сьогодні поет має уже менше значення для українців, ніж колись, проте люди повертаються до нього. Зокрема було це видно під час тривання Майдану і після нього в середовищі митців. Тут можна назвати киянина Андрія Єрмоленка, який у своїх роботах «одягав» Шевченка у вбрання Елвіса Преслі або козака-анархіста, чи Юрія Шаповала, який показував постать поета з шиною в руках або з айфоном на барикадах Майдану, а також як воїна, мобілізованого в АТО. Картина Шаповала із серії «Григорович», де Шевченко зображений як активний учасник Майдану, навіть була випущена у вигляді міжнародної марки, завдяки українській асоціації у Новій Зеландії.
Проте Шевченко є натхненням не лише для художників. На його вірші аранжували хори, оперні та естрадні співаки, але також використовують сучасні гурти, серед яких «Кому вниз», «Скрябін», «Сокира Перуна», «Мертвий півень», «Гайдамаки» та «Козак-систем». Не один раз на «Молодіжних ярмарках» у Ґданську можна було почути твори Шевченка в аранжуванні українських колективів із Польщі.
Тарас Шевченко – це не лише художня творчість, це близько 1400 пам’ятників Кобзарю, з них більше як 1250 в Україні та 128 за кордоном у 35 країнах (це найбільша у світі кількість монументів).
Серед найбільш помітних пам’ятних місць, присвячених Шевченкові, є монумент у столиці Австралії у вигляді кобзи, ґрафіті з портретом поета в Харкові і його пам’ятник у Вашингтоні. Але пам’ятник Шевченкові можна зустріти не лише в державах, де проживає та активно діє українська діаспора (переважно це вона ініціює встановлення таких монументів). Одним із найбільш екзотичних місць, де знаходиться такий монумент, є Пекін. Саме він і є найвіддаленішим від Києва (відстань до Києва – 6456 км).
Виявляється, що місця, присвячені Т. Шевченкові, стали не лише хобі, але й способом на життя. Один із відоміших в Україні дослідників-шевченкознавців Руслан Теліпський з Луцька відвідав і сфотографував понад 1200 пам’ятників Кобзареві на чотирьох континентах майже у 25 країнах світу (у тому числі й Польщі). Він також провів кількадесят персональних фотовиставок та лекцій за кордоном, пройшов пішки понад тисячу кілометрів шевченковими місцями до Канева.
У Польщі є два пам’ятники кобзареві – у Варшаві та в Білому Борі. Але це не єдині знаки присутності українського поета у просторі польських міст. Є теж вулиці, присвячені поету. Вулицями Шевченка сьогодні можна їхати в Ольштині, Вроцлаві, Лігниці й Катовицях. З ініціативи української громади на освітній карті Польщі є теж школа ім. Тараса Шевченка, яка примістилася в Білому Борі. ■

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*