Григорій СподарикПОДІЇ№17, 2013-04-28

Нещодавно газ «підігрів» температуру відносин у трикутнику Варшава–Москва–Київ. А також – внутрішньопольську ситуацію. Каталізатором заворушення було підписання 5 квітня польською компанією «EuRoPol Gaz» та російським «Газпромом» меморандуму про перспективу будівництва газопроводу «Ямал–2». Експерти оцінюють, що економічно цей проект необґрунтований, але Москві потрібне якесь знаряддя політичного тиску на Україну.

Gaz EvropaГазова труба тягнулася би з Росії через Білорусь та Польщу й далі в південному напрямку, в обхід України. Реакція польської парламентської опозиції на таку справу була однозначною: представники правих чи лівих політичних сил спільно відзначали, що такий проект суперечить національним інтересам, становить загрозу енергетичній безпеці Польщі, підпорядкований бажанням Москви, але також незгідний з основними принципами політики Польщі стосовно України. «За два мільярди доларів, які ми планували заробляти, ми зрадили б Україну», – говорив у інтерв’ю «Radio ZET» один з багатьох коментаторів цієї справи, євродепутат Марек Сівец.
Ситуацію підігрів ще й такий факт, що спочатку представники уряду, зокрема прем’єр Дональд Туск, повідомили, що про підписання документа нічого не знають. Від уряду виходили також сигнали, що, мовляв, ідея може стати реальним проектом, якщо матиме економічне обґрунтування. Щойно пізніше Д. Туск чітко заявив, що Польща не робитиме нічого з метою порушення інтересів України і тим більше, відповідно до європейського законодавства, не вважає газ політичним інструментом. Зараз у Польщі вивчають обставини підписання меморандуму. При чому з державного боку ставиться виразний наголос на тому, що згаданий документ не є рішенням про будівництво газопроводу, а тільки технічно-економічною перевіркою проекту. Відомо також, що його втілення, з огляду на правові вреґулювання, залежатиме виключно від позиції польського уряду.
Весняному газовому заколоту пильно приглядалися також аналітики. У центр їхніх міркувань потрапила суть справи, якою слід визнати наміри Москви, пов’язані з газовими питаннями. українська секція «Бі-Бі-Сі», посилаючись на оцінки ряду оглядачів, відзначає, що остання активність російської сторони базується не стільки на реальному збільшенні експорту газу в Європу, скільки є проявом психологічного тиску – як на Україну, так і на європейських споживачів. У цьому задумі «поставлений під стінку» Київ мав би не лише віддати Москві частину своєї газотранспортної системи, але й «ласкавіше» глянути на питання членства у Митному Союзі, який тепер утворюють Росія, Білорусь та Казахстан. Звичайно, за таких обставин втратила б актуальність справа асоціації України з Європейським Союзом. Активність Москви пояснюється також бажанням «покарати» Київ за пошук альтернативних, тобто поза Росією, джерел імпорту газу. Український експерт, директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар у коментарі «Бі-Бі-Сі» відзначав: «На мій погляд, Росія свідомо реалізовує сценарій „багато труб і мало газу”, щоб отримати свободу маніпулювання напрямками й обсягами постачання газу до Європи».

Аналітик польського Осередку східних студій, д-р Шимон Кардась у своєму аналізі також відзначає, що проект «Ямал–2» радше не має економічного обґрунтування. У статті, розміщеній на сайті установи, пояснюється, що така оцінка випливає зі змін, що відбуваються на європейському ринкові газу. Паливо з Росії стає менш потрібним, бо окремі держави намагаються постачати його з інших напрямків, інвестують в системи зберігання скрапленого газу, а також, як-от Польща, ініціюють проекти з видобування власного сланцевого газу. До того ж, як відзначає Ш. Кардась, довго- і короткострокові прогнози говорять, що попит на російський газ радше скорочуватиметься.
У таких державах, як Польща, Словаччина чи Угорщина, цей процес уже триває. За словами аналітика, чинна сьогодні інфраструктура нині дозволяє транспортувати з Росії майже 247 кубічних метрів газу. Після запланованих інвестицій, зокрема, якби побудовано газопровід «Ямал–2», ці можливості зросли б майже до 380 млрд. кубічних метрів: «Тоді транспортна спроможність побудованої інфраструктури у 2,5 рази перевищила б обсяг дотеперішнього попиту на російський газ у Європі», – говорить Ш. Кардась. На його думку, саме названі факти найкраще свідчать про розрив між заявленими й справжніми намірами Москви. Експерт переконаний, що потенційне будівництво «Ямалу–2» через Польщу могло б вплинути – щоправда не так помітно, як газопроводи «Nord Stream» та «South Stream» – на зменшення значення України як газотранзитної держави. «Саме тому проект побудови газопроводу через Польщу становить додаткове знаряддя тиску на Україну. Метою Москви залишається примушення Києва передати „Газпромові” контроль над українською газопостачальною системою й утримати Україну в енергетичній залежності від Росії», – пише експерт. Він водночас висловлює переконання в тому, що досягнення подібних цілей є рівнозначним відмові ідеї будівництва «Ямалу–2».
Поки що польсько-російський меморандум у справі газопроводу спричинив те, що прем’єр Д. Туск зняв з посади Міколая Будзановського – міністра, відповідального за державне майно. Голова уряду публічно пояснив, що таке рішення пов’язане з потребою введення відповідного нагляду в секторі, який відповідає за енергетичну безпеку держави. Що цікаво: М. Будзановського на посту замінив Влодзимеж Карпінський, який досі, у ролі віце-міністра адміністрації та цифризації, відповідав, зокрема, за справи національних меншин, теж і нашої громади. Отже, таким чином газова гра, проте вже повністю опосередковано, відкриває черговий український контекст…

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*