Світлана Мельник ■ ІСТОРІЯ ■ №49, 2017-12-03
Чому ми мусимо знати, пам’ятати і говорити про цей біль? Заради відновлення історичної правди? – Так. Але не тільки. Для катарсису – очищення, прозріння, відродження національної свідомості, десятиліттями знищуваної комуністичним режимом. Адже генетична пам’ять народу про страшний шок, заподіяний масовими репресіями, живе в кожному з нас, нащадків. Когось змушує ненавидіти, а когось – боятися. Боятися бути українцем…
Геноцид…
«Який геноцид? Що вони розкручують цю тему без кінця?» – незадоволено говорить моя 60-річна співбесідниця Катерина, українка з центрального реґіону України. – «Уже не можу слухати цю брехню. Так, був голод, але через неврожай. І не тільки в Україні. Ми ж про це все вчилися в школі! Пам’ятаю, нам розказували, як люди масово вмирали на Поволжі… А вони тепер вигадують, що це спеціально для знищення українців зроблено!.. Це навмисне, щоб ми ненавиділи росіян».
Вона вірить, що та версія історії, якої навчали її 45 років тому, є достовірною. А про те, що посуха і голод на Поволжі, про які їй розповідали у школі, були не 33-го, а в 1921–1922 роках, не знає, як і про те, які події тоді насправді відбувалися в Україні…
1921–1923, 1932–1933, 1946–1947…
Масовий голод у південних областях України в 1921–1923 рр. був спричинений вивезенням хліба Радянською Росією на тлі посухи та неврожаю на Кубані та Поволжі. Протягом багатьох десятиліть у радянських шкільних підручниках стверджували, що на початку 2-х рр. голод охопив лише райони Поволжя, що не відповідало дійсності.
«В Україні близько 7 мільйонів людей вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів» (з телеграми представника благодійної організації Нансена капітана В. Квіслінга, лютий 1922 року).
Підрахувати кількість людей, які померли в ті роки від голоду, ми не можемо, бо жодного обліку тоді не ведено. Аналізуючи документи, накази й листування Леніна, можна прийти до висновку, що ідея акції проти українців у ті роки виникла якоюсь мірою спонтанно як реакція на неврожай на Поволжі. Чому б не «вбити двох зайців разом» – і голодуючим Росії допомогти, і зменшити кількість непокірних українських селян, які вперто опиралися колективізації…
У липні 1921 р. стосовно голоду в Росії В. Ленін писав:
«Якщо район, охоплений неврожаєм і голодний, займає територію з 25 мільйонами населення, то чи не слід шерегом заходів найреволюційніших взяти саме з цього району молодь до армії в кількості близько 500 тисяч штиків? (і навіть може до 1 мільйона?).
Мета: допомогти населенню до певної міри, бо прохарчуємо частину голодних, і, може, посилками додому хліба допоможемо до певної міри голодним. Це перше. А друге: розташувати ці 1/2 мільйона в Україні, щоб вони допомогли посилити продрозверстку, будучи заінтересовані в ній, особливо ясно усвідомлюючи і почуваючи несправедливість ненажерливості багатих селян в Україні».
Чому саме селяни стали на заваді комуністам? На це знаходимо відповідь у статтях Й. Сталіна.
«[…] селянство репрезентує основну армію національного руху, […] без селянської армії не буває і не може бути потужного національного руху. Саме це мають на увазі, коли говорять, що національне питання є по суті справи питання селянське» (Й. Сталін, 1925 р.).
«Такий темп зменшення зайвини населення за такий доволі великий час, як 5 років, не можна визнати достатнім», – цитата з газети «Більшовик України», 1928 рік.
Голод-геноцид 1932–1933 рр., запроваджений сталінським режимом в Україні, на Кубані, півночі Казахстану, тобто на території, де масово мешкали етнічні українці, став продовженням масового знищення українських селян. За масштабами жорстокості сталінський «експеримент» перевершив злочини, зроблені радянською владою за всі попередні роки. Від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила значно більше, ніж за роки І Світової та громадянської воєн загалом.
«Вимирає виключно українське населення […]. Адміністрація по містечках і совітських господарствах майже ціла неукраїнська […]. Вони матеріяльно забезпечені тому, що купують харчі у т. зв. закритих розподільних складах, де дуже низькі ціни», – писав анонімний втікач Н. Н. з Київщини (1933).
Згідно з даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору 1932–33 рр. становить майже 4 млн. осіб, а втрати українців у частині ненароджених становлять понад 6 млн.
«Дорогий т. Сталін, Ви питали, яке опер [ативне] завдання ми дали переселенському комітету на 1933 р. Ми дали йому завдання […] організувати переселення до початку 1934 […] на Україну (степ. 15–20 тисяч сімейств)» (Каганович – Сталіну, 1933 р.)
Тоді ж, 1933 р., користуючись фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, заборонено вживання української мови у пресі, школах і при веденні документів на Кубані та на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, де існували українські села і містечка.
Тих, хто намагався підраховувати кількість жертв Голодомору, розстріляно.
«Вилучити книги смертей за 1933 рік в усіх без винятку сільрадах, а за 1932 рік – за списком, повідомленим У [правлінням] Н [ародно] Господарського Обліку. Вилучені від сільрад книги передати на зберігання в секретному порядку при райвиконкомах», – з таємної директиви Одеського виконкому до міських рад та районних виконкомів Одеської області, 13 квітня 1934 р. Такі директиви були надіслані в усі реґіони України.
Сучасні архівісти, які отримали доступ до розсекречених документів, зробили аналіз актів про смерть в українських селах у 1932– 1933роках. У графі про національність померлих написано «українець», а за родом занять майже всі – хлібороби. Причини смерті вказано різні. Від цинічного «Стара і слаба» до правдивого «дистрофія». Несподіваним винятком став акт про смерть 19-річного селянина Андрія Остапенка, виявлений у фондах Державного архіву Сумської області (ДАСО. Ф.Р.7720, оп.1, спр.458, арк.34.). Заповнюючи документ чиновник зробив промовисту помилку: в графі «Причина смерті» зазначено: «Українець».
День пам’яті жертв голодоморів
В останню суботу листопада українці в усьому світі традиційно віддали данину Пам’яті жертвам голодоморів. У церквах відправлялися поминальні богослужіння, а до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні покладено квіти і символічні горщики з зерном та свічками.
Небесна сотня…
Небесні тисячі…
Небесні мільйони…
Скільки ще українців мусять віддати життя за право народу і країни існувати?.. ■
