Григорій CподарикПОГЛЯДИ№6, 2018-02-11

Торік Ян Парис, шеф кабінету тодішього міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського, сказав, що існування України не обов’язково потрібне для існування незалежної Польщі. Переконання в такій залежності становило ядро ідеї Єжи Ґедройця, а потім його дотримувалися демократичні уряди в Польщі. «Добру зміну» спостерігаємо й у цьому питанні. Підтримують її, на жаль, не лише політики правлячої команди, а й деякі експерти-оглядачі. Наприклад, Войцех Кононьчук, який в останньому виданні «Нова Східна Європа» заохочує до перегляду східної політики. Результат таких закликів непередбачуваний, але позитивного в польсько-українських відносинах сподіватись не слід.

Єжи Ґедройць. Фото з архіву НС
Єжи Ґедройць. Фото з архіву НС

Варто пригадати, що ідея Ґедройця полягала у визнанні права на самостійність держав, підпорядкованих радянській Росії. Це була й відмова польської сторони від будь-яких територіальних претензій до її колишніх східних земель. Відповідно до ідеї, співпраця і добрі відносини між Польщею, Україною, Литвою та Білоруссю давали можливість для стримування імперських стремлінь Москви, а Україна мала в цьому питанні ключове значення. Саме тому у доктрині говорилося про те, що свобода Польщі залежить від свободи України, тому-то Ґедройць уважав доцільним відстоювати українські інтереси на міжнародній арені, а також підтримувати співробітництво і порозуміння між сусідами.
Можна запитати, що змінилося й чому потрібний перегляд даної програми? В. Кононьчук виходить з того, що у випадку України зворотним моментом є Революція гідності, коли Київ зміцнив свою державну ідентичність, розширюючи її на східні та південні реґіони. Автор також переконує, що Україна сьогодні не має іншої альтернативи, ніж вихід з-під російської домінації та вибір західного напрямку розвитку. Саме у незворотності з проєвропейського шляху України автор бачить виконання ідеї Ґедройця. Змінилась і геополітична ситуація у світі. Сьогодні безпека Польщі залежить не від України, а від НАТО і позиції у Європейському Союзі. Якість польсько-українських відносин уже не така важлива, як економічна кондиція Польщі. І тому прийшов момент, щоб у польсько-українських відносинах рішучіше піднімати питання складного історичного минулого обох країн. Доктрина Ґедройця, як вважає автор, цей процес блокувала. Він переконує так само, що українська влада повинна тепер дати чітку оцінку подій на Волині та у Східній Галичині, яка би не залишала жодних сумнівів. Польща, за словами оглядача, була тут, можливо, «надто терпеливою», що, у свою чергу, українці могли сприймати, як її слабкість. Отже виходить, що постулат щодо зміни в польсько-українських відносинах базується тільки на потребі твердішого підходу Варшави до проблем трагічного минулого. Водночас прихильники такого погляду пробують переконувати, що це сьогодні важливіше, ніж імперські амбіції Росії, що нашим захистом є НАТО і ЄС. Проблема тільки в тому, що ці структури якось не спроможні зупинити дестабілізаційні дії Москви не лише в її найближчому оточенні, але й у світовому порядку. Доказів тут хоч відбавляй: аґресія в Україні, втручання в американські вибори, підтримка радикальних націоналістичних кіл у Європі, сприяння появі неконтрольованих потоків біженців. Для декого це, однак, дрібнички, бо нам «важливіше розібратися з історією». Важко зрозуміти, звідки береться глибоке переконання у непохитності демократичних процесів в Україні, так, якби ця держава тепер не стояла перед виборчим марафоном і не було там сил, які хочуть повернутися в обійми Москви. Демократія і свобода завжди означають невпевненість. У Польщі, яка після зміни влади зараз має серйозніші проблеми зі збереженням ключової гілки демократичної системи – незалежності судів, здавалося б, не треба цього пояснювати. Заклики до переосмислення доктрини Ґедройця звучать сьогодні трохи так, як головний, але фальшивий лозунг про потребу вставати з колін. Насправді це вставання «на пальці», спроба бути у вищій, хоч і ненатуральній позиції. Українці не раз відчували на собі такий підхід з польського боку. Питання, чи приналежність до НАТО і ЄС мусить служити тому, щоб заганяти в кут або ставити під стінку сусіда?
Ідею Ґедройця можна розуміти як естафету, де кінцевий успіх залежить від усіх її учасників. Польщі, яка назвала себе лідером цього забігу, набридло чекати, коли інші досягнуть кращої форми. Сусідня команда з Москви, певно, робить висновки. На жаль, все це має нині місце у відносинах Польщі та України. І все це відбувається за справою трагічної історії, яка ледь не повністю прикрила сьогодення країн та їхню майбутність.
Доктрину Ґедройця вже віддавна хочуть перекреслити такі люди, як кс. Тадеуш Ісакович-Залеський, політик-націоналіст Роберт Вінніцький чи колишній прем’єр-міністр Лешек Міллер. Споглядаючи на Київ, вони майже бачать там виключно загони «диких бандерівців». Що ж, залишається вірити в те, що врешті знайдуться люди, які все-таки захищатимуть лінію відомого редактора, бо доктрина Ґедройця – це процес, який вимагає вічного вмикання, а не замикання. ■

Схожі статті