Галичина – Фелікс Австрія чи Halb Asien?

Олена ЦікуйКУЛЬТУРА№5, 2015-02-01

Міф загубленого королівства або символ бідності, конфліктів державних і народних? А може одне і друге? Виставку «Міф Галичини», на якій зібрано понад 600 експонатів, можна буде відвідати в ґалереї Міжнародного центру культури у Кракові.

Зал виставки, Міжнародний центр культури у Кракові
Зал виставки, Міжнародний центр культури у Кракові

Що може поєднувати молочні продукти, спортивні клуби, поїзди і мережі готелів? Спільна назва «Галичина», слово, яке нас повертає в минуле. Галичина – міфічна країна, в якій проживали поляки, українці, євреї та австрійці. Сьогодні вже не існуюча на жодній карті світу, але наявна у свідомості і пам’яті багатьох людей. Чому повертання до цієї міфічної країни в теперішній час стало таким модним, що навіть видатна українська письменниця Софія Андрухович розповідає про неї у своєму новому романі «Фелікс Австрія». Дії твору відбуваються на зламі віків у Станіславові (теперішній Івано-Франківськ). Сама книжка визнана найкращим українським романом 2014 року.

Плакат, Міжнародний центр культури у Кракові
Плакат, Міжнародний центр культури у Кракові

Не тільки в Україні Галичина залишається у свідомості народу. В Польщі – також. Доказом того є популярність виставки «Міф Галичина», яка, в задумі творців, має показати мозаїку Галичини, описати суб’єктивні перспективи кожного народу, що проживав на території давнішньої Галичини. Цитуючи слова куратора виставки, «Дивимося на неї очима австрійців, поляків, українців та євреїв». Але чи так є насправді?
Безсумнівно, експозиція першої побаченої зали зацікавлює. На стінах розміщено декілька картин, на яких зображені галицькі терени в різні періоди. Крім того, увагу притягує полотно українського художника Юрка Коха. Він зображує Галичину як голу дівчину в панчохах, що спить між Львовом та Карпатами.
Однак центральним елементом залу був «Ассармот» – планшетна гра для дітей, основана на історії Польщі, яку зробила польська шляхтянка Клементина Гофманова. Уперше ця гра була видана близько 1830 р. Гравець кидає кубики і йде по історії Польщі. Це дійсно цікавий експонат, у якому показано реальність і нетривалість часів на землях не тільки Польщі, а й усієї Європи того часу.
Ориґінальним прикладом використання простору є саме розміщення експонатів, а в кожному залі нас будуть супроводжувати карти території Галичини, розміщені на підлозі у великому форматі й тематично підготовлені до характеру експонатів.
Але наступний зал, на жаль, може розчарувати. Невідомо, по суті, яке розуміння міфу пропонують організатори. В основі це мало бути розуміння, позбавлене об’єктивних оцінок історичних подій та представлення їх з перспективи кожної етнічної групи. У кінці «Міф» залишився збіркою декількох артефактів, спогадів деяких історичних подій та леґенд, як це, на жаль, відбулося у випадку зображення єврейського міфу. Не набагато краще було в залі з представленням міфу української Галичини, де розміщено короткий опис, 4 олійні картини, одну літографію, один виріб керамічний, уламок колони з української православної церкви. Враження таке, ніби в українців не було рефлексій щодо Галичини.

Продовжуючи огляд, маємо змогу побачити на стінах картини і зображення гуцулів, яких особливо полюбляли у Відні. Австрійці вважали їхнє мистецтво і звичаї романтичними та цікавими. Крім картин, можна оглянути і захопитися гуцульськими прикрасами з кінця ХІХ століття.
Крім того, з залишків експозиції українського міфу Галичини можна дізнатися небагато, а саме те, що домінувала там православна віра, що погляд сучасних українських художників на цю тему – простуватий, що Галичина – це сьогодні в Україні торгова марка йогуртів, елемент політичної гри тощо.
«Експозиція фокусується на Західній Галичині, а українці презентуються, як така собі екзотика», – прокоментував виставку історик Андрій Заярнюк, викладач Вінніпезького університету в Канаді. Без сумніву, причиною такого нерівномірного показу був той факт, що виставку організували у співпраці Польща та австрійський музей у Відні. Невідомо тепер, як вони хотіли відкрити погляд на Галичину зі сторони українців та євреїв.

Юрій Кох, «Сон Європи»
Юрій Кох, «Сон Європи»

Звертає увагу й те, що виставка створена трохи хаотично, місця для відвідування мало – пропускають не більше як 20 людей, наступна група глядачів мусить чекати, поки не перейдуть попередні. Оформлення кімнат – трохи непослідовне. З однієї сторони, складається враження, що виставка скерована до іноземних туристів, позбавлених знання та бачення контексту Галичини, а з другої сторони, описи кожного залу подані в академічному стилі і трохи незрозумілі.
Все-таки експозиція включає в себе близько 600 експонатів, серед яких є історичні документи, мистецькі твори, архівні матеріали та артефакти, які раніше не були представлені в контексті культурної спадщини Галичини, а також унікальну колекцію старовинних карт і предметів побуту. Загалом, варто відвідати виставку для поширення знання й уяви на тему того, як виглядали наші землі сто років тому. Мені особливо сподобалося архівне видання газети «Діло» з оголошенням Незалежності Української Народної Республіки з днем 20.10.1918, а також серія листівок, які представляють Перемишль під час війни.
В останньому залі, що пригадує інтер’єр крамниці, можемо побачити польські та українські продукти «галицьких» торгових марок; на екранах побачимо марш вишиванок, а також хасидів, які танцюють під час святкування. Представлені тут сліди Галичини в сучасному світі доказують, що галицький дух весь час живий як серед молоді, так і людей, старших за віком тощо. ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*